Орден – від президента, протез – від волонтерів

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі президент України нагородив «кіборга» Остапа Гавриляка (кулеметника 3-го взводу 7-ї роти 3-го батальйону 80-ї бригади) орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Урочистості відбулися в помешканні героя у вузькому колі родини.

Село Давидів Пустомитівського району Львівської області. Ошатний будиночок родини Гавриляків якраз під лісом. Мама Остапа Ольга, із сяючими добротою очима, виходить нам назустріч.

- Зараз закличу Остапа. Він сидить в альтанці з друзями.

Піднімаємось сходами до будинку. Ось кімната Остапа. Посередині стіл з комп’ютером. На дивані розкладений великий червоно-чорний прапор. Остап з таким прапором пройшов Майдан та вирушив рік тому на схід. Оберіг. На столі два маленькі прапорці: жовто-блакитний та червоно-чорний. На стіні під картиною цілий стенд із фото та дитячими малюнками.

До кімнати заходить Герой. Навіть не знаю, хто заходить першим: Остап чи його усмішка, від якої в кімнаті стає світліше. Милиці. Хлопчина повністю оволодів ними.

- Чекаю протезування, — ділиться Остап. — Дякую всім небайдужим людям, які допомогли зібрати кошти на протез. Спершу мені поставлять один протез, аби звикнути. Простіший.

Всі в очікуванні представників з військкомату та місцевої влади. І ось урочиста мить вручення нагороди та фото. Батьки зі сльозами на очах та сяюча усмішка Героя...

Пані Ольга порається на кухні та підносить смаколики гостям. Батько Богдан ділиться з гостями пережитим.

- Востаннє син телефонував з донецького аеропорту, — каже Богдан Гавриляк. — Потім зв’язок обірвався. Не знали, що і як шукати... Потім Остап подзвонив і сказав, що в Донецьку. В полоні. Що ногу неможливо було врятувати. Довелось ампутувати...

Остап згадує 6 січня 2015 року. Донецький аеропорт. Ротація «кіборгів» 80-ки. Треба поміняти і дати відпочити бойовим друзям, які простояли під кулями два тижні. Тоді ще ніхто не знав, що то була остання ротація. Остап навіть не здогадувався, що йому доведеться пройти через пекло: обстріли, отруєння газами, обвали перекриття, перелом ноги, неможливість отримати знеболювальне, полон, ампутація кінцівки.

- Перший вибух стався 19 січня, — пригадує Остап. — Порозлітались всі стіни. Другий вибух стався 20 січня близько другої дня. Ми були на другому поверсі. Провалились донизу. Сепаратисти розповіли, що перший вибух був еквівалентний 500 кг тротилу. Другий — трьом тоннам. Плюс ще здетонувало наше б/к. Вибух був жахливим. Нас було десь 40-50 бійців. Провалилось чоловік тридцять...

Остап Гавриляк з перших днів подій на сході «окупував» військ­комат, аби його мобілізували. І отримував відмови, прикордонник-кінолог наразі не був потрібен на сході. Восени 2014 року нарешті отримав повістку. Коли привезли на Яворівський полігон, то хотіли відправити назад, оскільки всі посади автоматників вже були зайняті, але він вперся, що додому не повернеться. Так став кулеметником. Коли відправляли на схід, то сказав родині: «Допоки не переможемо — додому не повернусь...».

Запитую, що допомогло пройти криваве пекло та повернутись до життя.

- Я по життю духом не падав, — запевняє Остап. — Мені навіть казали: «Ти чого смієшся, ти ж лишився без ноги?» Відповідав: «Як буду плакати, то що, мені нога виросте?...».

Мужній, бойовий дух, патріотизм, загартованість війною... За його щирою усмішкою приховується біль. Та нічні жахіття з далекого аеропорту. Згадує, як його побратим Стас Стовбан хотів рвонути гранату, коли до них наблизились сепари. Руки «не послухались». Згадує обличчя друзів, які були поховані під уламками будівлі... І величезна подяка всім людям, які долучились до його порятунку.