Передплатити Підтримати

Суїцид підлітків: як запідозрити і запобігти

Україною прокотилася хвиля підліткових суїцидів. За три тижні п’ятеро підлітків у Києві та області загинули від падіння з висоти. Одна дівчинка померла, випивши 40 пігулок спазмолітиків. Її подругу госпіталізували у реанімацію. Подібна історія трапилася на Черкащині, де дві однокласниці випили по 10 таблеток того ж препарату

Фото з приватного архіву Юліани Маслак

Що спонукає підлітків до суїци­дів, як зауважити перші «дзвіночки» і що з ними робити, розповіла дитя­чий психіатр Юліана Маслак.

Чому діти і підлітки вчиняють суїцид?

До суїциду однаково схильні як дівчатка, так і хлопчики. Причиною можуть стати труд­нощі у сім’ї чи у спілкуванні з однолітками, до­машнє насильство, булінг у школі, нерозділе­не кохання, відчуття нерозуміння, відсутність підтримки, відчай, розпач, розчарування.

70% самогубців мали депресію. 90% - інші психічні розлади. Суїцид стається тоді, коли в один момент сходяться декілька факторів: дитина не може витримати всього, що з нею відбувається, не має підтримки від інших і не бачить надії на те, що може щось змінитися.

За статистикою, спроб покінчити з жит­тям — у 25 разів більше, ніж самих само­губств. Однак з черговою спробою у люди­ни зменшується страх померти.

Як зауважити проблеми у підлітка?

Робити періодичні скринінги. Сімейні лі­карі або педіатри під час оглядів повинні за­питувати не тільки про те, чи щось болить, а й про настрій.

Якщо дитина каже, що роздратована, часто злиться, «вибухає», їй не подобаєть­ся багато речей, у неї немає друзів чи що вона «нікому не потрібна», це ознака, що щось не так. Підлітків можна запитувати, чи хотіли б вони покінчити з життям. Якщо вони кажуть, що так, необхідне негайне до­даткове обстеження у психолога, психоте­рапевта чи психіатра, щоб зрозуміти при­чину.

Батьки, вчителі або інші близькі люди можуть самі побачити тривожні зміни.

Якщо дитина засмучена, плаксива, роз­дратована, пропускає заняття, має безсо­ння, стала гірше вчитися, обманює, вживає психотропні речовини чи алкоголь — це «прапорці» для батьків.

Серед підлітків також поширене само­ушкодження- кусання себе, порізи, подря­пини, гасіння цигарки об тіло і навіть «тро­янди» на шкірі.

Таким чином вони намагаються відвер­нути емоційний біль і привернути увагу до­рослих.

Це не означає, що дитина готується ско­їти суїцид, але це значить, що треба подба­ти про її психічне здоров’я.

Як діяти, якщо підліток, ймовірно, думає про суїцид?

1. Сховати зброю, гострі предмети, та­блетки, ремені та інші речі, які можуть стати знаряддям для самогубства.

Дослідження показують, що коли немає предмета, яким можна себе вбити, це зни­жує ризик суїциду.

2. Спілкуватись.

У більшості випадків діти повідомляють батькам про свої проблеми і наміри. Якщо дорослі їх не слухають, вони перестають про це говорити та можуть закриватися у собі.

Завдання батьків — бути поруч з дітьми, підтримувати їх у важких ситуаціях.

Якщо була відкрита заява про суїцид або спроба його вчинити, насамперед варто дати дитині відчуття безпеки. Обі­йняти, підтримати і лише після цього за­питати, чому вона хотіла це зробити.

Наступний етап — запропонувати вихід з проблеми: якщо є депресія чи булінг у школі, допомогти позбутися цього. Також необхідно розповісти своїй дитині, чому варто жити. Нагадати про її плани та мрії.

3. Пояснити правила безпеки в Інтер­неті.

Про це варто говорити так само, як про правила руху на дорозі чи необхідність миття рук.

Не варто забирати телефон, бо не він є проблемою. Щасливі діти, які мають до­брі стосунки з батьками і ровесниками, не будуть «зависати» на поганих речах і грати у «групи смерті», а також вчиняти самогубство тому, що це зробив хтось із оточення.

4. Якщо поведінка дитини становить загрозу для неї, потрібно звертатися до лікарів.

В окремих випадках потрібна госпіта­лізація, після якої важливо допомогти ди­тині повернутися до звичного життя.

В Україні, на відміну від закордонних країн, після лікування у психіатричному стаціонарі є ризик отримати образливе клеймо. Тому батьки повинні подбати, аби такого не сталося.

Наталія Хвесик для газети «Добре здоров’я»