Чи буде паска на столі у безхатченків?

У спільноту благодійної організації “Оселя” приходять безхатченки, аби переночувати, поїсти, випрати одяг. Тут, у Винниках, також розміщено осередок, де живуть та працюють люди, а інколи цілі сім’ї, які з тих чи інших причин опинилися на вулиці. У містечку розташоване ціле господарство з житлом, приміщеннями для свійських тварин, столяркою, крамничками. За усім цим доглядають безпритульні, вони працюють на кухні, роблять ремонти, прибирають у місті завали сміття на пустирях. Кореспондент “ВЗ” вирушила в осередок “Оселі”, аби поцікавитись, чи зможе цьогоріч спільнота взаємодопомоги організувати традиційний Великодній сніданок для тих, хто не має можливості влаштувати собі свято.

Прямую до благодійної крамнички, щоб зустрітись з соціальним працівником Світланою Кіребко. Пані Світлана каже, що терміново потрібні волонтери, аби посортувати пожертвувані речі, прикрасити вітрини, розкласти посуд на полицях. Цікавлюсь, звідки усе це добро: сервізи, гачковані серветки, підсвічники, книги... Розповідає, що раніше “Оселя” отримувала гуманітарну допомогу від міжнародного благодійного руху “Емаус” — дещо розподіляли між безпритульними, дещо — реалізовували в крамничці за благодійні пожертви. Тепер держава “перекрила кисень” організації, допомога з-за кордону більше не потрапляє в “Оселю”, тому активізувалися зичливі львів’яни. “Нам телефонують люди, котрі хочуть віддати не потрібні їм речі, — каже Світлана Кіребко. — Працівники “Оселі” приїздять і самотужки вивозять пожертви. Це може бути їжа, медикаменти, меблі, одяг, побутова техніка, предмети домашнього вжитку”.

Працівниця показує мені майстерні, де ремонтують поламану техніку, та столярку, де оновлюють меблі. Пані Світлана каже, що після того, як старенький диван наново складуть та перетягнуть оббивку, він виглядає як новий, а придбати його можна за символічну пожертву.

“Це у нас навчальний цех, — пані Світлана показує просторе приміщення, де працюють кілька чоловіків, — тут даємо змогу безхатченкам отримати нову кваліфікацію, тут вчаться обтягувати меблі, різьбити дерево. У Львові є ще одна така майстерня, там працюють наші вихованці, що вже багато років професійно займаються ремонтом меблів. Львів’яни часто звертаються, щоб ми відремонтували їм меблі, відреставрували чи перетягнули тканиною”. Підходжу до старшого чоловіка, біля нього дерев’яний засклений каркас старовинного підлогового годинника, питаю, чи це він його відреставрував. Володимир, так звуть майстра, каже, що живе у спільноті п’ять років, за цей час навчився різьбити і вміє відтворити навіть дрібні деталі у дерев’яних рамах чи меблях.

Зустрічаю жінку, що живе в “Оселі” з дочкою. “Я з Сумської області, — каже Наталка. — Жила з чоловіком на Волині, потім народилася дочка Катя. Після смерті чоловіка важко було оплачувати оренду квартири та прогодуватися з дитиною, до батьків теж з певних причин не могла повернутись. У церкві розповіли про “Оселю”, приїхала сюди, живу тут два роки. Поки Катруся була ще зовсім маленькою, я розписувала тарілки в майстерні, потім працювала в крамниці, зараз готую на кухні. Люди, які тут живуть і працюють, стали для мене родиною після того, як сім’я відвернулась від мене”.

Не всі безхатченки погоджуються жити в осередку — в “Оселі” суворі правила, чіткий графік чергувань та розподіл обов’язків. Проте для людей, що в певний момент не зуміли впоратись з життєвими труднощами, це можливість стати на ноги та реалізуватися.

Вже по обіді, а в крамничці порається лише одна волонтерка. Пані Світлана каже, що добровольців катастрофічно не вистачає. “Перед святами люди прибирають у домівках, тож охоче віддають нам речі. А сортувати це все нема кому, — нарікає. — “Оселя” може собі дозволити лише п’ять соцпрацівників, зарплати нам виплачує “Емаус”. В осередку живе 30 людей, вони працюють і в крамничці, і на кухні, і меблі обтягують, і в майстерні посуд розмальовують, і курочок, свинок доглядають, і у спільноті допомагають нагодувати безхатченків, наглядають, щоб ті випрали одяг, пройшли санобробку. Волонтерів колись присилав центр зайнятості, але зараз ця практика припинилась. Може, хтось хоче допомогти “Оселі” — от хоча б речі посортувати — були б дуже вдячні”.

Пропоную свою допомогу, починаю розкладати одяг з поліетиленових мішків, окремо кладу книги. Збоку лежать вже розсортовані бабусині тарілки, чашки, блюдечка...

Помічаю, що багато речей порвані і непридатні для носіння. Кидаю їх в найбільший мішок — разом з макулатурою він піде на вторинну сировину, кращі речі — до крамнички, окремо комплектуємо одяг для безхатченків. Дитячі речі та основну частину одягу буде розподілено поміж дитбудинків та притулків. На моїх очах відвідувачка крамниці забирає пару високих чобіт — жертвує за них двадцять гривень. “Ціни символічні, це своєрідний вклад у Великодній сніданок, — каже Світлана Кіребко. — Усі кошти від ремонту меблів, з крамниці, з майстерні посуду ідуть на допомогу безхатченкам. Частина суми для святкового сніданку вже є — допомогли благодійні організації. Сподіваємось, цьогоріч нам принесуть більше продуктів, бо плануємо накрити стіл на 300-400 людей. З цією метою “Оселя” орендує приміщення кафе, збираємо зранку 5 травня усіх охочих біля Порохової вежі”.

Кожного четверга о 14.00 організація роздає біля “Порохівки” безкоштовні обіди, а Великодні та Різдвяні трапези відбуваються щороку. Безпритульні передають інформацію одне одному, тож охочих приєднатись до спільного Великоднього застілля завжди вистачає. “Річ не лише у їжі, — продовжує пані Світлана, — для безпритульних це перш за все можливість повернути собі відчуття родинного затишку, колективного свята”.