«Я з Венесуели, але моє серце — українське»

У світі, де музика здатна стирати кордони та об’єднувати серця, Ісамар Фернандес — віолончелістка з Венесуели — стала живим доказом того, як мистецтво може поєднувати народи. Вона — одна з учасниць колоритного гурту «Лос Янковерс», який гастролює Україною та прославляє українську пісню далеко за її межами.

Ісамар приєдналася до гурту, який заснував колумбієць українського походження Янко Богдан Пеньяфорт, разом із іншими музикантами-латиноамериканцями, об’єднаними любов’ю до української культури та народної пісні.

Хоча вона родом із Венесуели й не має українського походження, 35-річна Ісамар відкрито говорить про своє захоплення нашою мовою та музикою: для неї українська — не просто іноземна мова, а справжня музична та емоційна подорож.

«Я з Венесуели, але моє серце українське», — каже про себе артистка.

Останні концертні тури «Лос Янковерс"Україною викликали справжній фурор: традиційні українські народні пісні, такі як «Несе Галя воду», «Край, мій рідний край» чи «Гей, соколи», звучать у виконанні музикантів із латиноамериканським колоритом, а Ісамар не лише акомпанує на віолончелі, але й співає українською.

Її історія — це не лише приклад творчого прагнення, а й живий міст між культурами: музична дипломатія, що звучить віолончеллю та українськими словами, торкається сердець слухачів, незалежно від їхнього походження. Такий міжкультурний діалог через мелодію демонструє, як мистецтво може стати універсальною мовою порозуміння.

— Я долучилася до гурту «Лос Янковерс», коли приїхала до Колумбії, — розповіла журналістці «ВЗ» Ісамар. — На той час я вже закінчила консерваторію. Ми познайомилися, коли разом працювали у симфонічному оркестрі. Це було у 2018 році. У цьому оркестрі працювали музиканти з Колумбії та Венесуели. Власне, 2018-го гурт «Лос Янковерс» було створено, і він успішно виступав у різних країнах світу. У 2021-му гурт повинен був виступати у католицькому храмі. Там ми випадково зустрілися. Поговорили і я долучилася до гурту у 2022-му.

— Це Янко вам запропонував стати учасницею гурту? Чи ви самі попросилися у чоловічий колектив?

— Мене запросив Янко. Він сказав, що хотів би, щоб я виступала разом з ними. А мені так подобалася та музика, яку вони виконують і співають, що я відразу погодилася.

— Ісамарочка — чудова людина в усіх сенсах, — до розмови долучився Янко Богдан Пеньяфорт (Янко трішки допомагав відповідати українською венесуельській музикантці. — Г. Я.). Вона прийшла на репетицію, поімпровізувала на віолончелі з нами, і усьому гурту сподобалося, як вона чудово грає.

— Ісамар, а яке було ваше перше враження про Янко — як музиканта і хлопця?

— О, Янко — дуже хороша людина. І дуже талановитий музикант і співак. Те саме можу сказати й про інших учасників гурту — Ніколяса і Данієля.

— Коли почали підспівувати перші пісні українською, мабуть, не розуміли, про що співаєте? Янко перекладав, про що ця пісня?

— Янко перекладав слова. Але я і сама хотіла розуміти, про що співаю. Тому вивчалаокремі слова. А коли співаєш, тоді легше вивчити мову.

— Коли почали вчити українську?

— Два роки вже вивчаю. І не лише я. Хлопці з гурту також вчать. Ніколяса вчить українська вчителька Орися з Києва.

— А хто вас вчить?

— Надія Васильченко, вона українка, але живе в Чилі. Навчання відбувається онлайн.

— Ісамар, за що ви полюбили українську пісню?

— Мені загалом подобається українська культура, люблю мелодійність українських пісень. Люблю український фольклор.

— Ви часто приїжджаєте в Україну. Чи не страшно було вперше їхати в країну, де йде війна?

— Ні-ні. Я дуже хотіла, казала Янкові, що це — моя мрія приїхати в Україну. Розумію, що може підстерігати небезпека. Але ж українці також живуть тут. Мені хотілося підтримати піснею український народ. Я дуже люблю Україну.

— Ваш гурт дає концерти, а з гонорару певну суму виділяє на підтримку Збройних сил України…

— Це правда, ми збираємо донати на підтримку української армії — на ремонт автомобілів, на дрони, медикаменти. Різні бригади на різних напрямках мають багато потреб, і ми намагаємося долучатися дорізних зборів.

— Що вас найбільше вражає у нашій країні і чим вам подобаються українці?

— Люди — добрі і щирі. Гарні міста. Архітектура. Чудова музика. А ще мені подобається не лише мова, а й українська кухня.

— Які страви української кухні вам подобаються?

— Борщ, сало дуже люблю. А ще пампушки, деруни і банош, так трошки холодець (сміється. — Г. Я.). Люблю пити узвар — це неймовірно смачно.

— Ісамар, як це працювати у чоловічому колективі? Вони вас не ображають?

— О, мені дуже подобається. Хлопці з нашого колективу не лише талановиті музиканти, а й прекрасні люди. Ніколи мене ще не образили. Вони дуже добрі.

— В одному інтерв’ю ви казали, що вам подобається співак, який, на жаль, уже помер, Степан Гіга.

— Мені не лише Степан Гіга подобався, а й Павло Зібров, Ніна Матвієнко. На жаль Ніна Матвієнко також відійшла, але пісні цих виконавців часто слухаємо. Я і сама співаю пісню «Сіла птаха білокрила на тополю…». Мені дуже подобалося, як її співала Ніна Матвієнко.

— Перед ким найбільше любите виступати?

— Відчуваю особливу відповідальність, коли виступаємо перед українськими та колумбійськими військовими. Я тоді дуже хвилююся.

— Співаєте ті пісні, які радить Янко? Чи самі щось пропонуєте?

— Слухаю багато українських пісень. Можу сама собі вибрати те, що я би хотіла заспівати. До прикладу, мені дуже подобається «Ой, чий то кінь стоїть?», або «Сіла птаха…». А ще люблю «Ой, Марічко, чичері» і «Батько наш Бандера».

— Ви знаєте, хто такий був Бандера?

— Так, знаю, я читаю історію, і хочу читати і знати більше про Україну. Про Степана Бандеру, який боровся за незалежність України, мені багато розповідав Янко.

— Вам подобається стиль одягу українок? Чи відрізняється від одягу у Колумбії?

— Так, відрізняється. Завжди спостерігаю, як одягається молодь в Україні. Але найбільше мені подобається український національний одяг. Я також маю вишиванки, які мені подарували прекрасні українці. У Трускавці отримала в подарунок віночок. Тепер у ньому виступаю. А ще отримую в подарунок під час виступів шоколад, який дуже люблю.