«Українці зараз переживають кризу, трагедію, травму, втрату»

У Польщі вже понад 1,7 мільйона наших біженців, і ця цифра продовжує щодня зростати. А загалом від початку російської війни з України виїхало 2, 8 мільйона людей.

Перетнувши кордон, українці від­чувають полегшення, адже не чують звуків сирен, не бояться, що біля них десь впаде й розірветься снаряд. Однак майбутнє їхнє непевне. Наприклад, ресур­си сусідньої Польщі вже практично вичер­пуються: ростуть ціни, залишається дедалі менше робочих місць. А крім того, прак­тично всі, хто втікає від війни, залишає в Україні когось із рідних, домівку, в яку не знати чи повернеться, своє звичне життя.

Психологиня Ан­дріанна Отмані, докторка ме­дичних наук і наук про здоров’я, лек­торка Вищої школи бізнесу National-Louis University (Польща) в інтерв’ю місцевій газеті dts розповіла, які емоції зараз пере­живають жертви та спостерігачі війни та як другі можуть допомогти першим. Ці по­ради стануть у пригоді й жителям західних областей України, які приймають пересе­ленців зі сходу.

– 24 лютого росія вторглася в Укра­їну. Як це вплинуло на жителів України та інших країн?

– Немає сумніву, що сам факт інвазії, і то настільки агресивної, мав і має вели­кий вплив на функціонування, щоденне життя передусім громадян України. Але війна вплинула також і на громадян інших країн, не тільки європейських. Думаю, по­при численні попередження, які лунали у ЗМІ, ніхто не припускав, що росія заатакує Україну, і то настільки масштабно.

– Що відчувають громадяни Укра­їни? Що відчувають громадяни інших країн?

– Перед обличчям війни всі відчувають одне і те ж: страх, тривогу, неспокій. Укра­їнці зараз переживають кризу, трагедію, травму, втрату. Звісно, що така реакція є абсолютно нормальною. Жертви війни, так само як її спостерігачі, починають тракту­вати різні речі, пов’язані з війною. Шу­кають причини, чому так трапилося. На­магаються у різний спосіб «перетравити» інформацію, яка до них надходить. Якщо ми говоримо про спостерігачів, то части­на з них, навпаки, всіляко відгороджується від негативної інформації. Частина реа­гує надто емоційно, постійно плаче. Ще хтось починає діяти. Це – класична модель того, як люди дають собі раду зі стресом, пов’язаним з війною.

– Бачимо, що дуже багато поляків хочуть допомогти своїм східним сусі­дам і здебільшого допомагають абсо­лютно незнайомим людям. Чому вони це роблять?

– Поляки, як і громадяни інших країн, надають українським біженцям фінансову та матеріальну підтримку, забезпечують їх житлом. Це, безумовно, робить їм честь. Як психолог можу сказати, що люди, які допомагають іншим, вирізняються висо­ким рівнем емпатії, вмінням співчувати і розрізняти емоції інших, ставити себе на їхнє місце, виявляти альтруїзм. Вод­ночас багато поляків з перших днів війни бореться з поганим настроєм, боїться за майбутнє не тільки України, а й їх самих. Свої відчуття найчастіше описують так: «Я не впевнений у завтрашньому дні, а тому живу «одним днем».

– Ви кажете, що багато поляків хо­чуть допомогти. І наскільки успішно вони це роблять?

– Проводячи різні збірки, доставляючи гуманітарну допомогу, ми допомагаємо громадянам України, але мусимо також пам’ятати, що нашу допомогу, навіть таку великодушну, українці можуть іноді при­ймати неохоче.

– Зрозумійте: ці люди змушені були покинути свою батьківщину! Вони по­долали довгий складний шлях, щоб дістатися іншої країни. Змінилося їхнє нормальне функціонування, звичний уклад життя.

– Можна зауважити, як багато біженців почуваються розгубленими, не знають, чи дадуть собі раду у новій країні, у нових умо­вах. Слід пам’ятати, що багато з них не змо­же повернутися додому, бо, повернувшись, виявлять, що їхнього дому вже немає. За­раз українці переживають шок. Можливо, навіть не вірять у те, що відбувається. Ось чому допомога тих, хто може їм цю допомо­гу надати, є настільки важливою.

– Як допомагати, але при цьому не бути нав’язливим?

– По-перше, намагаймося допомагати всім, але не дивуймося також, якщо цієї допомоги від нас хтось не потребуватиме, буде її відкидати. По-друге, будьмо від­критими, толерантними, шануймо інших і приймімо той факт, що наша допомога не завжди є потрібною. Намагаймося ство­рити максимально комфортну атмосферу, в якій людина, яка втікає від війни, зможе відчути любов, прийняття. Класична фраза психологів: якщо мене потребуєш, я тут і готовий тобі допомогти.

Належить створити умови, щоб наші східні сусіди почувалися у нас як вдома. Було б мило вивчити кілька простих ввіч­ливих фраз, щоб полегшити комунікацію, запропонувати допомогу навіть у виконан­ні найпростіших завдань, разом готувати і споживати їжу, але головне – запевнити їм безпеку. Зауважмо, що українці змушені повністю змінити свій звичний спосіб жит­тя, умови проживання, зіткнутися з іншими правилами життя, новим законодавством іншої держави. Це викликає певного роду неспокій, страх, що їх можуть відкинути. Тож даруймо позитивні емоції.

Мусимо пам’ятати, що жертви війни можуть боротися з посттравматичним стресовим розладом, який призводить до порушення їхнього щоденного функціону­вання. Можуть з’явитися такі симптоми:

• злість;
• роздратування;
• знижений настрій;
• бажання багато разів переповідати пережите в Україні.

Таких людей потрібно підтримати, але не тиснути на них. Якщо хтось потребува­тиме вашої допомоги, то повинен просто знати, що ви є і допоможете.

– Як розмовляти з дітьми про війну?

– Розмови з дітьми на цю тему не по­винні особливо відрізнятися від розмов із дорослими. Зрозуміло, що варто упускати якісь драматичні деталі. Будьмо щирими і переконливими. Діти дуже швидко розпіз­нають брехню або спроби затаїти правду. Будьмо собою.

Читайте також: «Треба дати дитині трохи любові, і тоді вона може відштовхнутися і сама рухатися далі»