На знак вдячності за те, що повернувся з Першої світової війни живим, поставив фігуру з каменя

Тут, на узвишші, стоїть кам’яна фігура святим Петру і Павлу, яку спорудив 100 років тому учасник Першої світової - на честь свого щасливого повернення додому. На іменини згаданих апостолів біля святині разом зі священником Василем Мартинцівим люди молилися за полеглих українців, згадували тих, хто віддав життя у всіх визвольних війнах проти загарбників. Цей молебень був і за наших теперішніх захисників, за всіх жителів села, за Перемогу. Хто саме спорудив цей пам’ятник, учасники молебню не знали. Але через кілька днів…

«У мене є фотографія того чоловіка!»

Минулої п’ятниці випало мені бути у Бережанах. Дивлюся: літня жінка мордується біля банкомата — пенсія мала би вже надійти, але її чомусь на рахунку немає. А селянці конче треба купити ліки для корови, яка поранила вим’я. Жінка з жалем каже мені: завжди так буває - грошей на картці немає, а тільки-но приїду додому, аж тут приходить повідомлення на телефон: ваш рахунок поповнено…
Через затримку пенсії пані Стефа дуже не переживає. Продала молоко-сир-сметану — і купила ліки для своєї годувальниці. Запитую, звідки приїхала. З Нараєва, з хутора Лани! Отакої! Розповідаю, що ми недавно писали про молебень біля столітньої фігури, і про те, що, на жаль, у селі нікому не відомо про автора цієї святині.

Моя співрозмовниця аж стрепенулася:
 — Як то ніхто не знає? У мене є фотографія того чоловіка! Знаю і стареньку жінку, яка доводиться йому родичкою. Звати її Касею…
Ну як було таке пропустити повз вуха? Домовилися, що наступного дня приїду у Лани, предметніше поговоримо про подію столітньої давності і причетних до неї.

Пів села тут збиралося!

До Ланів із центру Нараєва треба йти хвилин 20. За розгляданням мальовничих пейзажів дорога не видається довгою. І ось ми вже на місці. Фігура святим Петру і Павлу у Нараєві давня, але гарна, доглянута — побілена, пофарбована, стоїть на горбку, у загородці між розквітлими помаранчевими ліліями.

Зробили світлини, і через кілька хвилин знаходимо подвір'я нашої вчорашньої знайомої - Степанії Петрівни Лебеди, колишнього диспетчера автобусного парку у Калуші.

— Перед цьогорічним Великоднем наші дівчата приводили до порядку фігуру святих Петра і Павла, — згадує господиня. — Перед тим, як білити, стару фарбу здряпали. Глянь, а там проглядається дата встановлення пам’ятника — 1925 рік. Якраз століття минає! Розповіли про це священникові і вирішили вшанувати ювілей урочистим молебнем. Людей зійшлося купа…

Степанія Петрівна розповідає, що, попри Другу світову, повоєнні лихоліття, безбожницькі часи, фігура ця вистояла. Щороку люди, які мешкають у Ланах, освячують тут паску. За радянської влади пам’ятник цей комуністи-атеїсти не зачепили. Подумали, що то надгробок над чиєюсь могилою. Іншим хрестам у Нараєві та довколишніх селах не пощастило: їх розбивали, вивозили до лісу, на цвинтар, кидали у воду. Кажуть, після тих злодіянь не одного грішника Всевишній покарав каліцтвом…

— Коли у нас був якийсь празник чи вихідний — молодь, діти і старші сходилися біля фігури, — розповідає пані Стефа. — Вечорами сядуть собі довкола — співають… Пів села тут збиралося! Гаївки вели до опівночі. Божечку ж ти мій — три дні Великодніх свят тут все гомоніло! Бавилися «ремінчика», «огірочків» — такі у нас постановки були, з ними від фігури доходили аж до центру села… Це наша святиня! Якщо похорон у селі якийсь — процесія обов’язково зупиняється тут. У радянські часи наші люди тут чергували — не дали розвалити фігуру, забрати її…

Гринько був головним майстром у селі

Пані Стефа показує мені старенький, понищений міллю груповий знімок невідомих людей. Наш погляд відразу падає на чоловіка середніх років з великими козацькими вусами. Це і був той, хто спорудив фігуру апостолів Петра і Павла у Нараєві. Світлину якось принесла 85-річна Катерина Пришляк, яку по-вуличному кличуть Касею. Живе сама у старенькій закіптюженій хатині край дороги.

Напрошуємося до цієї жінки у гості. Чуємо застереження: чужим Кася не відчинить, боїться злодіїв, які одного разу вже пограбували її.
Нам дають провідника, в якому Кася не сумнівається. Стукаємо у двері. Але за ними підняти защіпку не квапляться. Короткі перемовини — і ми у кімнатці.

Касю сильно підкосили літа, вона хвилюється, не знає, що сказати невідомцеві. Але після кількох хвилин знайомства бар'єрів між нами уже немає:

— У мене було сім братів, з них лише один — рідний. Тато пішов на войну і не повернувся — я тоді мала три роки, а брат — рік. Мама з нами страшенно бідувала. Їй ще могло трафитися знову вийти заміж, але не робила цього — шкодувала нас, дітей.

Фігуру, про яку ви питаєте, поставив Гринько Огнистий, моєї баби двоюрідний брат. Він перебув Першу світову війну і щасливо повернувся додому. За це і подякував Богові. Зібрав сільських хлопців, разом насипали біля дороги землі. І поставили фігуру. Її витесав з каменя наш Гринько. У Нараєві він був головним майстром: робив вікна-двері, працював у полі, будував хати, мав пасіку. Коли ми колись робили ремонт у своїй старій хаті, Гринько приходив допомагати. Не було чогось такого, чого б він не міг зробити…

— Подивіться на цю знимку, — продовжує Катерина Пришляк. — Ось тут — наш Гринько, його дружина Гандзя, зять і донька, двоє його онуків, хлопчик і дівчинка. Тут є ще сільський майстер, який повернувся з війни покаліченим. Знимку робили на храмовий празник, на Введення, коли зійшлася вся родина…

Очі Касі загоряються від споминів. Згадує, що Гринько Огнистий жив у тій частині Нараєва, яку називають Плютинцями. У кавалєрські часи вчорашній воїн ходив на вечорниці до сусіднього Рекшина, уподобав собі там дівчину, з нею побралися. І на новому місці про молодого ґазду йшла добра слава. Коли згодом він відійшов у засвіти, на похорон зійшлися чи не весь Нараїв, Стриганці, Рекшин…

Післямова про пам’ять

При в'їзді у Нараїв з боку Львова стоїть величний гранітний меморіал чотирьом односельцям, захисникам України у війні з росією, які полягли на полі бою. Як би хотілося, щоб невдовзі у цьому селі, як і в інших наших населених пунктах, постали пам’ятні знаки від наших воїнів, які вижили у цій кровопролитній борні з лютим ворогом і які будуть розбудовувати свою державу. За прикладом тієї пам’ятки, яку 100 років тому поставив колишній нараївський воїн і будівничий Гринько Огнистий.