Студентський гаманець

Студент у сім’ї — задоволення недешеве. Особливо нині, коли ціни ростуть чи не щодня, а зарплати і стипендії залишаються незмінними. Щоправда, витрати у різних категорій “гризунів граніту науки” суттєво різняться: одним, аби прожити місяць, замало і півтори тисячі гривень на себе коханого, іншим достатньо і половини цієї суми. У день 17 листопада, “професійного” студентського свята, кореспондент «ВЗ» зазирнув у їхнє портмоне.

Хлопці витрачають більше, ніж дівчата Студентка 3-го курсу факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка Юлія Девда за відмінні успіхи у навчанні отримує підвищену стипендію — 914 гривень (“звичайна” 730 гривень. — Авт.). «Цих грошей ледь вистачає на харчування і транспорт, — бідкається студентка. — Це при тому, що мешкаю у гуртожитку і на навчання їжджу трамваєм. Рідко можу прикупити нову книгу чи оновити гардероб. Щомісяця у середньому витрачаю 1200-1500 гривень. Без допомоги батьків мені не обійтися».

Хлопці змушені витрачати більше грошей. Їхній додатковий пункт витрат — побачення. Один похід в кіно чи кафе — мінімум 150 гривень. «Звичайно, стипендіальних коштів на дозвілля не вистачає — доводиться економити або ж позичати у батьків, — розповів першокурсник НУ «Львівська політехніка» Назар Бойчук. — Свої 730 гривень витрачаю на харчування і проїзд додому. Хоча, судячи з подорожчання цін, скоро і цих грошей не вистачить. Стипендії ж нам не підвищать...».

«Студентське життя — як школа виживання»

Стипендія — хороший стимул вчитися, переконані студенти-бюджетники. Однак третьокурсниці Львівського вищого професійного училища технологій та сервісу Христині Мелень 310 гривень назвати стимулом язик не повернеться. Вона опановує швацьку справу і вишивку. Каже, стипендії вистачає лише на один похід у продуктовий магазин. Благо, що проживання у гуртожитку — безкош­товне. Та й розташований він поблизу училища, тож на проїзд дівчина майже не витрачає.

«Мої місячні витрати — це близько 600-700 гривень, — зізналася студентка. — Намагаю­ся заощаджувати, не купую того, без чого можу обійтися. На дозвілля теж не витрачаю: дискотек не люблю, похід в кіно — задоволення дороге. До того ж давати кошти на розваги мої батьки не в змозі».

Таку ж мізерну стипендію отримує і однокурсник Христини Богдан Слука. Хлопець здобуває професію офіціанта-бармена. Однак список його витрат значно ширший. Може собі дозволити і з дівчиною за кавою посидіти, і прикупити щось новеньке з одягу. Грошей вистачає, бо після пар і у вихідні працює офіціантом в одному із львівських кафе. «В середньому за день отримую до ста гривень. Це не враховуючи чайових, — розповів Богдан. — Фінансово від батьків не залежу, чим і горд­жусь. Гроші невеликі, зате робота за спеціальністю. Здобуті в училищі знання одразу використовую на практиці».

У керівництві навчального закладу кажуть, що 40% їхніх вступників — це діти з малозабезпечених сімей та діти-сироти. «Студентське життя для них — як школа виживання, — розповіла заступник директора з навчально-виховної роботи Львівського вищого професійного училища технологій та сервісу Галина Рубаха. — Стипендій не вистачає навіть для того, аби нормально прожити півмісяця. На батьків опертися можуть не всі, тож вчаться розумно розпоряджатися коштами. Декому доводиться підпрацьовувати».

Одні листівки роздають, інші в IT-компаніях працюють...

Якщо студентам-«держав­ни­кам» на скромне життя без особ­ливих потреб ще вистачає, то звідки беруть кошти ті, хто за навчання платить? Запитав про це у п’ятикурсника історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка Тараса Костецького. «Студент-контрактник, аби не розраховувати лише на батьківські кошти, змушений працювати, — пояснив хлопець. — До прикладу, я роздаю листівки. Графік у мене гнучкий, працюю, скільки хочу. За годину роботи отримую 15 гривень. Тому і на навчання часу не бракує, і якась копійчина у кишені знайдеться. Зароблені кошти витрачаю на проїзд, харчування і цигарки. Одяг купую на секонд-хенді».

А от студентка четвертого курсу НУ «Львівська політехніка» Ольга Вінтонік і стипендію отримує, і підробляє. Дівчина в університеті вивчає прикладну лінгвістику, а також працює програмістом в одній із місцевих IT-компаній. На зарплату студентці гріх жалітися — отримує близько 300 доларів щомісяця. Робота нелегка. В офісі доводиться сидіти й до опівночі.

«На 730 гривень стипендії навіть пристойного взуття не придбаєш, а я люблю дорогу косметику і гарний одяг, — розповіла дівчина. — Зарплату витрачаю здебільшого на дозвілля, поповнення гардеробу та подорожі. Стипендія покриває витрати на підручники, квитки на дорогу і частково харчування».

Журналіст «ВЗ» порівняла гуртожиток ХНУ імені Каразіна та колегіум УКУ

Більшість студентів, що мешкають у гуртожитках, нарікають на, м’яко кажучи, погані умови проживання. Пліснява у ванній, сморід на кухні, неприбрані коридори та невідремонтовані кімнати... Чи справді всі гуртожитки “на ладан дихають”? Це з’ясовувала журналіст “ВЗ”.

«Приїхавши до харківського гуртожитку, я була ошелешена, — маленька кімната на трьох осіб, ремонту нема. А бруд і таргани змусили мене пошкодувати про те, що навчаюся у Харкові. Туалетів на блок два, стільки ж душових кабін пострадянського вигляду, кухня з іржавою плитою та потріскана плитка...», — поскаржилася студентка ХНУ імені Каразіна Кароліна Фоменкова.

Керівництво Харківського національного університету імені Каразіна забуло, що студенти — не тварини та потребують комфорту. Стан корпусів вкрай поганий. Є серйозні проблеми з поданням гарячої води, бо частенько прориває труби. А місяць “життя” у цій казармі — 150 гривень.

Для контрасту порівняла рівень комфорту в гуртожитку Українського католицького університету, що у Львові. Завітавши туди, очам не повірила. Подумала: «Невже житиму в готелі?». Затишні кімнати на двох осіб: туалет, душ, холодильник. Вартість проживання — близько 300 гривень на місяць.

Студенти та керівництво УКУ називають гуртожиток колегіумом. Проректор з навчально-виховної роботи УКУ Павло Хобзей пояснив це так: «У стінах цього будинку живуть і викладачі, і студенти. Їх селять не за приналежністю до певного факультету, а за уподобаннями». Також він зазначив, що йде будівництво ще двох колегіумів, бібліотеки та церкви.

У колегіумі діє електронна пропуск­на система. Гуртожиток УКУ — не пострадянський пережиток з вахтерами та комендантами. Вхід до колегіуму має свої кордони, у будні відкритий до 23.00, у вихідні — до опівночі.

У гуртожитку УКУ є навіть тренажерний зал, відвідувати який можна за символічну плату (20 гривень на місяць. — Авт.). А ще тут є пральня, кінозал, каплиця і студенторіум — кімната для навчання. У кожному крилі окрема кухня, яку тут називають світлицею.

Проблем з харчуванням у мешканців колегіуму не виникає, адже у сусідній будівлі є їдальня, де діє 50% знижка для студентів.