Яка хата без бабусиної скрині і обрусів?
На цьому обійсті є все, що має бути у доброго господаря: садочок, грядки, квітники, добротна хата з автономним водопостачанням і опаленням, сауна. У кімнатах сучасна побутова техніка, комп’ютер з Інтернетом.
З усіма цими «атрибутами часу» органічно вживається справжній раритет — сторічна дерев’яна скриня, що перейшла у спадок від бабусі господаря — Ганни Гуменюк зі села Касперівців Заліщицького району.
У скрині, на якій два металеві хрести-обереги, зберігається грубе домоткане полотно, розшиті хрестиком (чорне з червоним) обруси, якими накривали столи, застеляли піч-лежанку, верета для ослінчиків, а також святковий одяг, що його носили українці на початку минулого століття. Від усього цього добра — запах свіжого борошна…
— Бережу все це як пам’ять про мою дорогу бабусю, — розповідає Юрій Гуменюк, масажист за фахом. — Надзвичайною вона була людиною. Прожила довгих, але тяжких 87 років. Чоловік її пішов на війну і не повернувся. Бідні були, семеро дітей у хаті. Незважаючи на скруту, гідності не втрачала. Завжди научала нас: будьте добрі, не робіть нікому зла…
Науку своєї матері міцно засвоїв її син Іван. Закінчив з відзнакою медінститут у Чернівцях, з часом став завідувати поліклінікою у Бережанах, заснував тут відділ ортопедії і травматології, робив унікальні операції. Коли їхав у відрядження до Москви, привозив звідти купу новітнього хірургічного «залізяччя» у лікарню — спиці для вправляння переломів, апарати Єлізарова тощо.
Слідами батька іде його син Юрій, якого на Тернопільщині вважають провідним фахівцем з мануальної терапії. «Вправляти хребти» до нього приїжджають навіть іноземці — навідувалися з російського Далекого Сходу, з Румунії, звертався по допомогу і один із суддів Верховного суду...
— Великою бабусиною рядниною добре вкриватися на ніч, — каже Юрій Іванович. — Сон у ній, наче у дитини після купелі. Від дотику до цього полотна (здається, що тисячі голочок приємно поколюють тіло) твій організм наповнюється здоров’ям. Для мене ця скриня, полотно, старі архівні фотографії — зв’язок з віками, це добро. У давнину наші люди жили значно дружніше, ніж тепер, не сіяли зла, ненависті. Не було заздрості. Могли пісний хлібчик їсти, але допомогти одне одному в біді — то святе.
