«Коли постою на руках, головний біль минає»

Пам’ятаєте казку Веніаміна Каверіна про людину-пісочний годинник? Щоранку він прокидався у гарному настрої, але до вечора ставав сердитим. Щоб не бути таким, йому треба було в обідню пору постояти на голові... За таким принципом уже багато років живе одеситка Раїса Краєва (на фото).

Пані Раїса не уявляє свого життя без моря. Народилася в Одесі, зараз живе неподалік набережної. Кожен ранок починає з неквапливої пробіжки біля моря. Після цього, незалежно від пори року, купається. Пані Раїсі — п’ятдесят, та вона не виглядає на свої роки: активна, енергії хоч відбавляй, завжди у доброму гуморі. “З дитинства займалася гімнастикою, любила перевертатися, ходити на руках, — розповідає. — Пізніше захопилася стрибками у висоту, танцями... Маю розряди з семи видів спорту. Вже у вісім років почала щодня підтягуватися на турніку по сто разів. Коли боліла голова чи втомлювалася, ставала догори дриґом. До речі, встигала при цьому вчитися на «відмінно», закінчила школу із золотою медаллю. А після університету, коли пішла працювати вчителькою, почала... ходити на руках. Пізніше дізналася, згідно з йогівськими віяннями, маківка голови — це точка, в якій накопичується енергія. Тож у кепці треба ходити не лише аби сонце не напекло голову, а й щоб води менше випаровувалося. Прикриваєш голову — менше п’єш води”.

“Помітила, коли постою на руках, головний біль минає. Тепер це у мене життєва необхідність. Часто доводиться бувати на конференціях. Від надлишку інформації голова стає як баняк. Виходжу у коридор, стаю на руки — і все як рукою знімає. Буває, хтось рознервує чи втомлюся, аж світ немилий. На ручках походиш — все добре, життя прекрасне. Намагаюся знаходити час і для розтяжки, аби не втратити гнучкості. Такі заняття підвищують настрій. Втомилася — вишу на турніку”.

— Скільки разів на день стоїте на голові?

— У повний місяць така вправа триває не більш як п’ять хвилин. Коли молодий — достатньо однієї хвилини. Коли повний місяць до нас ближче, він ніби притягує кров, тому корисно активізувати верхню частину тіла. А коли молодий, навпаки, треба навантажувати ділянку таза. Коли стаєш догори ногами, світ перевертається і стає кращим.

— Мабуть, не кожному до снаги стояти догори дриґом. Чи можна навчитися?

— Звичайно, потрібно тренуватися. У жодному разі не потрібно спиратися на стіну. Інакше так і будете завжди шукати ногами стіну. Точка опори — між тім’ям і чолом. Щоб не було хворобливих відчуттів, потрібно спиратися на руки зі схрещеними пальцями. Тоді частина ваги переноситься на руки. Поступово людина звикає, зникає дискомфорт і настає релаксація.

Пані Раїса самотужки виховує трьох дітей. Крім того, встигає опікуватися ще й вуличними дітлахами. Російську мову та літературу у школі викладала лишень чотири роки. Потім займалася громадською діяльністю. Зараз жінка працює в Одеському будинку молоді та юнацтва. Весь вільний час приділяє дітям, які опинилися на вулиці.

“З вуличними дітьми працюю давно, — веде далі. — Шукаємо їх всюди — по підвалах, під каналізаційними люками... Відгодовуємо, відмиваємо. Маємо невеличке приміщення, облаштоване під тимчасовий притулок. Ми, дорослі, маємо дати цим діткам тепло, якого з різних причин не дали їм батьки. До мене у гості приходять тепер уже дорослі люди, яких я дітьми забрала з вулиці. Багато з них стали успішними...”.