Чи потрібне культурі «міністерство списків»?

Поява у кріслі Міністра культури України В’ячеслава Кириленка викликала свого часу шквал критики у культурному середовищі. У мистецьких колах на цій посаді бачили ефективного культурного менеджера, але зовсім не політика. За час роботи Кириленку так і не вдалось перехилити шальки терезів на свій бік. Замість реформ у міністерстві зайнялись складанням “чорних” і “білих” списків та імітацією бурхливої діяльності... Митців обурює нераціональне використання бюджетних коштів, відсутність чіткої культурної стратегії і запрошення на посади невідомих у фахових колах людей. Як поліпшити роботу Мінкульту? Це питання журналіст “ВЗ” адресував експертам і фахівцям галузі, котрі мають досвід не лише творчої діяльності, але й організації культурних ініціатив.

Програмний директор львівського Форуму видавців Григорій Семенчук (на фото) вважає, що Міністерству культури необхідна децентралізація. “Делегування повноважень на місця суттєво поліпшить роботу бібліотечної системи, яка нині перебуває у жахливому стані, — каже Григорій Семенчук. — Функціонуванням книгозбірень мають займатися обласні управління культури. Реформування цієї системи потребує чимало коштів. Звідси виникає інша проблема — їх ефективне використання. Розподіл фінансування міністерство має здійснювати на конкурсній основі, аби гроші отримували лише конкурентоспроможні організації. Театр, який презентує одну виставу на рік, не може розраховувати на великі кошти для свого функціонування. Для цього потрібно створити незалежну експертну комісію, яка зможе оцінити важливість певної культурної установи — варто її фінансувати чи ні? Якщо це проїдання коштів, продукт, який не цікавить споживача, — підтримувати його немає сенсу. На жаль, 90% бюджетних коштів Мінкульт виділяє саме на такі проекти...”.

За словами Григорія Семенчука, функція Міністерства культури — не організовувати заходи, а підтримувати і координувати культурні ініціативи, яким сьогодні брак коштів перекриває кисень. “Цьому відомству, яке має надзвичайно роздутий штат працівників, бракує десятка ефективних кризових менеджерів, здатних налагодити комунікацію між державою та митцями, — продовжує Григорій. — Не менш важливим є представлення української культури за кордоном, її інтелектуальне обличчя. А це — співпраця з міжнародними організаціями, участь у форумах і виставках. Цим, на жаль, нині займаються лише недержавні культурні ініціативи...”.

Про важливість комунікації між митцями та Мінкультом каже і галерист, куратор проектів у сфері сучасного мистецтва Павло Гудімов (на фото): “Міністерство не виконує своєї основної функції — забезпечення культурних комунікацій. Я не бачу іншого вирішення цієї проблеми, як перелому через коліно усієї пострадянської системи державної культури. Необхідно закрити цю неефективну установу. Натомість варто взяти приклад з американців чи французів: створити модеруючий орган, запросити на роботу невеликий штат людей, здатних налагодити комунікацію між митцями і державою. Таких у нас не бракує. З їхнього боку має здійснюватися фінансова підтримка ініціатив, що формують обличчя України. Важливо проводити конкурси і засновувати гранти для молодих митців. Не варто забувати і про інтелектуальну підтримку, яку повинна надавати митцям держава. Ідеться про експертну групу, яка зможе допомагати у вирішенні проблем, що виникають у культурній сфері”.

На потребі чіткої культурної стратегії наголошує президент Всеукраїнської асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін (на фото): “Не можна будувати хату, не знаючи який вона матиме вигляд у майбутньому. Я не знаю, яку культуру В’ячеслав Кириленко будує в Україні. Немає ні чіткої культурної стратегії, ні прозорої програми фінансування. Як можна оцінювати результати роботи міністерства, яке працює без визначених завдань і мети? Аби поліпшити його роботу, потрібно робити поетапні кроки. Знати, чого потрібно досягнути за місяць, півроку, рік. Не вдається — тоді треба щось змінювати. Сьогодні у Мінкульті відбувається імітація руху. Тривають постійні наради, обговорення. Складаються “чорні” і “білі” списки, забороняються фільми і серіали, але від того нікому з культурних діячів не стає легше”.

“Міністерство культури — це законсервована, закрита радянська структура, — вважає засновник міжнародного фестивалю сучасного мистецтва “ГогольФест” Владислав Троїцький (на фото). — Очільникам відомства потрібно звертати увагу не лише на директорів хорів, збиткових театрів і оркестрів, які нагадують про себе раз на кілька років, а й на митців, які функціонують поза державним сектором. Адже саме вони формують культурне обличчя нашої держави за кордоном. І саме вони вимагають реформування цієї закостенілої системи. Днями мав розмову з В’ячеславом Кириленком, на якій обговорили створення Ради реформ при міністерстві. Мені запропонували її створити. Бажання у керівників відомства щось змінювати є. Як буде далі — побачимо...”.