«Це раніше таксисти гроші «важили», тепер – рахують…»

22 березня відзначають День таксиста. 1907 року на вулицях Лондона з’явилися перші автомобілі, оснащені спеціальними лічильниками. З дитинства пам’ятаю зелені й червоні вогники, які світилися у правому верхньому куті лобового скла. З того часу у роботі таксистів відбулося чимало змін. Професія стала небезпечною — напади на водіїв, на жаль, непоодинокі… Як нині живеться таксистам, про їхні трудові будні, заробітки та перспективи дізнавалася кореспондент «ВЗ».

Зранку на проспекті Свободи у Львові біля усіх готелів можна побачити машину з шашечками. Підходжу до таксиста-приватника і питаю, де можна зробити необхідні документи, аби працювати таксистом. Відправляє мене на пр. Чорновола, 47, мовляв, там можна виготовити ліцензію, яка й даватиме право таксувати. «А ви маєте такий документ?». «Ні, я тільки подав документи», — відповідає. «На скільки часу його видають?». «На два чи три роки, не пам’ятаю, головне, гроші мати — 600 грн.». За словами водія, який у цьому питанні «плаває», як студент на іспиті, чекати на ліцензію треба місяць.

Біля готелю «Жорж» — дві машини таксі. «Ви водій?». «Так. Куди їхати?». «Підкажіть, де можна зробити папери, щоб таксувати», — звертаюся до дядька з «цепурою» на руці. «Я вам дам телефон пані Марії, у неї все розпитаєте». Прошу його показати мені ту ліцензію, про яку так багато говорять. «А навіщо вам?». «Просто, щоб знати», — роблю наївні очі. Біжить до бардачка, витягує ламінований документ зеленкуватого кольору. Маячить переді мною і швидко ховає. Встигаю лише прочитати «ліцензійна картка».

Таксисти на пр. Шевченка, які «пришвартувалися» на асфальті, «відфутболили» мене на Окружну, 57. «Це ви будете працювати на таксі?» — питає мене з усмішкою старший пан. «Ні, брат». «А, що ж він сам не прийде, все не спитає?». «А він не дуже пробивний», — кажу. «А як же він їздити буде?!» — питає зі співчуттям. Як тільки розмова доходить до документів, йому уже явно не до балачок. «Ось той пан має», — «переводить стрілки» на колегу. Водій витягає з паспорта складену вдвоє ліцензійну картку. Розповідає, що видають такий документ на п’ять років, обійшовся йому у три тисячі грн. Зараз, кажуть, ще дорожче.

На «козирній» стоянці біля Галицького ринку — машин із п’ять. Заглядаю в салон однієї автівки, де сидять двоє водіїв. Називаюся, прошу розповісти про роботу таксистів. «Багато маєте клієнтів?». «Три-чотири пасажири на день», — зітхають. За таких обставин можна хіба що на хліб та пачку сигарет заробити. «Люди не мають грошей», — констатують. «А ви маєте лічильник?» — звертаюся до власника авто. «Ні», — відповідає. Чоловік, який сидить поруч, запрошує мене до своєї машини, мовляв, у нього і документи є, і лічильник…

Радянські «Жигулі» — в гарному стані. У салоні — ні порошинки! На сидінні — нова оббивка. Лічильник схований між передніми сидіннями. Пан Зеник — пенсіонер. Показує мені ксерокопію свідоцтва приватного підприємця. Щомісяця сплачує у податкову інспекцію 230 грн., паспорт на стоянку (це ще гривень 60 у міську раду), страхівку (згідно із цим документом, застрахований саме пасажир), ліцензію, у якій написано: «Дозволений вид робіт: перевезення пасажирів на таксі» та ліцензійну картку, яка видається на… автомобіль. «Ліцензію отримав у 2011 році, — каже водій. — Обійшлася мені близько тисячі грн.». Термін дії цієї ліцензії «необмежений»…

Розпитую про його трудові будні, тарифи. «За лічильником ніхто не їздить, — каже чоловік. — Бачите, яка погода, на дорогах — затори. Домовляємося з клієнтом. Я беру 4 грн. за кілометр. Поїздка на Левандівку від Галицького ринку обійдеться у 40 грн., на Сихів — 45 грн. Не скажу, що заробляю шалені гроші, але цукерки онуку можу купити. Це раніше казали, що таксисти гроші «важать», тепер ми їх рахуємо». Чимало коштів водії, звісно, витрачають на бензин, утримання автомобіля.

«Таксую вісім років, — веде далі таксист. — Ситуація нестабільна, не знаєш, що тебе завтра чекає. Сьогодні треба ліцензію, завтра — не треба… Повний безлад. Шляхові листи то треба, то не треба». Питаю водія, як клієнти реагують на його раритетні «Жигулі». «Нормально, — усміхається. — Був час, коли кидалися тільки на іномарки, а насправді людині треба, щоб її довезли на місце швидко, недорого, і щоб на голову не капало».

Кажу таксисту, що деякі водії обдурюють клієнтів, возять їх «тиндиками», аби ті більше заплатили. «Я у цьому не зацікавлений. Стараюся завезти людину чимшвидше, оминути «тягучку». Якщо буду возити пасажира довго і нудно, знаєте скільки бензину спалю”.

Познайомилася з головою Львівської міської громадської організації «Автомобіліст України» Олександром Савичем. «Є закон України про автомобільний транспорт від 2006 року, ст. 19 «Класифікація транспортних засобів». Згідно із цим документом, 99% перевізників, які працюють як таксі, — поза законом. Тому що не використовують спеціалізованого транспорту. (У Львові, наприклад, ще зберігся таксомоторний парк на вул. Федьковича. У техпаспорті водіїв записано, що автомобіль у них — спеціалізований, але машин таксі там залишилося небагато. — Авт.). Будь-який автомобіль не може працювати у режимі таксі, це звичайний легковий автотранспорт. За самовільне переобладнання автомобіля на таксі, згідно із законом, на водія має накладатися штраф».

Пан Олександр каже, цей закон «протягнули» у 2006 році олігархи. Бо тільки вони мають можливість (тобто гроші) замовити на підприємстві спеціа­лізовані машини таксі (згідно із законом, їх кількість має становити не менше, ніж сто машин). Права усіх інших таксистів — обмежені. Свого часу говорили, аби врегулювати діяльність таксистів, конче потрібен закон про таксі, бо 80% цього бізнесу — у тіні. Та віз і нині там…

«Чому компанії, які займаються таксоперевезеннями, не зацікавлені створити спеціалізований автопарк?». «А навіщо їм це? Вони отримують чистий дохід з кожного замовлення, ні за що не відповідають... Такі фірми у народі називають «Рога и копыта». Такі самі фірми зай­маються і вантажними перевезеннями. Сидить диспетчер у якійсь квартирі і диригує по телефону, який кому вантаж завести».

Пан Олександр працює не як таксист, а як приватний підприє­мець, за спрощеною системою оподаткування, який надає послуги з перевезення пасажирів. Каже, це законно. На лобовому склі у його автівці логотип громадської інформації, є інформація, хто він і чим займається. Вартість проїзду у нього є дещо вищою, ніж у «радійників», — 5 грн. за кілометр. Коли його зупиняють даішники з вимогою показати ліцензію, доводиться від них «відбиватися».

«Ліцензійна картка — це якраз та афера, яка відбувається по цілій Україні. Це — «фількіна грамота», на якій хтось заробляє. Її нібито видають на три роки, беруть за це гроші. А Київ закриває на це очі… Ліцензійна картка має відповідати нормам таксі. Якщо машина — таксі, тоді підлягає ліцензуванню. Якщо машина — не таксі, ліцензуванню не підлягає», — додає підприємець.

Знайомий таксист розповів, що усі радіофірми, які у Львові займаються таксоперевезеннями, вважаються такими, що надають... інформаційні послуги. І справді, за кожне замовлення беруть з водіїв відсотки (переважно це 10%). Чи можна простежити кількість замовлень? Навряд чи… Власники таких фірм між собою знаються. Навіть організовують рейди спільно з даішниками, аби ті ловили і штрафували таксистів, які не числяться на жодній із цих фірм. «За дякую» працівники ДАІ це не роблять. Свою роль відіграють і ліцензійні картки. Якщо людина має цю «фількіну грамоту» (або папірець з потрібної фірми, що її документи виготовляються), «стражі порядку» її відпускають…

А тим часом…

Я зателефонувала до пані Марії, яка, за словами одного з водіїв, все знає про роботу таксистів. «Ви повинні мати паспорт, права, техпаспорт, медичну довідку, дві страхівки, лічильник обов’язково (вартість лічильника: від 895 до 1698 грн. — Авт.)», — сказала у телефонній розмові жіночка. «А як оформити ліцензійну картку?». «Треба прийти на фірму, вул. Повітряна, 28». «Скільки це коштує?». «Багато… Якщо ви ніколи не таксували і не маєте ніяких документів… Треба зробити тимчасовий талон у МРЕВ, оформити доручення у нотаріуса… Ліцензійна картка вам обійдеться до тисячі грн.». «На який термін ви видаєте цей документ?». «До 2014 року, але ліцензійна картка і решта документів наступного року будуть автоматично поновлюватися»… «Якщо я матиму цю картку, даішники мене не штрафуватимуть?». «Ні, це документ, який дає право перевозити пасажирів».