Святий Миколай приходить до тих, хто вірить у диво

Уже другий рік поспіль, коли наша країна святкує релігійні свята за Новоюліанським календарем, святий Миколай прийде до українських діток не 19 грудня, а 6. Ще з середини листопада, а може, й раніше, дітки пишуть листи святому Миколаю з проханням принести те, про що мріють мало не цілий рік. У когось лист складається з одного-двох пунктів, а декому й аркуша А-4 бракує. Різні діти, різні мрії і різні забаганки.

У цей день і кожен з нас, згадуючи дитинство, сподівається на якесь маленьке диво, здійснення заповітної мрії, котра під силу лише святому Миколаю. Навіть дорослі іноді «випрошують» собі презент. Думаю, святий Миколай приходить і до малих, і дорослих — усіх, хто у нього вірить.

В Україні це свято давнє, закорінене у глибинну суть народних вірувань і сподівань. І, попри те, що святий Миколай — покровитель подорожуючих та моряків, це прекрасне свято, насамперед, присвячене дітям. Ще, коли я була дитиною, мама мені розповідала, що у її дитинстві листів ніхто не писав — тільки молилися перед сном і просили у святого Миколая здоров’я для всієї родини, а на подарунки не сподівалися. Хоча мама отримувала від своєї мами яблука і горішки, а між ними вдавалося іноді знайти кілька цукерок… Це було перед початком Другої світової війни.

Звісно, за роки прохання змінилися. І тепер діти просять телефони останніх моделей, ноутбуки і планшети. Навіть ті, найменші, вже не мріють про ляльку «Барбі» чи LOL, а про сучасні гаджети. Хоча, знаю, у нашому страшному світі є діти, котрі просять, щоб тато повернувся з війни…

Я ж у дитинстві на прихід святого Миколая чекала з величезним нетерпінням. Щороку Миколай був щедрим, бо я була у сім'ї єдиною дитиною. Посеред ночі намацувала пакунок на стільці, який батьки ставили біля мого ліжка, і за секунду шаруділа обгортками від цукерок, відкривала коробку з лялькою, новими чобітками, олівцями і фарбами… Боже, та чого там тільки не було — і ковзани, «як у справжніх фігуристок», і лижі…

Вже згодом я знала, що у ролі святого Миколая виступають мама з татом, але навіть тоді чекала на диво і подарунок. Але одного разу у величезному мішку, з яким святий Миколай крокує світом, для мене з подарунків була лише плитка шоколаду.

Напередодні тато потрапив до лікарні з інфарктом міокарда. Так, я переживала і плакала, просила у Всевишнього, щоб тато одужав. На стільці, який я ввечері поставила біля свого ліжка, лежала лише плитка шоколаду «Чайка». Спочатку подумала, що величезний пакет з подарунком впав на підлогу. Але і там нічого не було. Я плакала від образи на маму, і навіть не здогадувалася, що їй було не до подарунків…

Відтоді минуло дуже багато років. Мої батьки давно стали ангелами, а мені й досі соромно за той свій вчинок.

Але я досі вірю у диво. Вірю у те, що святий Миколай прийде до кожного з нас. І не важливо — принесе комп’ютер чи шоколадку, головне, щоб віра у добро і казку завжди жила з нами. Та найголовніша мрія кожного дорослого і кожної дитини, щоб закінчилася війна, щоб мами з діточками не ховалися по бомбосховищах і щоб наші захисники повернулися до своїх рідних…