«Нашими сітками можна би було накрити цілий Таллінн…»

Синьо-жовті прапори, які шиють"швейні війська"у волонтерському центрі Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, майорять на всіх континентах, стають лотами на аукціонах, їх дарують почесним гостям… А ще ці прапори виконують тужливу місію, коли вкривають ними домовини Воїнів Світла, які віддали життя за волюі незалежність України. За час великої війни команда «швейного війська"пошила 16 тисяч синьо-жовтих стягів.

За словами директорки бібліотеки, керівника волонтерського центру Тетяни Пилипець, її на той час 16-річна донечка Дануся давно хотіла навчитися шити. У перший місяць великої війни, коли їхня квартира перетворилася на тимчасовий пункт для переселенців, Дана опікувалася цими людьми, оскільки мама практично жила у штабі.

— Одного разу я прийшла до дому, а моя дитина — аж чорна від втоми, — каже пані Тетяна. — Але не скаржилася. Сказала, що бачила сюжет по телевізору: люди шукають синьо-жовтий прапор, а купити нема де. І коли я спробувала заперечити, мовляв, ми і так маємо більше роботи, ніж часу, Дануся запропонувала: «Мені би машинку, я це робила б сама».

Питання вирішив співзасновник Форуму військових письменників, полковник Володимир Скоростецький. У його мами була старенька швейна машинка — того ж дня вона перекочувала у бібліотеку. Дануся сіла вчитися шити. Одна з волонтерок, Віка Гаврилова, вже була професійною швачкою, до «швейного війська» долучилася бібліотекарка із 37-го ліцею та інші люди, які шили професійно.

— Коли почався харківський контрнаступ ЗСУ, чернігівський, у нас просили прапори. На той час ми почали шити стандартні, щоб співвідношення ширини і довжини було 2:3. Тоді нам допомогли швейними машинками литовці — з Каунаса передали оверлок. Так у нас з’явився цілий цех з чотирма сучасними машинками і та перша — старенька, але дуже надійна. Швейний цех у бібліотеці працював до червня 2024 року, а потім машинки ми віддали майстриням додому. У бібліотеці працює лише розкрійний цех, а швачки-волонтерки шиють прапори, постіль і торбинки для військових вдома.

— Знаю, що на сьогодні на рахунку «бджілок"-волонтерок 16 тисяч прапорів. Як вдалося порахувати кількість?

— Все дуже просто. Коли нам надсилали в рулонах тканину, ми могли за кількістю метрів пора хувати. На прапори купуємо тканину з благодійного ярмарку, який проводимо у вихідні. Там ми також продаємо прапорці, але нестандартні, маленького розміру. Цих ми не рахуємо. Рахуємо лише ті прапори, які передаємо безкоштовно на фронт, для почесних гостей. Під нашими прапорами поховані всі хлопці і дівчата, які знайшли вічний спочинок у Херсоні.

Тетяна Пилипець розповіла і про трагічні історії, пов’язані з прапорами, що були пошиті у бібліотеці.

— Іра Цибух з позивним «Чека» травні 2022го заходила до нас. Ми їй подарували прапор, який вона возила у своїй евакуаційній машині. Коли Іра загинула, стяг нам передали у бібліотеку. На 9-ий день після її загибелі ми провели у бібліотеці День пам’яті, на який приїхали її побратими, знайомі і незнайомі люди, усі розписувалися на тому легендарному прапорі.

Є також прапор, на якому розписуються усі учасники Форуму військових письменників. За словами Тетяни, щороку додаються нові прізвища. Але деякі підписи вже стали меморіальними, бо частина авторів стали Ангелами.

— Тетяно, не лише прапори з перших днів війни шили у бібліотеці, а й плели маскувальні сітки…

— Ми й досі це робимо. На сітки постійно є попит. Їхній розмір — 6 м на 2 м, на тиждень плетемо від 30 до 40 таких блоків. Важко підрахувати до метра чи сантиметра. У січні цього року ми почали рахувати за площею європейських столиць. Нашими сітками, до прикладу, можна би було накрити цілий Таллінн. Або увесь Вільнюс… На вихідні до нас приїжджає багато іноземців. У залі, де плетуть сітки, я не чую української мови. Там — лише іноземці.