«Ми їм бульбу – вони нам макарони, баклажани, олію, кавуни»

Миколаївський район, Львівська обл.

Мав рацію той, хто колись придумав таке порівняння: картопля — другий хліб. Без неї у наших краях була б скрута. Картопля — щоденна страва, з неї готують і перше, і друге, примудряються пекти всякі витіюваті смаколики. Тож селянин, у якого не вродила крохмалиста, почувається пригніченим — рік не вдався. Зате коли пивниця доверху заповнена завбільшки з кулак бульбами, вважається, що зиму перебудуть успішно. Ще й зароблять нівроку. Знаю одного міні-фермера, який кілька років тому, завдяки успішному картопляному сезону, придбав легковик. Наступного вдалого року відремонтував хату, а позаторік, коли картопля у нього нагадувала гарбузята, — справив доньці розкішне весілля…

Ця осінь щодо другого за зна­ченням продукту виявилася вередливою. У різних геогра­фічних зонах картопля вро­­­дила по-різному. Тому й роз­поряджаються урожаєм по-всякому. В одних дворах рахують ледь не кожну картоплину, в інших завдяки «бульбобізнесу» вирішили багато нагальних клопотів.

У Гранках-Кутах з картоплею нині сутужно. Міські покупці за нею сюди не їздять, бо знають, що ніхто не продасть.

— У нас не заведено продавати картоплю, — розповідає кореспондентові «Високого Замку» чотириразовий районний депутат від цього села Мирон Прокопів. — Якщо і має хтось трошки більше картоплі, ніж потрібно собі на харчування, то купує порося. Через кілька місяців буде своє м’ясо. Вигодує кабанця без всяких преміксів. А якщо продасть картоплю, візьме гроші, і що? — купуватиме у супермаркетах підозрілі продукти на «хімії»…

Від картоплі залежить і вартість… свиней. Якщо бульба вродила нівроку, ціни на поросят різко підскакують, і навпаки. Про рівень врожайності, підказує Мирон Петрович, можна судити і з базарних ярликів. Нині за кілограм картоплі на міських лотках просять від 3.40 грн. до 4.55 грн. Бо не вродило. Торік — коли був картопляний рай, віддавали бульбу по 1.50-1.20 грн. за кіло. Було, і по 90 коп. продавали…

За кілька кілометрів від Гранок-Кутів, у Берездівцях, живе 50-річний водій автобуса Михайло Малинівський. Після рейсів ще встигає разом з дітьми на полі попрацювати. На відміну від попереднього співрозмовника, на нестачу картоп­лі не нарікає.

— З однієї ділянки зібрав 70, з іншої — 30 мішків бульби. Було що копати, бо поле перед тим вісім років «відпочивало». Частину урожаю продав своїм знайомим з Нового Роздолу. З кожного кіло зробив їм знижку на 50 копійок. Шість мішків віддав по 3 грн. за кілограм, а один мішок подарував. Усього заробив 1700 грн. Купив за ці гроші три тракторні причепи гною, якими удобрив свої поля (зазвичай за одну «ходку» з гноєм треба дати 800 грн.). А ще заплатив трактористу, щоб той зорав на зиму всі городи. Ось така вийшла комерція… Тепер засіяв на тому полі пшеницю, через рік, якщо дасть Бог здоров’я, знову посаджу картопельку.

У знаменитому селі-заповіднику Стільську — суцільне горбогір’я. Цього року тутешнім ґаздам з картоплею не пощастило.

— Хоч і сівозміну робили, удоб­рювали, як належить, бульба не вродила так, як чекали. На третину менше її зібрали, — розповідає майстер вентиляційних систем і сантехніки Василь Хамуляк. — Зараз стараємося менше картоплі споживати, щоб надовше її вистачило. Більше налягаємо на макарони, крупи, овочі — щоб «дотягнути» з бульбою до Різдва. Цього року її явно нам забракне. Але якщо до нас приїде у гості редакція «Високого Замку», цілу мидницю картоплі на деруни натремо… Міняти картоплю, продовжує пан Василь, до нас не приїжд­жає ніхто. Навпаки, навесні до нас з інших районів її привозитимуть — утричі дорожчу. Тому цими днями поїдемо на львівський «Шувар» робити дешевші запаси…

Насамкінець кореспондент «ВЗ» вибирається у «картопляну столицю» району, яка годує бульбою курортні Трускавець, Східницю, — село Гірське. Там справи значно кращі, ніж у Стільську. Чимало селян реалізували свою картоплю «панам з міста». Заходимо на подвір’я колишнього колгоспного зав­гара Дмитра Даціва. Каже, нарікати на урожай було б гріхом, хоча він скромніший, ніж торік.

— У нас люди непогано заробили на картоплі, — каже Дмитро Васильович. — Приїжджали до нас у центр села купці зі східних областей на своїх 10-тонних фурах. Платили від 2.50 грн. до 3 грн. за кілограм. Я віддав їм дві тонни картоплі, виручив

6 тисяч грн. Уже й нема тих грошей. Частину витратив на оплату комунальних послуг, за іншу — накупили для всієї сім’ї одягу, взуття…

В основному селянам Гірського заїжджі заготівельники пропонували продуктообмін. Зокрема, пан Дмитро за картоплю виміняв собі три мішки цибулі. Пропорція — півтора до одного. Макарони пропонували у співвідношенні два до одного. Така ж «розцінка» була за кавуни, баклажани, помідори. Капусту можна було придбати на умовах «паритету». А от за кілограм привізної олії треба було принести у п’ять разів більше картоплі.

Отож картопля у селах не тільки «другий хліб», а й ходова обмінна валюта…