«Я запитала сина: «Ти що, голубий?». Він відповів: «Так»...

“Не такі, як усі”, — так говорять про лесбійок, гомосексуалів, бісексуалів, трансгендерів та ін. Це у кращому випадку. А частіше: “Збоченці, божевільні, як таких земля носить...”. Попри негативний тиск громадськості на представників ЛГБТ-спільноти, ці люди все ж намагаються заговорити про власні права, згуртуватися та підтримати одне одного. Детальніше про життя ЛГБТ та їхніх батьків — у розмові із головою громадської організації “Батьківська ініціатива “Терго” Оленою Глобою.

- Як сприйняли той факт, що син гомосексуал?

- Це відбулося у 2004 році. Син закінчував школу. У сім’ї був один комп’ютер на всіх. Я була викладачем англійської мови в університеті, тож активно користувалася комп’ютером. Одного разу випадково відкрила папку сина. У ній були гарні вірші. Почала їх читати. Раптом усвідомила, що абсолютно всі вони про дивну любов «його до нього». Читаючи, налякалася. А ввечері того ж дня дуже грубо запитала у сина: “Ти що, голубий?”. Син, якому на той час було майже 16, відповів без роздумів: “Так, я голубий”...

- Як виникла «Батьківська ініціатива «Терго»?

- Шлях сприйняття сина був складним. У мене завжди були хороші довірливі стосунки з ним. Напевно, саме тому він не став мене обманювати. Після стажування у США у 2002 році я стала толерантною до ЛГБТ-студентів і навіть у сім’ї розповідала, як захищаю таких студентів перед своїми колегами. Мій син розраховував, що я і його зможу сприйняти. Та я змогла це зробити не одразу... Мені не хотілося, щоб син був ізгоєм і відчував до себе презирство, яке часто мої колеги і друзі висловлювали до таких людей. Не маючи об’єктивної і повної інформації з цих питань, думала, що гомосексуальність — це просто поганий вибір сина, який треба терміново виправити. Розповіла про все чоловікові. Він попросив мене довідатися, як це можна змінити. Ми не чули свого сина, який намагався нам сказати, що це не змінюється.

Знайшла сайт санкт-петербурзького сексопатолога Ігоря Кона. Інформації про гомосексуальність там було небагато, тож виписала посилання на його книги і поїхала до Києва, у бібліотеку імені Вернадського, їх читати. У столиці плакала над книгами Кона. Вчений припустив, що гомосексуальність — не збочення, а радше зрушення на генному рівні.

З чоловіком довелося розлучитися. Він не сприймав сина. Знайомі порадили мені хорошого психолога. Пам’ятаю, йшла до нього з проханням: «Допоможіть змінити сина-гомосексуала». Жінка-психолог сказала дуже хороші слова: «Змінити його не зможу. Але можу допомогти змінити ваше ставлення до гомосексуальності вашого сина». Психолог виявилася чудовим фахівцем, але я під час першої зустрічі не прийняла її пропозиції і пішла. Та проблеми збільшувалися, і я повернулася, морально готова змінити себе.

Син переїхав до Києва і сам запропонував створити батьківську організацію. У нього безліч друзів і приятелів, батьки яких не знають про власних дітей всієї правди. Молоді люди часто говорили моєму синові, що заздрять йому, бо у нього є мама, яка сприймає його. Щоб збільшити кількість таких мам, ми і почали створювати організацію.

- З якого віку дитина починає ідентифікувати власну сексуальну орієнтацію?

- Багато моїх ЛГБТ-знайомих стверджують, що розуміли це завжди. Наприклад, мій колега-трансгендер почав говорити батькам про те, що народився «не у тому тілі», з 6 років. В основному, люди свідомо починають замислюватися над сексуальністю з 10 років.

- Багатьом важко змиритися з тим, що їхня дитина не “натурал”...

- Україна тривалий час була частиною простору, де “не було сексу”. Я і мій колишній чоловік ніколи не займалися сексуальним вихованням своєї дитини. Ми не говорили в сім’ї про секс. Думали, все станеться само собою. Нашим сексуальним вихованням теж ніхто не займався. Другий фактор — гетеросексуальних людей більшість. І тут спрацьовує такий ефект, що правильно те, що у більшості людей. Пережитком соціалістичних поглядів є наше бажання привести всіх людей до спільного знаменника. Моя реакція, як люблячої мами, була такою: «Синові буде важко жити гомосексуалом, бо вони ізгої у нашому суспільстві. Треба змінити сина».

- Часто можна почути таку думку: “Нічого проти геїв не маю, нехай тільки не вимахуються і не влаштовують своїх шоу”...

- Чому ЛГБТ-спільноті необхідно виходити на марші? Суспільству треба показати, що в Україні об’єктивно від 2 до 10% населення — ЛГБТ, і живеться їм ой як несолодко. Гоніння однолітками у школах, нерозуміння найближчих і повне юридичне безправ’я. Та про якісь шоу ЛГБТ-спільнота навіть і не думає. Цього року була учасницею маршу. Бачили б люди те щастя, яке панувало у нашій колоні. Хлопці раділи можливості просто подивитися один на одного і відкрито побути самими собою, не ховатися за ті маски, за якими вони рятуються від нашого суспільства.

- Скільки часу має минути, щоб представник ЛГБТ-спільноти та їхні батьки почувалися комфортно в Україні?

- Цьогоріч делегація нашої організації “Батьківська ініціатива “Терго” була учасницею маршу рівності у Варшаві. Це була багатотисячна хода центральними вулицями польської столиці. І тривало це близько чотирьох годин. Звичайні люди нам аплодували. На узбіччях тричі бачила маленькі групки противників ЛГБТ-руху, але їх було дуже мало.

З часу, коли перші польські марші рівності зустрічали таке ж несприйняття і ворожість, яке ми спостерігаємо нині в Україні, минуло

15 років. Скільки часу потрібно Україні? Думаю, менше.

- Поширеною є думка, що для дитини допустима лише класична сім’я, де є і мама, і тато. А діти із “нетрадиційних” родин виховуються в аморальному середовищі...

- За професією і за покликанням я педагог. У мене сім років стажу шкільної вчительки. Саме зі свого досвіду роботи з батьками учнів дійшла висновку: гетеросексуальність батьків не створює «морального оточення». Сексуальна орієнтація батьків не має вирішального впливу.

Довідка «ВЗ»

Громадська ініціатива «Терго» виникла у Києві у 2013 році. Батьки і близькі до ЛГБТ-спільноти люди вирішили об’єднатися у певну групу з метою надання допомоги. Головна мета цього об’єднання людей — моральна, духовна та матеріальна підтримка представників нетрадиційних сексуальних меншин та їхніх батьків.