«Ми вирішили, що кожен з нас буде солдатом на мовному фронті…»

«Краще повільно і з помилками розмовляти власною мовою, ніж досконало мовою іншого народу»

Відомий вислів індійського філософа Магатма Ганді. Складно не погодитися…

У Львові започаткували розмовний клуб «Говорімо українською!». Участь у ньому безкоштовна. Зустрічі відбуватимуться двічі на тиждень на платформі ZOOM.

Як подолати мовний бар’єр і цілком перейти на українську? Чи мають попит такі онлайн — заняття серед переселенців? Про це журналістка «ВЗ» запитала в організаторів клубу, у директорки Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» (МІОК) Ірини Ключковської.

— Попит перевершив всі очікування! Коли ми починали, думали, може, одна група набереться. Ну, може, двадцять осіб зголоситься. За три дні отримали 800 анкет! — розповідає пані Ірина Ключковська. — Коли зупинили реєстрацію, до нас почали надходити слізні прохання, з молитовними значками: «Будь ласка, візьміть нас, ми вас дуже просимо». Такий попит — дуже позитивний показник. Пишуть різними мовами: українською, інколи англійською, щоб уникнути російської. Звертаються і російською. Ясна річ, що нашого інститутського ресурсу, у нас є десять філологів, замало. У співпраці з департаментом освіти і науки Львівської ОДА, ми залучили учителів з області. Окрема група педагогів долучилася з Дрогобича та львівських вишів. Окрім цього маємо наших колег з різних університетів, з Києва, Тернополя, Харкова, які приїжджали до нас на наукові конференції, семінари. Тих, які викладали українську мову, як іноземну. Ми сформували потужну команду із 45 викладачів. Маємо розроблене власне навчально-методичне забезпечення: підручники, посібники, портал з вивчення української мови, як іноземної (з рекомендаціями для вчителів та студентів).

— Як виникла ідея створити такі онлайн-лекції з української мови?

— Львів на сьогодні є перенасичений людьми, які були змушені покинути свої рідні міста, села, селища, свої домівки… Спостерігаючи за ними, ми зрозуміли, що люди потребують спілкування українською мовою. По-перше, щоб комфортно себе почувати у Львові. Це прагматичний підхід. А, по-друге, в багатьох з них — це протест! Потреба відрізнятися, принаймні в мовному плані, від тих, хто чинить агресію. Якщо вони виїдуть, наприклад, за кордон, щоб їх не плутали з русскими…

— Я так розумію, що це буде у першу чергу діалог між учасниками розмовного клубу…

— Ми допоможемо їм подолати психологічний бар’єр та дамо можливість розговоритися українською мовою! Коли ми поглянули на анкети учасників, перше, що нас вразило — широчезна географія! В основному це люди з південних, східних, центральних областей. Дуже багато з Одеси, Харкова, Запоріжжя. Різні вікові категорії і неймовірна різноманітність професій: виховательки дитячих садків, педагоги, юристи, медики, домогосподарки, прибиральники і кухарі… Ми не ставили вікових обмежень. Написали в жартівливій формі: від 17 до 117 років. І не дуже помилилися. Бо є в нас молоді люди. Є й люди пенсійного віку. Звісно, ніщо у світі не може замінити живого спілкування з людьми. Але зараз, на жаль, ми в таких умовах, що мусимо використовувати Zoom.

Перша зустріч відбудеться у вівторок, 29 березня. Програма буде цікавою. Одна частина — побутове спілкування, друга — культурологічна.

Будемо говорити про різні постаті: Тараса Шевченка і Василя Стуса, про диригентку Оксану Линів і про кулінара Євгена Клопотенка, письменника Сергія Жадана, якого наші польські друзі номінували на здобуття Нобелівської премії… Хочемо дати людям відчуття гордості за Україну, за яку ми всі разом зараз боремося.

Ще хотіла сказати важливу річ. В нас в інституті питання мови завжди було одним з пріоритетів. Ми проводили курси україністики. Викладали українську мову, як іноземну. Як показало життя, йшли правильними кроками. Стоїмо на позиції, що мова — фактор національної безпеки! Адже одним із аргументів, які використовувала країна-агресор, було саме мовне питання, так звана «защита русскоязычных». Та й в умовах війни на перемовинах агресор ставить вимогу надання російській мові статусу державної. Тому ми вирішили, що це буде нашим фронтом, де кожен з нас буде солдатом на цьому мовному фронті. На фронті національної безпеки. Те, що ми вміємо робити найкраще.

Ми для себе обрали два напрями в умовах війни. Це інформаційний напрям — збираємо велику базу даних, акумулюємо і поширюємо в соціальних мережах інформацію про роботу української діаспори. Її допомогу в умовах війни. Це наша цільова аудиторія. І другий напрям — освітній. Це ті напрями, де працівники нашого інституту є найефективнішими. Вся попередня робота, яку ми робили, нам стала у пригоді.

— Чи будете у розмовному клубі розповідати про львівську говірку, наприклад? Щоб переселенці розуміли такі слова, як коліжанка та філіжанка…

— Акценту, звичайно, на цьому не будемо робити. Але будемо пояснювати і говорити про діалектизми, які характерні для Львова і для Галичини.

— Скільки часу буде тривати розмовний клуб?

— Не ставимо обмежень. У нас є розписана програма. Плануємо також запрошувати на зустрічі зі слухачами видатних діячів з різних галузей: з мистецтва, театральних діячів, лікарів, юристів. Тих, хто має свою історію успіху. Як показує наша практика, це також дуже ефективно працює.

Слухаємо гостей 40 хвилин. А потім ми розходимося на групи. Обговорюємо те, що почули. Це збагачує людей, дає їм нові знання, відчуття гордості за своїх співвітчизників. Дає можливість спілкуватися на різні теми, використовуючи різну лексику.

— Який ваш рецепт? Як подолати страх щодо спілкування українською мовою?

— Важливо отримати знання, а далі практикувати в україномовному середовищі — на вулиці, в магазині, аптеці… А щоб подолати психологічний бар’єр, потрібно розмовляти українською мовою. Ми рекомендували викладачам не виправляти одразу помилки, щоб у людей не формувались комплекси. А виписувати типові помилки та давати роз’яснення. Найважливіша річ, яку я рекомендую своїм колегам — доброзичливе ставлення! Заохочення, стимулювання. І тоді все вийде!

— Ви наразі закрили реєстрацію. Але може бути так, що ви знову її відкриєте?

— Формуємо списки людей, які не увійшли до розмовного клубу. Сумніваюся, що всі, хто зареєструвався, зайдуть в ZOOM. Життя вносить свої корективи. Хтось переїжджає, міняються обставини. Якщо будуть вільні місця, будемо поповнювати їх резервом. Наші заняття мають бути ефективними! Люди уже записуються, так би мовити, на другу чергу. Коли вичерпаємо свою програму, розпочнемо новий набір.

Читайте також: «Львів зустрічає» переселенців