«Без належної оцінки корупційних скандалів Зеленський і „слуги“ не матимуть політичних перспектив»

Свою державність Україна утверджує не тільки у боях на фронті. Вона має бути підкріплена ще й чесною, самовідданою роботою суспільства в тилу — і рядових громадян, і представників влади. Структурні позитивні зміни мають відбуватися у всіх галузях і сферах, робити це слід швидко, не гаючи часу. Допомагаючи нам вистояти проти ворога, світ сподівається, що час війни всі ми використаємо для самовдосконалення, що навчимося жити і працювати так, як роблять це у країнах досконалого права і демократії. На жаль, попри гучні гасла, чинимо так не завжди. Про домашню роботу українців спілкуємося з виконавчим директором Інституту світової політики Євгеном Магдою. А почали нашу розмову з чергового скандалу в коридорах центральної влади…

— Пане Євгене, НАБУ за­тримало на величезно­му хабарі (400 тисяч дола­рів!) в. о. міністра розвитку громад і територій Васи­ля Лозинського. Його вва­жають наближеною осо­бою до прем’єра Шмигаля. У зв’язку з цим гучним скан­далом дехто навіть вимагає відставки уряду… На вашу думку, чи належною є/буде реакція влади на цю надзви­чайну подію? Експерти ка­жуть: якщо цю справу спус­тять на гальмах або реакція буде млявою, наші західні друзі задумаються, чи на­давати Україні фінансову та іншу підтримку.

— Володимир Зеленський уже анонсував «відповідні рі­шення» щодо скандалів остан­ніх днів. Це можна вітати, якщо не зважати на той факт, що Україна є парламентсько-пре­зидентською республікою, і має бути парламентське реа­гування на такі проблеми у Ка­бінеті Міністрів. Ми з вами як виборці делегували частину власного суспільного інтере­су парламентаріям, і вони по­винні діяти відповідно. Тим більше — після створення ще наприкінці лютого 2022 року «коаліції перемоги» у Верхо­вній Раді, яка повинна працю­вати у форматі конституційної більшості.

Не маю сумнівів, що Захід добре поінформований про ситуацію в Україні, адже на те­риторії нашої країни триває сьогодні найбільш масштабна війна у світі у ХХІ столітті. Оста­точне рішення щодо Василя Лозинського має бути ухва­лено в суді. У нинішніх умовах отримання Україною різнопла­нової підтримки з боку Заходу є надзвичайно важливим. Від­так не будемо брехати собі: якогось особливо зручного часу для проведення реформ не буде, їх потрібно проводи­ти навіть зараз, в умовах ві­йни. Починаючи з реальної бо­ротьби з корупцією, створення адекватного судового корпу­су і забезпечення прозорос­ті та підконтрольності держав­них рішень.

— Останніми місяцями Україну стрясали інші кадро­ві скандали. Як-от призна­чення послом у Болгарію сек­сологині, півторамільярдний будівельний підряд для близької подруги голови Дні­пропетровської ОВА Рез­ніченка, явне підігруван­ня ворогові з боку язикатого радника Офісу президента Арестовича, історія з чужи­ми іномарками Тимошенка… Чому ці та інші ганебні історії продовжують народжувати­ся у команді президента на­віть у час війни?

— Я не схильний об’єднувати ці скандали в єдину систе­му, проте їх можна поєднати у своєрідний феєрверк, який по­тужно б’є по інтересах Украї­ни. Щодо призначення людини без досвіду роботи та держав­ної служби послом до важливої для України Болгарії — це, на жаль, деградація української дипломатії, рішення якої за­раз ухвалюються в Офісі пре­зидента. І воно стало логічним продовженням історії з при­значенням ексміністра оборо­ни Тарана послом України до Словенії, хоча у того хоча б є дипломатичний досвід. Щодо ситуації у Дніпропетровській області та «Великому будівни­цтві» — підхід можна віднести до відомої формули «Прохан­ня ігнорувати» (читачі мають пам’ятати, як адміністрація президента Кучми, яку очолю­вав Віктор Медведчук, розси­лала «темники» по медіа), що не відповідає передвиборчим обіцянкам Володимира Зелен­ського. На жаль, в Україні є не лише мільйони громадян, які донатять на ЗСУ та волонте­рять, а й сотні (сподіваюся, що сотні) громадян, які навіть у ці важкі часи крадуть та мароде­рять. Без належної політичної та правової оцінки їхніх дій Зе­ленський та «Слуга народу» не матимуть політичних перспек­тив.

— Щодо Арестовича. На Банковій завжди наголошу­вали на важливості цієї пер­сони. Казали, він своїм сти­лем спілкування заспокоює народ, вселяє віру у пере­могу. А як тоді сприймати останню заяву уже відстав­ного радника, суть якої зво­дилася до того, що наша майбутня перемога — дале­ко не факт. Чи не мають за­цікавитися Арестовичем компетентні служби?

— Служба безпеки протягом останніх місяців (після заміни Івана Баканова на чолі СБУ Ва­силем Малюком) довела влас­ну спроможність діяти ефек­тивно. Тому підказувати їй я потреби не бачу. «Казус Арес­товича», на жаль, є відобра­женням інформаційної політики влади, в якій з перших днів піс­ля широкомасштабного втор­гнення ставку було зроблено на два компоненти: щоденні віде­озвернення президента та ко­ментарі радників Офісу пре­зидента. Якщо Володимир Зеленський виявився значною мірою камертоном настроїв, то коментарі радників далеко не завжди були зразком адек­ватного та оперативного реагу­вання на ситуацію.

Олексій Арестович давно будував свою кар’єру публіч­ної персони і не робив у ній перерви навіть під час роботи позаштатним радником ОПУ, тому я не бачу підстав диву­ватися з його заяв ані зараз, ані раніше. Зрештою, він кіль­ка років тому писав, що бре­хав своїм слухачам. Чому це зізнання не прочитали люди, які кинули його на інформа­ційну амбразуру 24 лютого? Не знаю, сподіваюся отрима­ти відповідь на це питання піс­ля нашої Перемоги.

— Як фахівець з гібридних воєн, оцініть роботу наших державних інституцій на інформаційному фронті. У чому наша протидія ворого­ві сильна, а де ми не допра­цьовуємо?

— Порівняно з російською пропагандистською машиною наша виглядає слабшою та менш ефективною. росія прак­тично перетворилася на «циф­рову фортецю» наприкінці лю­того 2022 року, а в Україні досі впевнено почуваються ано­німні телеграм-канали, які ви­кривляють реальність. Заборо­нами це питання не вирішити, але систему інформаційно­го реагування варто змінити. Воно повинно мати револьвер­ний характер, органи держав­ної влади мають координувати свої дії в інформаційному про­сторі. До речі, приклад роботи більшості військових спікерів можу оцінити лише позитивно, тоді як суцільне інформаційне «радництво», про яке я сказав вище, є шкідливим. Нагадаю, що в умовах війни держава не може розвивати медіаграмот­ності та критичного мислен­ня, бо підважуватиме основи власної пропаганди. Вона теж є, але порівняно з російською нагадує активність руху опо­ру проти регулярної армії. По­при це, у мене немає сумнівів у нашій перемозі, бо Україна об­стоює власну незалежність.

— Наскільки виправдовує себе формат «Єдиних но­вин» у національному інфо­просторі?

— На мою думку, «Єдині но­вини» не виконують покладе­ної на них функції, перетво­рившись на інформаційний майданчик для представників правлячої партії. Поява у теле­марафоні представників інших політичних сил є, швидше, ви­нятком, ніж правилом. До того ж, зверніть увагу: співвласни­ків «1+1» Ігоря Коломойського та Віктора Медведчука мину­лого року позбавлено україн­ського громадянства, власник «Інтера» Дмитро Фірташ уже давно перебуває під домаш­нім арештом в Австрії, що не заважає цим телеканалам бути учасниками «Єдиних новин». Мені це видається щонаймен­ше дивним.

— У телевізійному ефі­рі з’явився новий телеканал Ukraine World News, дещо раніше — «Ми — Україна». На по­чатку великомасштабної ві­йни, керуючись «вимогами часу», телеефір «оптимізу­вали», частину державниць­ки орієнтованих каналів за­крили. Отже, чому одним «ніззя», а іншим — можна? І хто стоїть за новим каналом?

— Думаю, нам треба поче­кати два-три тижні, щоб уяви­ти, яким буде мовлення ново­го телеканалу. Проте нагадаю про подвійні стандарти: «Ми — Україна» швидко долучили до «Єдиних новин», а перед трьома телеканалами — «5-им, «Прямим» та «Еспресо» — які викинули з цифрового мовлен­ня навесні 2022 року, ніхто на­віть не вибачився. Мені відомо, що наші партнери з ЄС та США прямим текстом говорили на­шій владі про помилковість цих рішень. Однак…