«Чому мені, патріотці, президент припинив платити пенсію?»

З 1 грудня Україна зупинила фінансування окупованих територій Донбасу. Український уряд не фінансуватиме бюджетні установи та не проводитиме соціальних виплат жителям Луганської та Донецької областей, які перебувають під контролем терористів. Гроші можна отримувати лише зареєструвавшись і проживаючи як переселенець на території, підконтрольній Києву.

Коли на вулиці темніє, вона не вмикає світла у своїй квартирі і ходить наче тінь... Галина Мудра (справжнього імені моєї співрозмовниці не називатиму з міркувань безпеки) — заручниця війни на Донбасі. Кандидат фізико-математичних наук, керівник «Просвіти», науковець, викладач, справжня українська патріотка. Вона залишилася в окупованому Донецьку, який щодня обстрілюють терористи. «Деенерівці» вичислили, де живе пані Галина, але помилились з квартирою. Сусід, якого бойовики зустріли у під’їзді, жінку не здав. Сказав, що вона давно виїхала з Донецька... Попри небезпеку, на яку щодня наражається, виїжджати з міста відмовляється. Яке воно, життя під автоматами та мінометами, Галина Мудра розповіла в телефонному інтерв’ю журналісту «ВЗ».

— Ви народилися на Івано-Франківщині. Як опинилися у Донецьку?

— У 1965 р. у Донецьку відкрився Нау­ковий центр УРСР (нині — Науковий центр Національної академії наук). Паралельно відкрили Донецький національний університет. Багато фахівців їхали сюди з усього Радянського Союзу. Я закінчила Чернігівський університет, і ми з чоловіком поїхали на Донбас (він працював в Інституті прикладної математики і механіки). Так опинилася на Донбасі. Перше враження було жахливе. У місті не було церков, на вулиці не було чути української мови... Ми з чоловіком не розуміли, куди потрапили. Не могла знайти українського садочка для дитини. Пішла у виконком і запитала, де такий садок шукати. Мені відповіли, що я провокаторка і націоналістка.

Коли почала вникати у проблеми регіону, з’ясувала, що у 1932-1933 рр. на Донбасі було 88% українських шкіл. У 1945-1946 рр. їх стало 76%, а у 1989 р. (у цей рік прийняли закон про мови в УРСР) лише 2,3% людей мали змогу нав­чатися українською мовою. Лише в деяких школах були українські класи. 70% шкіл не вивчали української мови. У 1990 р. у Донецьку відкрили україномовний ліцей та школу. Ситуація почала змінюватися. У 2013 р. на Донбасі було уже 52% дітей, які навчалися в українських школах. Зі 158 шкіл 20 були українськими, 70 — російськими. Решта — з українською та російською мовою викладання.

— Чому ви залишаєтеся у Донецьку? Снаряди влучають у маршрутки, будинки... Щодня гинуть люди.

— Людей на вулицях майже немає. Всі ховаються. Роботи немає. Школи не працюють. Що мене тримає? Сподівалася, влада, маючи негативний досвід втрати Криму, буде діяти інакше щодо Донбасу. На відміну від Криму, де більшість росіян, на Донбасі — 57% українців. Думала, влада очистить Донбас, і все налагодиться. Але влада здає Донбас так само, як здала Крим...

— Думаєте, здає? Припинення фінансування окупованих територій, з одного боку, позитив. Путін не очікував такого кроку з боку української влади. Він думав, що буде через своїх маріонеток керувати Донбасом, а Порошенко все це оплачувати з бюджету України. Ситуація пішла не за планом. Як ви до цього ставитеся?

— Президент припинив мені, патріотці, платити пенсію. На якій підставі? Люди страждають. А ці головорізи, які позаймали держустанови та інші приміщення, — не страждають. Їм газу, води, світла у захоплених приміщеннях ніхто не відключив. Вони грабують те, що люди заробили. Думаю, Порошенко прорахувався. Так само, як і Яценюк, коли заявляв, що ті, хто не виїхав з Донбасу, — сепаратисти.

Окрім російських та «деенерівських» телеканалів, дивлюся українські, які також говорять неправду. Мій знайомий військовий каже, сьогодні у нас загинуло 14 осіб (він стоїть у Пісках). Слухаю прес-службу АТО, яка повідомляє про чотирьох загиблих. Або повідомляють: «Мар’їнка — українська територія». Мар’їнка за 25 км від Донецька. Там щодня тривають бомбардування. Щодня гинуть люди. Усі держустанови переведені у Курахове. Яка це українська територія? Така сама ситуація з Авдіївкою. Вони бажане видають за дійсне. 24 серпня — сумнозвісний «парад полонених», де виступали Царьов, Бородай, Губарев. Вони сказали: «25 серпня, о 5-й годині ранку, російська колона перейде на Новоазовському напрямі кордон з Україною». Скажіть, будь ласка, хтось відреагував на це? У нас є державна політика? 26 серпня російські війська ввійшли в Новоазовськ і пішли на Маріуполь. Там їх зупинили. Але навіщо було здавати Новоазовськ? На випередження не зроблено жодного кроку. Ми не наступаємо, а лише захищаємося і втрачаємо людей...

— На окупованих територіях почалися «бабські бунти». В Амвросіївці, Торезі, Єнакієвому, Антрациті, Свердловську жінки виходять на мітинги. Вони обурені, що у місті дефіцит продуктів, відсутня соціальна допомога, з’явились фальшиві гроші...

— Це неправда. Народ на Донбасі тихо вмирає... Наша влада хоче, аби обеззброєні люди, голодні вийшли проти танків, «градів», «бетеерів»? Бойовики по місту гуляють не з автоматами, а з мінометами. Я почула, що о 12-й годині голодні люди прийдуть пікетувати Донецьку держадміністрацію. За кілометр від облдержадміністрації були виставлені озброєні до зубів «деенерівці». Ніхто з людей на цей мітинг не пішов. Це все одно, що добровільно піти з життя. Я ходила колами, але підійти до когось і про щось запитати, небезпечно. Можна нарватись на сепаратистів. Раніше на мене кілька разів накидалися мої проросійські знайомі, приставляли пістолет до скроні. Тепер стараюся так одягатися, щоби мене на вулиці не впізнали.

— Скільки будете терпіти? Коли може настати година «ікс», і ви поїдете з Донбасу?

— Якщо Порошенко скаже, що він віддає Донбас Росії. Досі він говорить, що Донбас — це Україна. А на Донбасі — українські громадяни. Хоча спеціальний статус скасували, Порошенко фактично повісив «чорну сталінську дошку» на Донбасі («Чорні дошки» Голодомору — економічний метод знищення громадян УРСР. — Авт.).

Я була у лікарні у своєї знайомої — директора ліцею. Перший раз Алла потрапила під бомбардування в Новоазовську 26 серпня. У вересні зламала ногу. У палаті було чотири жінки, і всі — проти «ДНР». Як ці люди мають переоформити пенсію? У кого мають прописатися? (Аби отримувати пенсію, жителі окупованих територій обов’язково мають зареєструватися на українській території, стати на облік в управлінні соцзахисту. — Авт.). Ви пропишете людину з Донецька у своїй квартирі? Це абсурд! Нас залишили без засобів до існування. Мені пощастило, я з сусідкою прописалася до своїх партійців у Маріуполі. Що з того буде, невідомо. Влада буде перевіряти, чи ми там живемо. Якщо виявиться, що ми там не живемо, вони скасують нашу прописку. Люди бояться прописувати знайомих з Донбасу. Нас тут лякають «правосеками», а на материковій Україні — людьми з Донбасу...

— Як люди будуть жити, якщо не зможуть зареєструватися на мирній території, без грошей?

— За моїми підрахунками, прописатися зможе 5% людей. Решта будуть заручниками на окупованих територіях. Мені якась Віра Олійник з Канади переказала на картку 450 доларів. Я її навіть не знаю. Центр міста, де я живу, рідко обстрілюється. На околицях — все зруйновано. Люди їздять за продуктами у центр. Люди стоять біля аптеки і просять: «Купіть валідол...». (плаче. — Авт.). Якось я забігла в магазин купити булочку. Бабуся взяла кілограмовий пакет гречки. Підійшла до продавця і каже: «Можна мені сто грамів гречки відсипати? У мене немає грошей». «Ми урозсип не продаємо», — відповідає їй продавець. Я їй купила гречку. «Ви пенсію коли востаннє отримували?». «У червні», — каже. П’ять місяців людина не отримує пенсії. «Ви переоформили пенсію?» — запитую її. Вона на мене дивиться як «баран на нові ворота». Вона не знає, як це зробити. Їй треба прописатися на іншій території. Вистояти чергу у соцзахисті. Ми заходили з «чорного входу», аби встигнути повернутися у Донецьк. У коридорі стояло чоловік з п’ятсот... Ця бабця здатна це зробити? Вона Богу душу винна. Вона не ходила на той «референдум». Вона знає, що листоноша має принести їй пенсію. А пошта не працює з червня. «Деточка, куда я поеду», — каже мені.

— Як бойовики поводяться у місті, коли не стріляють? Який у них зовнішній вигляд?

— Бойовики всюди — в магазинах, на вулиці, у «віджатих» машинах їздять, у лікарнях, на ринках. З людьми не спілкуються. Серед них є різні: російський спецназ відрізняється від «деенерівців», яких тут називають «м’ясом». Цих марґінальних елементів, беззубих, відправляють в аеропорт, в інші «гарячі точки», там їх убивають. Російський спецназ одягнений у нову чисту форму. Одразу видно, що вони не місцеві. Якось почула їхню розмову: «У хохлов яблоки по 9 грн., в Крыму — по 30»...

— Чи змінили думку ті, хто ходив на «референдум», хто підтримував «ДНР-ЛНР»? Скільки горя ці терористичні організації принесли на їхню землю...

— Це нещасні пенсіонери, які повірили радіо і телебаченню. З ранку до ночі чули одне: «Приходьте на вибори Захарченка». Ви думаєте, вони пам’ятають, кого вони обирали? Це «Божі одуванчики». Коли ми стоїмо у дворі і починають бомбити, всі тікають з криками: «Коли це закінчиться...».

— Якби люди виїхали, можливо, вдалося б швидше зачистити терористів...

— Куди я маю їхати? Ви можете виїхати зі свого міста назавжди? А якщо у вас лежача мама чи тато? Або у лікарні хтось з рідних лежить чи інвалід. Чимало людей виїхали. Вони кажуть: «Держава не готова надавати переселенцям житло, роботу»...

— Вічно ця війна тривати не може...

— Дванадцять навчальних закладів у Донецьку практично ліквідовані. Зокрема, і Донецький національний університет, на який я стільки сил витратила. Люди на Донбасі... приречені. В обласній травматології, де лежала моя знайома, нам дали виписку на бланку: «Донецкая народная республика...». Бойовики все підпорядкували собі. Навіть вірш В. Сосюри «Любіть Україну» викинули зі шкільної програми. Замість нього діти вивчатимуть вірш «Донеччино моя». Предмет «Я і Україна» замінили на «Я и общество». На праві тепер вивчатимуть не закони України, а римські закони, грецькі (правознавство перейменували в «Общее правоведение»). «Історії України» також немає, є «Загальна історія».

— Люди ходять на прийом до терориста Захарченка? Висловлюють йому якісь претензії?

— Захарченко — «лялька». Донбасом керує Бородай — «перший віце-прем’єр», генерал ФСБ. На прийом до терористів люди ходять. Просять гроші на ремонт зруйнованого даху, цеглу... Відповідь одна: «Денег нет!». Жодних соціальних виплат «ДНР» не проводить, а Україна припинила фінансування... Міліції немає, прокуратури немає — ми залишилися сам на сам з бойовиками, які кажуть: «Ваша хунта вас бросила»...