Передплатити Підтримати

«Вірус переміг світ технологій і вказав на місце людини»

Відомий польський соціолог в ексклюзивному інтерв’ю «ВЗ» розповів, до яких глобальних змін призвела пандемія

Фото з приватного архіву Влодзімєжа Пйонтковскєґо.

«У світі існують тисячі аналітичних центрів, які прогнозують, як буде розвиватися світ. Попри те, що епідемії інфекційних хвороб не є чимось новим для нас (не так давно, у 2003 році, мали спалах SARS-CoV-1, MERS, вірусу Ебола), попри те, що були попереджувальні сигнали, жоден із цих осередків не передбачив пандемії 2020 року! Як могло так статися?!», — роздумує керівник департаменту проблем соціального здоров’я Університету Марії Кюрі-Склодовської, засновник та керівник Незалежної лабораторії соціології медицини у медичному університеті Любліна (Польща), автор понад 240 наукових публікацій, професор надзвичайний, доктор габілітований Влодзімєж Пйонтковскі. В ексклюзивному інтерв’ю «Високому Замку» науковець розповів, хто міг отримати зиск від пандемії і як вірус за останні півтора року змінив цей світ.

— Журналісти британської газе­ти Daily Mail з посиланням на ре­зультати дослідження британського й норвезького вчених Ангуса Дал­гліша і Біргера Сьоренсена заяви­ли про те, що SARS-COV-2, ймовір­но, створили у лабораторії китайські науковці і, щоб «замести сліди», ви­сунули версію про походження віру­су від кажанів. Я — не прихильниця конспіраціонізму, але чи не здаєть­ся вам підозрілим, що ось так, ніз­відки взявся вірус, який вже півтора року не залишає людство у спокої?

— У Польщі багато людей є прихиль­никами теорії, що цей вірус навмисно випустили з лабораторії. Американські вчені, які спеціалізуються на вивченні кажанів, стверджують, що навіть якби ці тварини й справді були джерелом віру­су, не могли б його передати людям. То як тоді SARS-CoV-2 міг «перескочити» на людину? Деякі зоонози можуть пе­редаватися людині, якщо вона спожи­ває в їжу м’ясо інфікованих тварин, але важко собі уявити, щоб хтось їв кажа­нів. Навіть у Китаї немає такої традиції!

Цей вірус сконструйований так, щоб міг довго циркулювати. Але чи був він штучно створений, чи випадково пе­рейшов до людини, однозначної відпо­віді на це запитання, напевно, не отри­маємо ніколи. Що знаємо точно, що вірус буде й далі мутувати, тож нічого не залишається, як навчитися жити з цією загрозою.

— Маємо демографічний вибух, який деякі вчені розглядають як один зі сценаріїв соціального колап­су, що може призвести до глобаль­ної катастрофи. Згідно з прогноза­ми, до 2100 року населення Землі може збільшитися майже до 11 мі­льярдів. Вірус міг бути створеним з метою депопуляції світу?

— Приріст населення відбувається не у багатих країнах. Вони, навпаки, вими­рають, бо жінки там народжують тра­гічно мало дітей. Демографічний вибух спостерігаємо у найбідніших країнах, і, попри старання кількадесят міжна­родних організацій, щепити там людей (від Covid-19. — Авт.) наразі не вдаєть­ся. Їм не можуть передати хоча б час­тину вакцин — попри те, що виробники щотижня нарощують обсяги виробни­цтва. Не знаємо, яким реально є рі­вень смертності, наприклад, в Африці, бо там немає ні тестів, ні вакцин. А це цілий континент. Covid-19 б’є найбіль­ше по чисельності цих бідних країн, де зберігається висока народжуваність, і це є дорогою (хоч і звучить цинічно) до депопуляції світу. Бачите, що коїться в Індії? Які жнива збирає чергова вер­сія мутації вірусу? Можемо звести нашу розмову до балачок про теорію змови, та аби щось стверджувати, необхідно довести, що існує зв’язок. Але поглянь­мо на кінцеві ефекти. Основні демогра­фічні втрати внаслідок Covid-19 фіксу­ються у країнах т. зв. третього світу, де жінки народжують мінімум по 3−4 дити­ни. Не дивно, що задаємо собі питання: це було зроблено навмисно чи це збіг обставин?

— За даними міжнародної бла­годійної організації Oxfam, щонай­менше дев’ять власників великих фармацевтичних компаній, які ви­готовляють вакцини від коронавіру­су, стали мільярдерами. Їхній сукуп­ний статок збільшився до понад 19 мільярдів доларів США!

— Хто виграв від пандемії? Ви вже відповіли — Big Pharma, тобто 11 фар­мацевтичних концернів, які заробляють на пандемії мільярди доларів. І якщо нам потрібно буде щороку ревакцину­ватися, вони зароблятимуть такі суми, які не заробляв ніхто до них.

— Жорсткий локдаун, обмеження контактів, ізоляція, введення над­звичайного стану, зобов’язання но­сити маски, дотримуватися соці­альної дистанції — все це не могло не вплинути на міжлюдські стосун­ки. Але, на щастя, тепер ми можемо контактувати один з одним за допо­могою цифрових технологій, а отже, можемо пережити ще не одну пан­демію.

— Думаю, ви зі мною погодитеся — більш важливим є контакт обличчя в обличчя. Хіба що ми поставили собі за мету змінити людину, переконструюва­ти її особистість, аби вона відвикла від суспільних контактів.

Контакти обличчя в обличчя складно проконтролювати. Коли я спілкуюся, як оце зараз із вами, по Zoom, хтось може нас цензурувати, може вести запис на­шої розмови. Або ж я можу вирішити, що більше не хочу розмовляти, клікну­ти «мишкою» по екрану і залишити наш відеочат.

Чому терористи не користуються мобільними телефонами та Інтерне­том? Бо так їх неможливо контролюва­ти.

Техніка має величезні плюси, але коли ви входите у свій смартфон, план­шет чи комп’ютер, одночасно потра­пляєте під контроль.

Як стверджував французький філо­соф ХІХ ст. Оґюст Конт, автор чотири­томної праці «Система позитивної полі­тики», «людина є істотою соціальною». Більшість людей, щоб нормально функ­ціонувати, повинні мати фізичний кон­такт з іншими особами. Ось чому у ме­дицині у ситуації болю або вмирання таким важливим є дотик до хворого. Сам дотик! Вже не кажу про вербаль­ний контакт, про близькість іншої осо­би. Це знижує рівень болю.

Людину у ХХІ столітті не можна ось так раптово відрізати від суспільних по­треб. Як кажуть мої студенти, спілкува­тися через монітор комп’ютера — це як смакувати тістечком через вітрину кон­дитерської.

Очевидно, ми й далі будемо спілку­ватися онлайн (я, наприклад, сьогодні не можу приїхати до Львова, а ви — до Любліна), але не може бути так, щоб ми з 2021 року перевели 80% контактів людства у цифровий вимір. Ви бачи­те, що коїться з молодим поколінням: йдуть по вулиці й дивляться у смарт­фон.

Молоде покоління, узалежнене від ґаджетів, не має здібностей до «жи­вої» комінукації. В умовах гібридної ві­йни (це описано у книзі Марка Елсберга «Black out. Завтра буде запізно»), пер­ше, що буде здійснено, — це хакерська атака на постачальників електроенер­гії, і впродовж одного тижня всі цифро­ві засоби зв’язку перестануть працю­вати (крім військових, які мають окреме джерело живлення). Це так легко зро­бити, і це буде «кінцем світу» для тих, хто не має навику життя без цифрової комунікації .

Не забуваймо про те, що користу­вання ноутбуком і смартфоном шко­дить здоров’ю. Йдеться не тільки про погіршення зору (зауважте, скільки лю­дей ходить в окулярах, а частина, чого ми не бачимо, носить контактні лінзи).

У нашому університеті на факульте­ті математики, фізики та інформатики у спеціальній залі влаштовують пока­зи для школярів. Вмикають смартфон або ноутбук і одночасно — спеціальний контраст, який «засвічує» електромаг­нітне поле. Зала наповнюється фіоле­товим кольором, який розповсюджу­ється у радіусі щонайменше 5 метрів довкола екрану. Мусимо усвідомити, що якщо ми цього не бачимо неозбро­єним оком, це не означає, що цього не існує. Це — той аспект, про який дуже мало говориться.

Нещодавно мав розмову з професо­ром дитячої онкології. Каже, досі ліка­рі не виявляли такої кількості випадків раку мозку у дітей і молоді, а він цією проблемою займається понад 50 років. Частково це пов’язано з тим, що є кра­ща діагностика, але на неї можемо спи­сати лише кількадесят відсотків. Без­перечно, потрібно ще довести зв’язок одного з іншим, проте інтуїція підказує лікарю-клініцисту, що ці пухлини — на­слідок постійного контакту з електро­магнітним полем.

— В Україні багато батьків висту­пають проти дистанційного навчан­ня. Ви як до цього ставитеся?

— Школи і університети — це можли­вість соціалізації. Соціалізація не буде успішною, якщо дитина чи молода лю­дина спілкується зі своїми ровесника­ми та педагогами виключно онлайн. Для цього потрібен живий контакт. Зви­чайно, ці контакти можуть (і повинні) відбуватися з використанням масок, з дотриманням соціальної дистанції, але, на мою думку, вони повинні бути. Інак­ше будемо мати ментальні проблеми, психічні хвороби, у нас буде виника­ти відчуття самотності, відчуття виклю­чення з наявних соціальних зв’язків.

— Але ми не можемо боротися з діджиталізацією, що прогресує.

— Але можемо вчити дітей безпечно користуватися цифровим світом, роз­повідати їм про його плюси й мінуси. Повинні бути спеціальні заняття, і у де­яких польських школах вони вже прово­дяться.

Концерни зацікавлені у просуванні цифрового світу. Вони рекламують нам переваги 5G. Але чи має для пересічної людини значення, що вона отримає по­відомлення на п’ять секунд швидше (за винятком війська і ще, може, фондової біржі)? Не має.

— У ВООЗ визнають: у світі існує нерів­ний доступ до вакцин, тож подолати пан­демію не вдасться так швидко, як би хо­тілося.

— 27 країн ЄС уклали угоди з шістьма основними виробникам вакцин на по­ставки їхніх препаратів. Проте у лютому-березні цього року стало відомо, що фір­ми намагаються розірвати ці контракти, щоб продати вакцини за вищими цінами.

Pfizer має великий завод у Бельгії. По­при те, що він розташований на тери­торії ЄС, цей завод не виробляв вакци­ни для потреб країн ЄС, а продавав їх Великій Британії, яка вже не входить до складу ЄС, США та іншим багатим краї­нам з-поза меж ЄС (Швейцарії, Норвегії тощо). Це був перший сигнал, що коїться щось недобре. Єврокомісія домоглася, щоб поставки вакцин були регулярними. Але були ці два місяці, коли ми запізню­валися з реалізацією програми щеплень.

Нерівномірний розподіл вакцин пока­зує, що світ поділений економічно.

Бідніші країни (поза межами ЄС) — у ще гіршій ситуації, ніж ми. Їхнє населен­ня щеплять вакцинами, які не мають сві­тових сертифікатів. Наприклад, росій­ською. Словаки її закупили, перевірили біохімічний склад і порівняли результати досліджень з інформацією, яку отрима­ли від виробника. Реальний склад вакци­ни не збігався з тим, що було заявлено. Вибухнув міжнародний скандал — від ро­сійської вакцини словаки відмовилися (згодом Міністерство охорони здоров’я Словаччини дозволило в екстреному по­рядку вакцинувати «Спутнік V», однак у перші дні зробити щеплення нею зголо­силося лише 3 тисячі людей. (Словаччи­на друга у ЄС, після Угорщини, схвалила використання цієї вакцини. — Авт.).

— Дослідження показують, що пан­демія негативно вплинула на подруж­ні зв’язки. У країнах Західної Євро­пи показник розлучень за цей період сягнув 50% і вище.

— Сім'я є основним елементом, який поєднує людей, соціалізує їх, інтегрує. Коли сім’я розпадається, люди не є за­коріненими ні національно, ні культур­но, ні історично, коли вони не мають власних помешкань (я зараз говорю про багаті країни, бо там люди волі­ють не осідати на якомусь одному міс­ці), є одинаками, без міцних соціальних зв’язків, зокрема зв’язків зі старшим поколінням, без дітей, залучені у циф­ровий світ, ними дуже легко управляти. Але чому так відбувається? Кому зале­жить на тому, щоб управляти сотнями мільйонів людей? Щоб легко їх пере­міщати з місця на місце у глобалізова­ному світі (сьогодні людина працює у Польщі, а завтра корпорація відсилає її в Індію чи у Бангладеш)?

Homo socius повинен жити у мікро­структурах, що добре функціонують, які сьогодні розпадаються. Цифровий світ — привабливий, економить кошти (пере­вівши університети онлайн, можна звіль­нити до 70% адміністрації), є швидким, але він не вберіг Європу від економіч­ної кризи, не дозволив приборкати пан­демію протягом півроку. Вірус переміг світ технологій і вказав на місце люди­ни. Природа показала, що ми не можемо її перехитрити, що мусимо підтримува­ти міжлюдські стосунки. Жоден цифро­вий еквівалент не замінить безпосеред­ніх міцних близьких соціальних зв’язків — ні у родинах, ні у школах, ні в універ­ситетах. Інакше цей світ перестане бути людським, і це вже буде якийсь інший світ. Але питання, чи хочуть люди такого світу?