«Розуміємо, що багато родин не можуть дозволити собі платити повну вартість за навчання, тому шукаємо, хто допоможе студентам з фінансуванням»

Цього року новим ректором Українського католицького університету у Львові став доктор філософії Тарас Добко. Він замінив на цій посаді о. Богдана Праха, який став віцепрезидентом університету і заступником вл. Бориса Ґудзяка як Голови наглядової ради УКУ.

Тарас Добко нещодавно повернувся з подорожі по Канаді та США, де відвідав партнерські університети та домовлявся про розширення і поглиблення співпраці. За час ректорства більш ніж половину часу пан Тарас був поза університетом, тож домовитися про зустріч було не так вже й легко, але ми все ж мали можливість поспілкуватись.

Український католицький університет — неприбутковий приватний заклад вищої освіти. У чому секрет популярності УКУ? Як у цьому навчальному закладі діє політика доброчесності? Про це Тарас Добко розповів в інтерв’ю.

— Пане Тарасе, розкажіть, будь ласка, яким ви бачите розвиток Українського католицького університету?

— Нещодавно ми завершили обговорення стратегії розвитку університету до 2030 року. Нашу візію затвердив Сенат (наглядова рада) УКУ. Зараз опрацьовуємо дорожню карту її реалізації в умовах війни, та після її завершення, коли почнеться відбудова країни.

Є чотири ключові стратегічні напрямки. Перший: це зцілення ран війни. Ми розуміємо, що країна, люди постраждали. Війна ще не завершилась, і ці травми певним чином треба зцілювати. Університет теж має свою роль. Другий напрямок: відбудова і оновлення України. Ми хочемо здійснити свій внесок у те, щоб країна ожила та трансформувалася. Завдання вищої освіти — готувати людей, спроможних на такі зміни. Третій напрямок: промоція України та її порядку денного у світі. Ми вважаємо, що кожен університет повинен цим займатися. І четвертий напрямок, який в особливий спосіб стосується нашого університету, — це творення духовної християнської пропозиції для людини XXI століття.

Наш університет невеликий, у ньому на дипломних програмах навчається 2300 студентів. Щоправда, у нас є багато недипломних сертифікатних програм (короткотривалих). Наприклад, літні школи (цього літа ми провели 20 літніх шкіл). Є програми, які тривають півроку-рік, де люди хочуть у певній ділянці поглибити свої знання, або здобути вузький специфічний навик (після завершення таких програм, отримують сертифікат).

До фінансової підтримки нашого університету після його відновлення в Україні долучилося близько двадцяти тисяч жертводавців з усього світу. За весь час роботи маємо понад 6 тисяч випускників дипломних програм. Багато з них працює в громадському секторі, є засновниками або лідерами громадських організацій та ініціатив. Наприклад, Юрко Дідула є засновником організації «Будуємо Україну разом», яка з 2014 року організовує будівельні табори для молоді на звільнених територіях. При цьому вони не тільки відновлюють будинки, а й організовують місцеву молодь, щоби вона ставала активнішою, щоб цікавилась суспільним життям. Наша випускниця Мар’яна Кащак очолює організацію «Українська освітня платформа», яка тісно співпрацює з територіальними громадами.

— У чому секрет популярності УКУ?

— Його слід шукати у корінні університету: як університет створювався, на яких принципах. Найголовніше для нас — цілісний розвиток людини. Я завжди говорю студентам: навчання в аудиторії — це лише половина навчання. Інша половина здійснюється, коли студенти зустрічаються в їдальні за обідом, або разом займаються спортом, йдуть на прощу, подорожують у Карпатах, чи зустрічаються у позааудиторний час з цікавими людьми… І немає більшої радості для викладача, ніж бачити, як молода людина розквітає, переосмислює своє життя та розпізнає своє покликання.

— Яка спеціальність в УКУ є найбільш популярною?

— У нас є 11 бакалаврських програм, 18 магістерських та три докторські програми. Університет був заснований, як Богословська академія. З часом у навчальному закладі з’явилися гуманітарні та суспільні науки. У 2017 році ми створили факультет прикладних наук.

Однією з найбільш популярних програм є «Етика-політика-економіка». Це програма з політичних наук, яка поєднує ці три компоненти. Вона навчає студентів, що політика — це служіння, а не просто бажання влади заради влади… Ще одна популярна спеціальність — комп’ютерні науки. Навіть під час війни ринок — IT більш-менш тримається (принаймні не падає), на відміну від інших ринків. Студенти знають, що матимуть гідну працю. І тому, звичайно, вони цікавляться цією програмою. Цього року ми набрали в УКУ 460 студентів на бакалаврські програми (майже максимальна кількість, яку можемо прийняти). 349 осіб вступило на магістерські програми. Багато університетів в Україні не добирають студентів…

— Часто студенти розчаровуються? Обирають, наприклад, політологію, а потім не працюють за фахом.

— Завжди кажу батькам, чиї діти вступають на бакалаврат, важливо вгадати з широким напрямком. Наприклад, чи є у молодої людини талант до технічних наук, до математичних, чи гуманітарних… Якщо група сильна, вони один одного підтягують. Бо студенти навчаються не тільки від викладача, а й один від одного. Важливий зворотній зв’язок студентів з викладачами. У радянській системі освіти людина не мала права на помилку. А за кордоном кожна людина знає, що має право помилитися, почути пораду, як виправити помилку. Адже на помилках вчишся… Нашим студентам треба вчитися приймати критику.

Якщо студент усвідомив, що політологія йому не до душі, має право перевестися на іншу програму (краще, щоб це сталося раніше, ніж пізніше). Якщо у нас такої програми немає, може перейти в інший університет. В УКУ багато студентів після бакалаврату не йдуть на магістерку одразу, а йдуть працювати, щоб зрозуміти краще, а що їм насправді потрібно? А потім повертаються на магістерку, уже більш свідомі. Ми маємо випускників бакалаврату з політології, які вступили у Лондонську школу економіки. Маємо студентів, які вступили на дипломатичні відносини у Віденський університет. Не обов’язково після політології займатися лише політологією, можуть освоїти інші галузі. Хтось, наприклад, вступає у школу журналістики УКУ, бо планує займатися політичною журналістикою.

— Багато ваших студентів мають можливість отримати грант і поїхати на річне навчання за кордон?

— Український католицький університет на четвертому місці в Україні щодо участі в обміні студентами за програмою європейської спільноти National Erasmus. Коли почалась повномасштабна війна, наші студенти мали можливість поїхати на семестр навчатися у закордонні університети. Торік 28 студентів навчалися в Америці. А загалом 300 студентів мали можливість навчатися за кордоном за обміном минулого року. Студенти, окрім того, що отримали корисні знання для себе, стали амбасадорами України у світі. Розповідали за кордоном про те, що відбувається у нашій країні.

Навчання в УКУ є платним, і його вартість цього року зросла. Але навіть піднявши рівень оплати, ми не досягаємо собівартості навчання. Маємо платити більш-менш гідну зарплату викладачам і працівникам, адже у часі війни є ризик відтоку мізків. З початку повномасштабного вторгнення деякі наші працівники пішли добровольцями на фронт, дехто виїхав за кордон (до десяти осіб). Ми розуміємо, що багато родин не можуть дозволити собі платити повну вартість за навчання, тому шукаємо тих, хто допоможе студентам з фінансуванням.

— Скільки коштує навчання в УКУ?

— Цього року 110 тисяч грн на рік. Але лише 44% студентів платять повну суму, а 56% - отримують фінансову допомогу завдяки нашим закордонним партнерам — приватним жертводавцям, католицьким фундаціям у Німеччині, Канаді, США. Вони зацікавлені у тому, щоби такий університет існував, розуміють важливість вищої освіти. Коли молода людина здобуває добру освіту, вона 50 років буде активною на ринку праціі і змінюватиме Україну.

— Реформи у вищій освіті. На що маємо у першу чергу звертати увагу?

— Ці пропозиції, які зараз надходять з міністерства освіти, є позитивними, навіть обнадійливими. Питаннями вищої освіти у міністерстві освіти займається заступник міністра Михайло Винницький. У зв’язку з війною, маємо більш гнучко підходити до здобуття студентами вищої освіти. Наприклад, щоб її можна було здобувати у зручний для молодої людини час. Організовувати літні семестри, щоб людина за три роки могла завершити бакалаврат. Якщо людина мусить працювати, щоб утримувати родину, чотири роки складно вчитися інтенсивно, тоді можна було б за п’ять років закінчити бакалаврат.

Наш колишній ректор, теперішній президент університету владика Бори́с Ґудзя́к, коли навчався в Америці, за два роки захистив бакалаврати з біології і з філософії. У США, навіть під час навчання в школі, якщо ти обираєш найвищий рівень з різних предметів, тобі можуть зарахувати кредити за перший семестр в університеті. Там гнучко підходять до навчання.

— Чи потрібна в Україні заочна освіта?

— З часів срср заочна освіта в Україні радикально не змінювалась, тому вона не є ефективною. Вона не про якість. З іншого боку, не треба робити висновок, що нам потрібна лише очна освіта. Є випробувані нові зразки, наприклад, модульні програми. У модульних програмах люди працюють, але вони приїжджають в університет щомісяця на чотири-п'ять днів, тобто є певна регулярність у навчанні, і є відповідний контроль. Ці методи працюють.

Плюс є дистанційна освіта. Ми переконалися, що вона не є панацеєю, вона не може бути заміною для очної освіти, але у певних випадках може бути корисною. Лікар, наприклад, не може вчитися дистанційно. Чи інженер, який має працювати в лабораторії, не може вчитися дистанційно. Але на певних спеціальностях дистанційна компонента може навіть переважати. Потрібен здоровий глузд і розуміння специфіки того фаху, до якого готується людина.

Зараз обговорюється реформа щодо вступу у заклади вищої освіти. У 16−17 років студенти не знають, ким вони хочуть бути. Як допомогти студентам? Є різні способи. Єгор Стадний, колишній заступник міністра освіти, теперішній проректор Київської школи економіки, говорить про професійну орієнтацію. Треба допомогти учням ще у школі зрозуміти, на який фах їм вступати. У США є можливість вступати на широку галузь, а не на конкретну спеціальність (наприклад, на суспільні науки, а не на соціологію, чи політологію). А на другому році навчання студенти вже обирають вужчу спеціальність. Також важливо, щоб студент був мотивований.

Але є одна річ, яка у мене викликає певні сумніви і побоювання. У нас спеціальності поділяються на регульовані і нерегульовані. Наприклад, лікар, вчитель, правник — це регульовані професії. Більшість дисциплін, які вивчають студенти цих спеціальностей, є обов’язковими. Але міністерство освіти хоче зробити 90% дисциплін обов’язковими, і лише 10% залишити на вибір університетів. Я вважаю, що 10% - це недостатньо.

Ви читали дослідження PISA, згідно з яким понад 40% школярів України не мають базового рівня математичної та читацької грамотності. Ми бачимо, як вплинув ковід та війна на середню освіту в Україні. Якщо людина, яка виходить зі школи, не буде мати добрих навиків обробки інформації, читання і розуміння текстів чи математичних навичок, які потрібні у багатьох професіях, то питання, як вона буде навчатися в університеті? До великої війни в Україні доходило до того, що майже 70% випускників шкіл вступали у вищі навчальні заклади, хоча за кордоном ця цифра коливається у межах 40−60%.

— УКУ разом з львівською Політехнікою та франковим університетом у трійці найбільш популярних навчальних закладів у Львові. Який у вас середній бал при вступі?

— Середній бал вступника цього року трохи впав, як і всюди по країні. Зараз у нас середній бал при вступі — 179,3, а минулого року був 184,6. Це повʼязано не тільки з війною та її наслідками, але і з ускладненням самого НМТ, а також зі зміною формату проведення цього тесту, що викликало технічні труднощі. Також ми встановлюємо порогові бали при вступі на рівні 130−150 балів. Іншими словами, якщо дитина набирає на НМТ менш, як 130 балів з того чи іншого предмету, до нашого університету вона не вступить. Ми вважаємо, що їй буде складно виконати вимоги до освіти університетського рівня. Утім в Україні є інші можливості для професійного розвитку, якими діти можуть користуватися цілком успішно.

— Хочу запитати вас про політику доброчесності в університеті. Справді в УКУ немає хабарництва?

— Від самого початку створення університету, це було закладено у наше ДНК. Коли це було в Україні «пандемією», дуже поширеною практикою, ми особливо були уважні щодо цього явища. Випадків хабарництва в УКУ не було зафіксовано, а ось плагіат — був. Коли одна викладачка використала чужу роботу, ми з нею попрощалися… Вважаємо, що це неприпустимо.

Якщо студент присвоїть собі чужу роботу, і це буде виявлено, її не зарахують. Якщо це повториться, студента відрахують з університету. У нас були випадки, коли ми виявляли плагіат у магістерській чи бакалаврській роботі, тоді людина не отримувала диплом. Повторно вона може захиститися лише через рік. У нас кожна магістерська робота проходить через інформаційну систему антиплагіату. Це автоматична перевірка. Вона не є ідеальною, працює з базами даних, дозволяє виявити чи є якісь повтори, чи людина використала загальнодоступну інформацію.

Нещодавно двоє людей з Західноукраїнського національного університету у Тернополі, присвоїли велику частку дисертації нашого молодого викладача. Він з іронією про це розповів у ЗМІ. І університет відреагував, створив комісію з розслідування. Інколи іронія може бути більш дієвим важелем впливу на ситуацію, ніж формальні процедури. Але було також кілька випадків, де ми вважали за потрібне захистити честь наших викладачів, у яких вкрали їхній доробок, через суд.

Зараз є багато корисних ініціатив щодо розвитку навичок академічного письма. Ви як журналіст маєте свій інструментарій, знаєте, як написати новину чи репортаж. В академічному письмі, коли студенти пишуть наукову працю, теж є своя стилістика. Відповідно, треба студентів вчити цьому. І тоді вони зможуть писати наукові есе, будуть вільно себе почувати.

— У вашому університеті є також цікаві програми для підприємців.

— Разом зі Стенфордським університетом (США) ми розпочинаємо спільну програму для 168 українських підприємців. Навчання — безкоштовне, ми знайшли гранти: один від США, інший — від українки, яка створила у Кремнієвій долині компанію. Вона є випускницею Стенфордського університету. До речі, частина навчання буде відбуватися у Стенфорді, поруч з Кремнієвою долиною.