У Луцьку пам’ятник Кузьмі замінять іншим
Через скандал, що вибухнув навколо скульптури, на 13 грудня призначено «нове» відкриття.
Перший в Україні пам’ятник Кузьмі у Луцьку, який викликав хвилю обурення серед шанувальників творчості Андрія Кузьменка, невдовзі замінять на новий. Користувачі соціальних мереж не замовкають з приводу того, що скульптура мало схожа на кумира сотень українців Андрія Кузьменка. Деякі лучани, знайомі з творчістю автора бронзового монумента Ірини Дацюк, нарікають на неймовірну подібність до іншої роботи мисткині — скульптури поета Костя Шишка.
За словами автора скульптури Ірини Дацюк, пам’ятник, встановлений1 жовтня на території луцького ТРЦ «Сіті-парк», на завершальному етапі спотворили робітники однієї з львівських майстерень. Окрім того, майстриня стверджує, що цей пам’ятник був ескізним, пробним і тимчасовим варіантом. Відкриття нового пам’ятника Кузьмі у Луцьку заплановане на 13 грудня.
«Якщо ви звертали увагу, то в Кузьми одна половинка губи була вища, а друга — нижча. Мама і дружина просили звернути увагу на цю характерну особливість. На моєму ескізі було саме так. Але робітникам здалося, що скульптор помилився, і вони зробили по-своєму», — прокоментувала Ірина Дацюк.
Окрім того, зі слів скульпторки, перероблятись буде вся базова основа, планують відтворити постамент у вигляді імпровізованої сцени.
Подію коментують відомі українці. Зокрема, журналіст і письменник Юрій Макаров у соцмережах написав: «Кажуть: «Не узагальнюй». Але як тут не узагальнювати?! Хтось може згадати бодай один новий пам’ятник за останні, скажімо, десять років, за який не соромно? І питання навздогін: чому сучасний вітчизняний живопис перебуває на досить пристойному рівні, а вітчизняна скульптура в її доступних зразках нижче плінтуса? Це проблема смаку спонсорів і місцевих рад чи це так звичка ваяти Лєніна підкузьмила? Чи, може, я чогось не знаю».
Мистецтвознавець, заслужений працівник культури України Зоя Навроцька обурюється ще більше: “Це ще гірше, ніж я очікувала. Ірина Дацюк засмітила Луцьк своїми малограмотними, малоталановитими і непрофесійними творами. А наше суспільство навіть не знає, яка та скульптура має бути. Чогось мистецького від цього пам’ятника я не чекала. У нас торжествувати мистецтво скульптури не буде, поки такі, як Ірина Дацюк, відчиняють двері владних кабінетів, залазять у кишені заможних людей, які через неуцтво й несмак довіряють їй обличчя міста. Живопис і музику маємо, тоді як зі скульптурою дуже не щастить. Одна річ, якби ти це в себе на городі ставив. А це ж обличчя міста!”.
