«Львівський ОХМАТДИТ зорганізувався і успішно працює у час війни»

— Дмитре Івановичу, вас було призначено викону­вачем обов’язків директо­ра ОХМАТДИТу буквально 22 лютого, тобто за 2 дні до початку війни. Фактично, можна сказати, що вам до­велося коригувати свої пла­ни щодо роботи. Але чи вда­лося щось проаналізувати і покращити за місяць робо­ти?

— Коли погоджувався на цю посаду, я проаналізував і ви­вчив усі документи госпіталю, зрозумів, що стан плачевний, лікарня кризова і перебуває на межі фінансового колап­су. Я це пояснюю тим, що ко­лектив був не готовий до вхо­ду у нові умови фінансування вторинної та третинної медич­ної допомоги. Тобто не було розуміння зміни всієї систе­ми медичної галузі і установи зокрема. Лікарня не повноцін­но працювала з Національною службою здоров’я України (НСЗУ). За аналітичними да­ними минулого року, зі 100% виписаних хворих — лише 86% оплатила НСЗУ, бо були по­милки у введенні даних паці­єнтів. Сумарно це недоплата у 8−9 мільйонів гривень. Сьо­годні ми активізували роботу в цьому напрямі в повному об­сязі, введено посаду заступ­ника директора з контролю ефективності підприємства та реалізації програми НСЗУ. Ми модернізуємо медичну інфор­маційну систему, набираємо людей, які навчатимуть наших лікарів працювати з введен­ням даних по НСЗУ. Вийшли на новий рівень оцінки ефек­тивності кожного працівника окремо та відділення в цілому.

Загалом, на сьогодні нам вдалося зняти гострі пробле­ми фінансування закладу. Ми певною мірою зменшили фі­нансову напругу з заробітною платою, виплатили зарплату за лютий, аванс за березень і за­крили борги перед постачаль­никами.

Ми створили нову кадрову службу із підрозділом боротьби з корупцією, якої не було рані­ше. Реорганізували фінансову службу. Модернізували струк­туру аналітики надання медич­ної допомоги. Відновили кому­нікаційні зв’язки у колективі, бо нам потрібні максимальна від­критість до людей і колективна відповідальність.

Звичайно, до війни ми роз­робили попередню «дорож­ню карту» виходу з кризи, яка була розрахована на 3 місяці, план розвитку до кінця року і стратегічний план на 2 роки. Але ніхто не думав, що буде війна, все затримується, і лише цього тижня ми розпочи­наємо аудит відділень. Зрозу­міло, що має бути реорганіза­ція, бо не може бути на 30-ти ліжках 5 пацієнтів. Порож­ні ліжка нам дорого обходять­ся. Після аудитів ми визначи­мо тактику роботи, напишемо стратегію і укладемо новий колективний договір.

Хочу сказати, що з першо­го дня роботи ми суттєво від­чуваємо підтримку Львівської обласної ради і департаменту охорони здоров’я облдержад­міністрації. Але потрібно розу­міти, що криза у лікарні посту­пово наростала 6−7 років, що й призвело до фінансового ко­лапсу.

— Чи змінилася суттєво робота лікарні, зважаючи на війну?

— В умовах війни будь-яка лікарня має виконувати свою звиклу роботу, крім того, є ряд нових функцій, які створені форс-мажорними обставина­ми.

По-перше, максимально мо­білізовані усі працівники. Поси­лено щоденні комунікації між медперсоналом. Постійно вно­симо корективи у робочий гра­фік, передачу чергувань тощо. Ми маємо максимально відчу­вати плече одне одного в ко­лективі і знати, що робиться у лікарні.

Ми у звиклому режимі при­ймаємо наших пацієнтів з міста, області та інших регіонів Украї­ни. Маємо й великий потік пе­реселенців, що становить 60% усіх госпіталізованих дітей, у тому числі і новонароджених. Також 40% пацієнтів, які звер­нулися, проходять амбулатор­не лікування. Вони не вимага­ють стаціонарного лікування, але вимагають обстеження, аналізів, огляду і призначення лікування, а це близько 30 дітей щодня.

Не забуває нас і коронаві­рус. У ковідному ізоляторі на 60 ліжок у нас до 60% дітей. Це діти — вимушені переселенці.

Крім того, за попередньою домовленістю з лікарнями Ки­єва, Харкова та інших ми приймаємо у себе хворих та пора­нених дітей, стабілізуємо їхній стан і транспортуємо, за потре­би, на подальше лікування до європейських клінік.

Нова функція для нашої лі­карні — це і сортування гумані­тарної допомоги. Завдяки на­шим волонтерам-доброчинцям її приїжджає дуже багато. Час­тина залишається для потреб лікарні, частина їде у східні об­ласті країни та на потреби армії.

Ще одна функція — це пси­хологічна підтримка дітей та їх­ніх батьків, які приїхали до нас з регіонів активних бойових дій. Практично всі вони поступають до нас з тою чи іншою психоло­гічною травмою. Вони відірвані від середовища в якому жили, відірвані від освіти, від жит­ла, їм надзвичайно важко. Тому щодня з ними працюють наші психологи.

До речі, у нас є пацієнти, які приїжджають зі своїми до­машніми тваринами. Ми вже мали таксу з пораненою ла­пою, хом’яка. Ми не забороня­ємо дітям перебувати разом зі своїми домашніми улюбленця­ми, бо вважаємо, що розлучен­ня з ними спричинить ще біль­шу психологічну травму.

Окремо хочу сказати, що ми відновили роботу кон­сультативної поліклініки, яка була зупинена на початку ві­йни. Враховуючи великий по­тік переселенців і пацієнтів із загостреннями хронічних за­хворювань, а також, щоб роз­вантажити наше приймаль­не відділення, ми працюємо і консультуємо дітей. У поліклі­ніці тепер є і денний стаціонар офтальмологічного відділення.

Отож лікарня абсолютно адекватно і успішно працює в час війни, і ми готові до більшої кількості пацієнтів, для цього є забезпечення медикаментоз­не та кадрове, підготовлена ре­зервна операційна.

— Ви згадали про підтрим­ку місцевої влади, але вас підтримують і благодійники, чи відчуває це медзаклад?

— Так, сьогодні весь світ об’єднався, аби допомогти Україні у цей надскладний час. Дай Боже, ми його спільно про­йдемо.

Ми надзвичайно вдячні усім нашим благодійникам. Людям, які підтримують нас. Вдячні де­партаменту охорони здоров’я Львівської ОДА, який з гумані­тарної допомоги виділяє для нашої установи важливе ме­дичне обладнання, вдячні ке­рівництву Львівської обласної ради та управлінню комуналь­ного майна за підтримку наших заходів та тактики.

Дякуємо опікунській раді ОХМАТДИТу, завдяки якій до нашої лікарні доставляють ба­гато медичного обладнання, медикаментів, засобів догляду тощо.

Дякуємо організаціям, гро­мадськості, волонтерам, лю­дям, які від щирого серця просто хочуть допомогти. Не­щодавно англієць не купив собі мотоцикл, а купив нам швид­ку допомогу. Ми уже її підготу­вали і передали на передову для порятунку наших хлопців. Польські лікарі зібрали кошти і також купили для нас автомо­біль швидкої допомоги. Ну і ще одна «швидка» приїхала до лі­карні від самого Папи Римсько­го Франциска. Такі речі над­звичайно цінуємо. Це люди з великим серцем.

Щоб робити крок вперед, нам, безумовно, потрібне но­вітнє високотехнологічне об­ладнання, яке потребує замі­ни щоп’ять років. Коли я роблю ранковий обхід у реанімації но­вонароджених, то ловлю себе на думці, що ще 15 років тому ці дітки були приречені, а сьо­годні їх виходжують, і виростуть вони здоровими.

— Розкажіть про колектив лікарні. Він для вас новий…

— В ОХМАТДИТі працюють дуже грамотні і фахові лікарі, вишколений середній медичний персонал. Це, безумовно, один із найкомпетентніших колекти­вів. Його потрібно зорганізува­ти, щоб працювали всі в одному руслі. Мені дуже приємно, що в колективі є розуміння цього.

Тому ми після аудиту будемо розробляти спільно стратегію, структуру, візію, місію, бізнес-план лікарні. Але все це ми бу­демо робити максимально від­крито і колективно.

Я щиро сподіваюся, що наш маленький успіх у масштабах великої України — це ще одна цеглинка у міцний фундамент над ворогом.

Розмовляла Мирослава КВІТКОВСЬКА.

Читайте також: «Українці зараз переживають кризу, трагедію, травму, втрату«