«Мета усіх вакцин — навчити імунітет боротися проти реального вірусу»

Вакцинація в Україні просувається найповільніше в Європі. Настільки повільно, що, за прогнозомспівзасновника Українського центру охорони здоров’я (UHC) Павла Ковтонюка, якщо нічого кардинально не зміниться, цей процес може затягнутися аж до 2023 року. За станом на 30 березня, вакциновано лише трохи більше ніж 231,5 тисячі осіб. Причин є дві: дефіцит вакцин (у світі та Україні зокрема) і недовіра населення до вакцинації. Згідно з нещодавнім опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», вакцинуватися Covishield готові лише 27% опитаних українців. Майже половина вважає, що безпечними є лише деякі з вакцин. Найбільше українці довіряють вакцинам, виготовленим у США, Великій Британії і країнах ЄС (близько 50% респондентів).

Недовіра до вакцинації — явище не нове. Павло Ковтонюк нагадав про потужну антивакцинальну кампанію, яка проводилася у середині 2000-х років. Після неї охоплення вак­цинацією впало до дуже низьких рівнів. «Я також не народився переконаним вакцинатором. У мене також були сум­ніви щодо того, чи ефективні вакцини загалом, чи всі їх потрібно використо­вувати, і чи вакцини з одних країн кра­щі, ніж вакцини з інших. Я шукав факти і з часом зрозумів, що питання вакцина­ції — це не питання дискусії. Так само, як не може бути дискусії з приводу того, пласка Земля чи кругла, і чи оберта­ється вона навколо Сонця чи Сонце на­вколо неї», — розповідає експерт у першому епізоді свого просвітницього подкасту «Здоровий інтерес». «ВЗ» публікує цитати Павла Ковтонюка з епізоду про те, що українцям варто знати про вакцини проти ковіду. Повний епізод можна послухати тут.

Як можемо знати, що та чи інша вакцина — безпечна та ефективна

— Більшість з вакцин, про які ви чули, є безпечними й ефективними. Вони до­пущені до використання, бо пройшли всі фази досліджень. Таких фаз є п’ять. Перші дві — доклінічні. Їх проводять вчені у лабораторіях з використанням різного обладнання або ж на тваринах. Інші три проводять за участі людей.

Перша фаза випробувань вакцин на людях проводиться на невеликій кіль­кості добровольців. Досліджується ба­зова безпека та імунна відповідь вакци­ни: чи вона у принципі безпечна і чи у принципі працює. Друга фаза залучає більше людей — сотню або кілька со­тень, і на цій фазі досліджуються певні особливості дії вакцини (наприклад, як вона діє на людей різного віку, різного етнічного походження або статі). Коли ми вже переконалися, що вакцина ба­зово є безпечною і що базово вона діє, тоді починається третя фаза — рандо­мізовані плацебоконтрольовані дослі­дження на десятках тисяч людей. Одній групі людей вакцину дають, іншій — не дають, а дають плацебо. Ні дослідники не знають, яку вакцину вони дають, ні люди не знають, яку вакцину отриму­ють.

Ця третя фаза є найбільш важливою, і саме після неї ми дізнаємося, що вакцина — повністю безпечна та ефективна. Також у результаті цієї третьої фази досліджень отримуємо цифру ефективності. Для ко­ронавірусної вакцини все, що більше ніж 50%, у принципі можна використовувати. Так говорить ВООЗ. Але, безумовно, чим більша ця цифра, тим краще.

Якими бувають вакцини

— Наразі існує чотири види вакцин, які відрізняються між собою технологією ви­робництва. Головна мета вакцини — навчи­ти імунітет боротися проти реального віру­су ще до того, як він потрапить в організм. Це таке собі «навчання у тренувальному таборі» перед тим, як потрапити у «бойо­ві умови». Відрізняються ці вакцини тільки тим, як вони це «навчання» проводять.

Перші — цілоклітинні види вакцин, в яких використовується справжній вірус. Учені беруть вірус і або його сильно осла­блюють, або взагалі інактивують (практич­но вбивають — вірус не може розмножува­тися або ж не може викликати хвороби). «Пакують» цей вірус в ампули з вакциною і вводять його нам під час щеплення. Та­ким чином організм виробляє імунітет до вірусу. Такі вакцини, як Sinovac і Sinopharm (обидві — китайського виробництва), якраз і використовують цю технологію.

Другий вид вакцин називається «су­бодиничні», або «білкові». Тут використо­вується не цілий вірус, а його шматочок. Якщо говоримо конкретно про корона­вірус, то використовується його спайко­вий білок. Що це таке? Ви, напевно, бачи­ли зображення коронавірусу в Інтернеті. Це — така кулька, на якій розташовують­ся шпички. Ці шпички — це і є спайкові біл­ки. Їх відламують і використовують як ма­теріал, який вводять нам зі щепленням і на який наш організм виробляє імунну реак­цію. Така технологія використовується, зо­крема, в американській вакцині Novavax.

Третій вид вакцин — т. зв. аденовірус­ні, або векторні вакцини. Шматочок вірусу вводиться в інший вірус — аденовірус. Це — штучний вірус, виведений у лабораторії, який не може нікому завдати шкоди і який використовується для того, щоб занести у наш організм те, що потрібно вченим (а конкретно — частинку коронавірусу). Ком­панія AstraZeneca і російський Інститут Га­малеї, який розробив вакцину «Спутник V», використовують саме цю технологію.

Четвертий тип вакцин — мРНК-вмісні. Це доволі нова технологія, коли вірус вза­галі не використовується. Ані цілий, ані його частинка. Використовується шмато­чок РНК вірусу (код, частинка інформації про те, як цей вірус виглядає), який і вво­диться нам зі щепленням. Потрапивши в організм, він «розповідає» нашим клітинам про те, які білки виробляє вірус, і тоді вже наші клітини починають самостійно виро­бляти ці білки. Відповідно, імунна система вчиться працювати з ними та їм протидія­ти. Але з цими вакцинами є одна пробле­ма. Ця мРНК (інформація, яку вакцина нам передає) є дуже нестійкою, тож потребує специфічних умов зберігання (дуже низь­ких температур — 70°С-80°С). Такі вакци­ни на сьогодні розробили дві американські компанії — Pfizer і Moderna.

Яка з цих вакцин краща

— Усі хороші. З чим це можна порівня­ти? Є, наприклад, одяг. Одяг може бути з хутра, а може бути синтетичним. І той, і той — теплий, але у першому випадку треба ви­користовувати шкіру тварини, а у другому — ні. Так само з вакцинами. В одних техно­логія передбачає використання вірусу, а в інших — ні, але це не означає, що одна вак­цина краща, а друга — гірша. Тож якщо по­стане вибір, якою вакциною щепитися, то у більшості випадків про це думати не по­трібно. Потрібно дивитися на дані про її безпеку та ефективність, які оголошують­ся за результатами досліджень.

Чи можна довіряти вакцинам, які були розроблені так швидко

— Якщо пам’ятаєте історію, то знаєте, що більшість винаходів, особливо техно­логічних, були розроблені під час якогось лиха — війни, кризи, пандемії. Ця пандемія винятком не стала. Вона показала, що коли це дуже потрібно, то світова наука може досягати серйозних результатів. Водночас було кілька чинників, які посприяли цьому результату. По-перше, у вчених вже були певні попередні знання про коронавіруси. У 2002 і 2012 роках уже були спалахи інших коронавірусів — SARS-CoV і MERS, обидва — на території Південно-Східної Азії. Вчені усього світу думали над створенням вак­цини проти цих коронавірусів, і певні роз­робки були вже тоді. По-друге, розроб­ка вакцини проти Covid-19 показала, що вчені можуть дуже класно між собою спів-працювати — ділитися інформацією, техно­логією, помилками, зрештою. А ще уряди країн світу виділили безпрецедентні обся­ги фінансування на розробку цих вакцин. Ці три чинники допомогли за дуже корот­кий термін (приблизно 11 місяців) зробити так, що на сьогодні ми маємо близько 100 кандидатів у вакцини, які перебувають на різних фазах клінічних досліджень. Кілька десятків із них — на третій, фінальній фазі, і близько десятка — вже допущені до вико­ристання у різних країнах.

Тут є ще один важливий момент. Він сто­сується допуску вакцини до використан­ня. Більшість країн пішла на певний ризик. Вакцини ще не пройшли останньої фази, не показали високих показників ефектив­ності, але країни вже давали замовлення заводам на виробництво цих вакцин.

Існують різні швидкі механізми допус­ку вакцин до використання. Основний на­зивається «допуском до екстреного ви­користання». Коли у країні виникає якась надзвичайна ситуація (у нашому випад­ку пандемія), уряд зважує вигоди і ризи­ки від використання цієї вакцини і при­ймає рішення про те, що краще вакцину використовувати, ніж не використовувати. Більшість з відомих нам вакцин були допу­щені до використання саме за цим меха­нізмом. Пізніше, коли вони вже пройшли третю фазу, країни зітхнули з полегшен­ням, оскільки дізналися, що ці препарати є справді ефективними й безпечними. В окремих випадках не пощастило, але, на щастя, таких випадків було дуже мало.

Існують й інші механізми допуску. Це, наприклад, допуск до обмеженого вико­ристання, коли вакцина застосовується не до всього населення, а до певних катего­рій. Наприклад, так робили у Китаї, де одну з вакцин використовували для вакцинації військовослужбовців, але не використову­вали для вакцинації інших людей.

Є ще низка механізмів, які пропонує ВООЗ, — допускає певні вакцини до екс­треного використання або ж використовує процедуру прекваліфікації. І та, і та озна­чає, що ВООЗ дозволяє використовувати вакцину або в обмеженому режимі, або у повному обсязі. Як правило, авторизація вакцини з боку ВООЗ є знаком якості, який країни використовують для того, щоб до­пускати вакцини на своїй території.

Який механізм допуску використо­вується в Україні

— Нещодавно наш парламент прийняв закон про прискорену процедуру реєстра­ції ліків і медичних виробів, який якраз і пе­редбачає прискорену процедуру допуску. Працює це так. Україна дивиться на краї­ни, яким довіряє (а це, як правило, країни Заходу, а також Китай та Індія), і якщо там вакцина була допущена до використан­ня або екстреного, або повністю, то вона має право на те, щоб за п’ять днів бути так само допущеною до використання в Укра­їні. Зараз на цю процедуру в Україні пода­лися три вакцини: Sinovac (Китай), Pfizer/BioNTech (США-Німеччина) та «оксфорд­ська» вакцина AstraZeneca (Велика Бри­танія). Ще одна вакцина — Novavax (США) — також невдовзі проходитиме процеду­ру допуску. Наразі вона не зареєстрова­на у жодній країні світу, тому ми ще чека­ємо на неї.

Коли ці вакцини надійдуть в Укра­їну

— Україна має контракт на невеличку поставку вакцини Pfizer/BioNTech (трохи більше ніж 100 тисяч доз). Це дуже мало, але принаймні хоч щось.

По-друге, маємо контракт на поставку вакцини Sinovac — близько 2 млн доз. Це також небагато, а крім того, з цим контрактом є певні проблеми. Надійних да­них про високу ефективність цієї вакцини поки що немає. Єдині дані, відомі науко­вій спільноті, свідчать про те, що ефек­тивність цієї вакцини — трохи більше ніж 50%. А у контракті України та виробника Sinovac сказано про 70% як мінімально допустиму вимогу.

Третє джерело, з якого нам можна очі­кувати на вакцини, — глобальна ініціати­ва COVAX, яка дозволяє країнам отрима­ти вакцини як гуманітарні поставки. За правилами цієї ініціативи, країни можуть отримати вакцини у кількості, аби охопи­ти щепленнями 20% свого населення.

Нарешті остання можливість — контракт з індійським Serum Institute, який виробить для України 12 млн доз вакцин AstraZeneca та Novavax. Цей контракт для України здобула міжнародна органі­зація Crown Agents, якій уряд України до­вірив закупівлю вакцин.

Чи з’являться вакцини на комер­ційному ринку і чи можна буде їх купи­ти в аптеці або ще десь

— Офіційна позиція уряду — наразі ні. Уряд буде намагатися викуповувати всі вакцини, які завозитимуться в Україну через приватні канали. Але думаю, що на ринку вони з’являться доволі скоро. Тут річ у тім, що на сьогодні у світі є гло­бальний дефіцит вакцин, але, як це час­то буває, за дефіцитом іде профіцит. Ви­робники розженуть на повні потужності свої заводи і почнуть активно поставляти вакцини в країни. Виникне їх надлишок, і тоді, безумовно, в українських комер­ційних компаній з’явиться багато можли­востей привозити вакцину в Україну.