Чорницею шведи фарбують джинси, журавлиною виганяють радіонукліди…

Колишній шофер і склодув з Бережан 57-річний Ярослав Заєць кілька останніх років їздить збирати чорниці до Швеції, а ще — рідкісну у наших краях журавлину. Привіз звідти додому літрів з десять звареного власноруч чорничного варення. Каже, продукти скандинавських лісів крупніші, ніж карпатські чи волинські «афини». І смачніші.

Козулі ходять по селах...

— Швеція — дивовижно гарна країна. Вражає краса тамтешніх гір, лісів, озер. Усе це — дике, незаймане, ніхто ніколи не втручався у природу. Техніку у ліси пустили лише для того, аби прокласти там дороги, на них жодної ямочки, жодної «латки». Коли дихаєш настояним на ароматах сосни повітрям, споживаєш цілющі лісові ягоди, яких там тьма-тьмуща, — набираєшся здоров’я. У лісах повно звірини, особливо багато лосів. Козулі ходять по селах, зранку не раз дорогу перед нашою машиною перебігали. Дикі гуси стадами на полях пасуться. Роботу у Швеції ми мимоволі поєднували з відпочинком, — розповідає пан Ярослав.

Коли «загнувся» Бережанський склозавод, шукав роботи на чужині. Працював у Росії, Італії, Польщі. Вісім останніх років разом з друзями бере курс на Швецію. Каже, якщо Бог дасть здоров’я, поїде туди знову — «щоб відчути себе людиною».

За день заробляли по 100 доларів

Сезон збору чорниць у Швеції — від кінця липня до 15 вересня. На заготівлі ягід часто працюють іноземці — поляки, українці, болгари, таїландці тощо.

Пан Ярослав із зятем Романом та напарниками працювали за 150 км на схід від міста Оребро. Власною машиною намотали туди в один бік 1400 км і ще 18 годин провели в дорозі, пливучи на поромі. Торік мешкали у колишньому реабілітаційному центрі для наркоманів, тепер за житло їм був кемпінг з усіма вигодами. Доба у такій оселі обходилася небагато — 60 шведських крон (одна крона — приблизно 1 грн. 20 коп.).

До праці вставали о п’ятій ранку. Вмилися, поснідали, кинули сякий-такий провіант у багажник — і гайда на пошуки нового ягідного місця. Щоб знайти урожайну площу, доводилося часом проїхати 100 км в один бік.

Шведський клімат чимось нагадує галицький. Не холодно і не спекотно. Обросилися чи змокли під дощем — скинули комбінезони, вилили з чобіт воду, одягнули запасні шкарпетки — і знову до роботи. За день можеш переодягатися тричі. На обід — 10-15 хвилин. Влаштовувати довгі перекури немає сенсу — менше заробиш. Ні перед роботою, ні у її перерві «сто грамів для настрою» заробітчани не вживають. Це розхолоджує, та й відчутно б’є по кишені. Пляшка спиртного коштує тут в середньому 180-200 крон. Водій «під мухою» у Швеції — надзвичайна подія. За «запашок» посадять на три місяці у тюрму.

Ягоди збирають у «загальний котел». Індивідуалізм може породити конфлікти у бригаді. В інших компаніях траплялися випадки, коли «мудрагелики» підуть уперед, позривають чорницю з верхніх гілок, і йдуть далі. А тим, що ззаду, дістається марудна робота — збирати рештки на нижньому гіллі, звідки на тебе налітає мошкара…

Чорниці збирають промисловим способом — разом з листям. Якщо шишка у кошик впаде — нічого страшного. На фабриці техніка все розсортує. Чорниці використовують не тільки як вітаміни, а й як барвники для легкої промисловості. Соком тутешніх «афин» фарбують джинси. А журавлину шведи використовують як ефективний засіб для виведення радіонуклідів (чорнобильська хмара добралася і до цих країв).

Приймають лісовий товар на заготівельних пунктах, якими завідують… українці. За день бригада пана Ярослава збирала в середньому 230 кг чорниць. Бували й рекордні показники — 270 кг. Хлопці жартують, що найкраще їм працюється у дощ — тоді ягода вбирає вологу і важить більше. Жарти жартами, але наробитися треба добре. Перші кілька днів нестерпно болять м’язи. Приїжджаєш з лісу, помився — і падаєш у ліжко. Особливість цьогорічного сезону у тому, що ягід було багато, тому закупівельна ціна впала. Поза тим, кожен із бережанців міг заробити за день 100 доларів.

Працювали наші шведські заготівельники без вихідних. Ми натякнули пану Ярославу, що порушував усталені домашні традиції. А він на те:

— Священик у церкві якось сказав: праця — не гріх, навіть у свято. Гріх — не працювати. Надто велика розкіш для заробітчанина — лежати без діла. Якщо святкуватиму у чужині, залишуся на нулях, забракне грошей на пором. За переїзд на ньому я виклав 400 євро. А порахуйте інші наші шведські витрати, зокрема транспортні — літр бензину коштує 1,70 євро.

Чому ми потрібні на чужині, а на батьківщині — зайві?

Наслухані драматичних історій про майже рабське становище наших заробітчан в інших країнах, ми запитали Ярослава Миколайовича, чи він не почувався у Швеції безправним наймитом.

— Та ви що? — дивується. — Ніхто наді мною з нагайкою не стояв, ні від кого я не залежав. Працював у своє задоволення. Шведи ставилися до нас прекрасно. Не пройдуть (навіть у лісі), щоб не привітатися. Про Україну не розпитують. Один раз цікавилися, що то у нас за прапор такий на автомобільних номерах, до шведського подібний… Шведи — народ не конфліктний, доброзичливий. Але й замкнутий, у гості до себе не запрошують. Обурюються, якщо хтось з наших співвітчизників щось поцупить у них — таке траплялося. Помешкання у шведів зазвичай не зачинені.

«Заробки» у Швеції суттєво поліпшили матеріальний стан цієї родини. Пан Ярослав поновив машину, справив доньці весілля. Четверо внуків відчули його підмогу.

Насамкінець поставили Ярославу Миколайовичу найболючіше, як виявилося, запитання: чи не сумував на чужині за батьківщиною?

— Батьківщина — поняття широке… Скучав за Україною, але я їй, на відміну від інших країн, не потрібний. У Швеції мені дають роботу, добре платять, не обманюють. Там почуваюся людиною. Я не потрібен своїй державі. Польщі потрібен, там кажуть — приїдь знову. Коли будемо потрібними своїй батьківщині — тоді будемо скучати за нею. Скучали у Швеції за своїми рідними, за близькими…