Подарунки від Святого Миколая привезли «леви»

У Підгірцівській спеціалізованій школі-інтернаті для дітей зі зниженим зором, що у Стрийському районі, було свято. До них у гості приїхали члени міжнародної організації Lions Club (“Клуб левів”).

Не просто приїхали, щоб подивитися, у яких умовах живуть діти у цьому закладі, чи розповісти про себе, хто вони і для чого існує їхня “фірма”, — а з конкретною допомогою. Дітям привезли зимове взуття!

Мета «Клубу левів» полягає у благодійній діяльності. Завдяки об’єднанню людей, які прагнуть служити суспільству без матеріальної зацікавленості, сприяти встановленню в суспільстві атмосфери дружби і взаємодопомоги, здійснювати матеріальну підтримку малозабезпечених, хворих, пенсіонерів, інвалідів...

Цього року керівництво “Клубу левів” від Польщі і Німеччини звернулося до львівських “левів” з пропозицією взяти участь у благодійному 621-кілометровому марафоні від Гданська до Берліна. Зібрані кошти під час марафону “леви” пообіцяли віддати у сиротинці або малозабезпеченим сім’ям.

Поляк Маріуш Шейб зі своїм німецьким колегою Людвігом Шлеретом познайомилися два роки тому під час благодійного марафону. Тоді допомагали польським дітям-сиротам. Минулого року пробігли 420 кілометрів зі Щеціна до Гамбурга. Зібрані гроші віддали німецьким сиротам. Цього разу 600-кілометрову дистанцію подолали за десять днів. Бігли безперервно. Якщо хтось з них втомлювався, мав можливість перепочити у машині, яка їхала за марафонцями. Пан Маріуш похвалився, що бігом “заразив” і своїх онуків. 12-річний і двоє десятирічних онуків пробігли у Польщі денну дистанцію і тішилися тим, що мали можливість долучитися до фінансової підтримки українських дітей. Адже девіз цього забігу був: “Біг — в ім’я свободи і доброчинної діяльності”.

Дорогою до марафонців долучалися ті, хто мав бажання і чув себе у силі. Кожен розумів, що своїми кілометрами внесе хоч маленьку лепту у добру справу.

— Коли ми “замахнулися” на таку дистанцію, я не був на сто відсотків переконаний, що зможемо добігти, — розповів журналісту “ВЗ” Людвіг Шлерет. — Але нас настільки тепло зустрічали поляки, підтримували, що за кілька днів мої сумніви розвіялися. 600 кілометрів — це щось надзвичайне. Ми це змогли! У Польщі я познайомився не лише з багатьма поляками, які від цього марафону вже стали моїми друзями, а й з історією цього народу. А тепер мені пощастило побувати і в Украї­ні. Це моя перша поїздка. Вже тепер я певний: ми все зробили правильно. Якщо нам вдалося допомогти хоч кільком дітям — це добре. А якщо ми принесли радість відразу двом сотням дітей — це наша велика перемога.

Від львівської організації Lions Club участь у марафоні взяли Роман Монастирський і Ярослав Любінець. Дорогою марафонці зібрали 17 тисяч євро. Ще тисячу євро до зібраної суми доклали львівські “леви”. Порадившись на засіданні клубу, вирішили надати фінансову допомогу Підгірцівській школі-інтернату, львівському сиротинцю, якими опікуються отці-салезіяни, та вдові Героя Небесної сотні Валерія Опанасюка з Рівного, у якого залишилося п’ятеро дітей.

Звернулися до директора Підгірцівської школи-інтернату Ярослава Сенька і поцікавилися, чого зараз найбільше потребують його вихованці. Ярослав Петрович керує закладом 27 років і добре знає усю “кухню” інтернату. До зими подбали про дітей, але від зай­вої пари зимового взуття не відмовляться. Подали розміри кожної дитини, і львівські волонтерки закупили 207 пар черевиків для хлопчиків і чобітків для дівчаток. Усе взуття — від виробника, шкіряне, з натуральним хутром. Кожну коробку підписали і бусом повезли у Підгірці.

Коли ми приїхали у школу-інтернат, з порога видно — тут про дітей дбають. Всюди чистота і порядок. На євровікнах — чистенькі фіранки з ламбрекенами, у кожній кімнаті — нові двері, акуратні ліжка і чиста постіль. Годують дітей п’ять разів на день. Роблю директору комплімент, мовляв, не у кожного вдома така чистота, як у вашому інтернаті.

— Діти у нас хороші, — каже Ярослав Сенько. — Можу похвалитися і вчителями, і вихователями, які цілодобово піклуються про вихованців. І мені в усьому допомагають. Як відомо, один у полі не воїн, а у мене ось — ціла армія помічників.

В актовій залі зібралися усі вихованці, вчителі, вихователі, технічний персонал. Збоку стосами складені коробки зі взуттям. На кожній ім’я і прізвище учня. Маріуш Шейб сказав учням, що Святий Миколай до них цього року прийшов трохи раніше. Мовляв, старенький вже він і не зможе обдарувати за один день усіх чемних дітей. Тому у Підгірці приїхав на два тижні раніше. Пан Маріуш запитав у дітей, хто може пробігти один кілометр. Зголосилася половина залу. “А п’ять кілометрів?” — цікавився поляк. З десяток дітей підняли руки. А коли запитав, хто би міг пробігти сотню кілометрів, усі засміялися. Пан Маріуш сам викликав кожного учня. А Людвіг Шлерет взяв собі помічницю, яка читала прізвище на коробці. Щоб пояснити дівчинці, що треба голосно вигукнути ім’я, пан Людвіг широко махав руками...

Коли вже всі подарунки було роздано і директору вручили символічний чек на суму 3300 євро, пан Маріуш запитав дітей, чи наступного разу вони би взяли участь у марафоні. Погодилися не всі, а я підійшла до “левів” і напросилася в команду наступного марафону. От тепер тільки переживаю, щоб не підняли “планку” до тисячі кілометрів...