«Росіянин намовив сина, щоб вибив мою милицю…»
Степан Буняк після лікування у німецькій клініці (тяжке поранення ноги) має намір повернутись до побратимів на передову
24 лютого Степан Буняк вже був у військкоматі. Він досвідчений військовий, у 2014 році воював у зоні АТО з «королівською» 24-тою бригадою. Те, що буде війна, прогнозував давно і готувався до цього.
На ранок повномасштабного вторгнення був чи не першим, хто прийшов у частину для відправки в зону бойових дій.
З побратимами вони стояли навіть не на «нулі», а практично в тилу ворога і стримували навалу на сході України. Там й отримав важке поранення. Коліно вдалось врятувати завдяки першій операції в польовому шпиталі під Бахмутом, а от осколок під серцем назавше залишиться як трофей…
Зараз пан Степан лікується у Німеччині, у відомій клініці «Шаріте». Про лікування українських воїнів за кордоном розповів «ВЗ».
Реабілітація йде паралельно з операцією
— Як тут це працює: сьогодні операція, а завтра до тебе приходять і піднімають: вставай, роби вправи, — розповідає Степан Буняк. —
Операцію мені вже зробили, рана майже загоїлась. Наступного тижня повинні зняти металевий каркас і поставити пластмасовий фіксатор. За два-три тижні випишуть додому.
Перед операцією хвилин 20 лікарі розповідали, як все триватиме, які відчуття будуть після. Під час операції хірургам самим довелось прийняти певні рішення, наступного дня лікарі, які брали участь в операції, детально пояснювали чому так зробили.
Реабілітолог дав завдання щодня проходити 500 кроків, стежить за виконанням у програмі, поступово маю вийти на 2,5 тисячі кроків щоденно.
Німецькі хірурги високо оцінили роботу лікаря, який мені зробив першу операцію у військовому шпиталі в Україні. Навіть попросили його контакти, аби забрати на лікарську практику в клініку «Шаріте».
До речі, Міністерство охорони здоров’я та Міністерство оборони постійно цікавляться процесом лікування і станом здоров’я. Телефонують щотижня.
«Я потрібен там»
— Лікарі дають прогноз (завше готують до песимістичного сценарію), що буду ходити з паличкою. Але я так себе не відчуваю. Планую вже у вересні бути в своїй частині. Вже говорив з комбатом, чекають на мене. Я там потрібен: у мене є неоціненний досвід.
Скільки полягло знайомих… Хоча зараз таких жертв, які були в березні-травні, нема. Зараз інших спосіб ведення війни, такого, що своїми тілами зупинили і затримали, вже нема. Ми були наче в мішку, завдання — в будь-який спосіб зупинити ворога. Цей «мішок» не давав можливості їм оточити Лисичанськ, Сєвєродонецьк і вийти на Бахмут.
Зараз ведеться позиційна війна нового типу, помінявся характер військових дій. І це відповідно дає результати, що нема таких втрат. Поки був на передовій, не було жодного дня, щоб не було загиблого бійця…
Я прогнозую, що ще кілька тижнів, коли пройде накопичення реактивних систем залпового вогню, артилерії, танків, зброї, ми зможемо відбивати населені пункти і займати ті позиції, на яких зараз знаходиться ворог.
А далі? Залежно, як сприйме керівництво росії, що їм грозить військова поразка. І це найстрашніше, бо ми не розуміємо, що вони будуть робити. Якщо вирішать застосувати тут тактичну ядерну зброю, то це вже питання до усього світу. Вони демонструють, що готові на будь-які відчайдушні кроки. Їм втрачати вже немає що.
«Німці правильно зорієнтовані»
— Інформаційна політика держави неправильно оцінює ставлення Німеччини. Щодня є багато новин про Україну в інформаційному просторі, преса позитивно налаштована.
На ранок після теракту у Вінниці, лікар прибіг до мене у палату, щоб запитати, де моя родина, чи у безпеці. Німці правильно зорієнтовані.
А ось росіян видно і чути здалека: голосно говорять, матюкаються…
У мене є футболка «Доброго вечора, ми з України». То мав конфлікт.
Росіянин, який тут працює як обслуговуючий персонал, підговорив свого 11-річного сина, аби той підійшов із запитанням «ти наших убівал»? Я відповів, що країну свою захищав. Тоді батько намовив хлопчика, аби той вибив мою милицю. Але я озирнувся вчасно, і карма його наздогнала… Хлопчик послизнувся і впав. Наступного дня з перебинтованою рукою був.
