«Багато громадян не знали, чи відбудуться вибори в умовах «карантину вихідного дня»…

Виснажлива виборча кампанія року позаду. Учасники місцевих перегонів можуть зітхнути з полегшенням. Зате купа роботи в аналітиків: їм належить детально оцінити багатомісячні змагання політиків, розібрати «по кісточках» тріумфи одних і фіаско інших, визначити складові успішних і провальних результатів, проаналізувати тенденції. І запропонувати для домашньої роботи політикам, владі свої вузлики на пам’ять. Чимало їх — у нашій розмові з головою Комітету виборців України Олексієм Кошелем.

— Пане Олексію, чи не кожна по­літична сила заявляє про свої ви­датні досягнення на місцевих ви­борах-2020. А чию кампанію на цих перегонах вважаєте найбільш вда­лою ви?

— Успішність можна оцінювати за різ­ними критеріями: хтось рахує отрима­ні відсотки, хтось — кількість депутат­ських мандатів, обраних голів громад. Але я б не виокремлював якусь всеукра­їнську партію. Головними переможцями на цих виборах були чинні міські голо­ви і регіональні політичні партії. Точніше, так звані партії. Бо дуже часто вони ма­ють лише назву, а насправді партіями не є. Їх можна охарактеризувати передви­борними проєктами.

Це велика проблема, що в Укра­їні впродовж дуже короткого часу з’явилося кількадесят регіональних по­літичних сил — бо наше законодавство передбачає, що в унітарній державі мо­жуть існувати лише всеукраїнські партії. Маємо перекуплені бренди, які існували на папері. Формально вони мають ре­гіональні осередки, але їхня діяльність де-факто не виходить за межі окремих населених пунктів. Поділяю тривогу екс­пертів, які кажуть про серйозні потен­ційні ризики через існування таких регі­ональних політичних партій.

— Чому це стало можливим?

— Бо парламент нинішнього скликан­ня, ухвалюючи виборчу реформу, вно­сив лише косметичні зміни. І жодним чином не моделював, не враховував можливих небезпек. У деяких регіонах вони можуть виявлятися у сепаратизмі. Одна річ, коли антидержавні гасла про­голошують або вчиняють такі ж дії окре­мі політики, інша — коли це продукують політичні партії.

— Як цьому можна було запобігти?

— Експерти попереджали законодав­ців, що у виборчому законодавстві варто передбачити списки незалежних канди­датів — і тоді не було б потреби створю­вати регіональні політичні партії.

— Як вплинула на результати го­лосування нова для українців про­порційна система виборів із відкри­тими партійними списками? Вона зробила точнішим цей вибір? Чи, можливо, дезорієнтувала людей?

— Перший млинець виявився невда­лим. Ми отримали виборчу систему, яка мала багато ознак системи голосування із закритими списками. Це сталося че­рез внесену редакційну правку у закон, яка передбачала, що для того, аби ру­хатися у партійному виборчому списку, кандидат у депутати повинен подолати 25-відсотковий бар’єр виборчої квоти, тобто набрати достатньо високу кіль­кість голосів. Через це ми й отримали досить дивні результати виборів, коли кандидати, які були розміщені на пер­ших місцях у партійних виборчих спис­ках, але за яких люди персонально не голосували або віддавали їм від сили кілька голосів, отримували депутатські мандати у місцевих радах. Це абсурдна ситуація! Тому під час реформи вибор­чого законодавства цю суттєву помил­ку потрібно буде виправляти.

— Чи помічали у КВУ масовий під­куп виборців, інші зловживання? На­скільки суттєво вони змінили розста­новку сил?

— Наші активісти фіксували низку фактів адмінресурсу з боку органів дер­жавної влади, партійних лідерів, керів­ників органів місцевого самоврядуван­ня. Такі проблеми виникають під час кожної виборчої кампанії. Цього року всі спостерігали використання адмін­ресурсу і незаконної агітації з боку гла­ви держави. Президент Володимир Зе­ленський упродовж серпня-вересня під час своїх регіональних турів включався у виборчу агітацію. Були випадки, коли він представляв майбутніх кандидатів до місцевих органів влади, виступав із трибуни, на якій була атрибутика «Слу­ги народу», її кольорова гама. У всьому світі такі вияви вважають політичною ко­рупцією. Мені складно оцінювати, яку кількість балів ця агітація додала пар­тії «Слуга народу». Але знаю точно, що наша держава через це отримала до­статньо серйозний репутаційний ляпас. Такої поведінки глави держави не могли не помітити і не оцінити критично міжна­родні спостерігачі…

— Більшість міських голів, особли­во у великих містах — Києві, Дніпрі, Харкові, Львові — зберегли свої поса­ди. Завдяки чому? Вони — добрі гос­подарники чи талановиті піарники?

— Упродовж останніх років у рамках реформи децентралізації бюджети міс­цевих громад суттєво зростали. І чинні міські голови мали достатньо серйоз­ні фінансові ресурси для того, щоб по­казати результативність своєї робо­ти. Мало хто з них може похвалитися серйозними інфраструктурними про­єктами, пов’язаними із водогонами, каналізаційними мережами, сміттєпе­реробними заводами. Але виборці тих міст помітили невеликі, хоча й очевид­ні зміни: ремонти доріг, тротуарів, об­лаштування парків. Це все грало на руку міським головам. Тому, обираючи під час першого-другого турів, виборці орі­єнтувалися не лише на обіцянки, а й на конкретику останніх років. Через це чин­ні голови перебували у більш виграшній ситуації, ніж їхні конкуренти.

А ще свою роль зіграла недовіра до центральної влади, до її інституцій. Тому політичні проєкти «місцевих господар­ників» виборці сприймали краще, ніж класичні партії, яким не довіряє великий відсоток виборців.

— Чи не вважаєте дискримінацій­ною щодо громад норму про призна­чення сільських старост, а не їх об­рання?

— Я є противником запровадження такої норми. Вона загрожує тим, що го­лови територіальних громад матимуть «ручних» старост. На «гарячу лінію» Ко­мітету виборців України надходили пові­домлення від громадян, які висловлюва­ли занепокоєння тим, що під час виборів не могли самі визначитися із кандидату­рою старости. Вважаю, що громадяни повинні отримати право обирати його. Сподіваюся, таке правило пропишуть під час наступних етапів адміністратив­ної реформи.

— Чим би ви пояснили рекордно низьку явку виборців на цьогорічних місцевих виборах? Пандемією? По­літичною апатією?

— Одна з основних проблем, яка вплинула на відвідування виборчих дільниць, — коронавірус. А ще запрова­дження «карантину вихідного дня» під час другого туру виборів мерів. Зна­чний негативний чинник низької явки — відсутність будь-якої інформаційно-роз'яснювальної роботи серед вибор­ців. Для прикладу, 22 листопада жоден із представників центральної влади, насамперед міністр охорони здоров’я Степанов і головний санітарний лікар Ляшко, не пояснили виборцям того, що, попри обмеження, вибори відбу­дуться. Що під час голосування важли­во зберігати соціальну дистанцію, ви­мірювати температуру, брати зі собою окрему ручку для заповнення бюле­тенів, пред’являти паспорт, а не дава­ти його в руки членів виборчої комісії. Це одна із причин, яка досить серйоз­но вплинула на явку виборців. Багато виборців розповідали нам, що не зна­ли, чи відбудуться вибори в умовах «ка­рантину вихідного дня»…

— З огляду на досвід цієї виборчої кампанії, у чому її недоліки, чим ще треба нагально вдосконалити вибор­че законодавство?

— За підсумками місцевих виборів треба обов’язково провести серйоз­ну ревізію Виборчого кодексу. Нам по­трібна не декоративна, а ефективна ви­борча реформа. Вона, зокрема, має передбачати зняття згадуваного вище відсоткового бар’єра для кандидатів — для того, щоб вони могли вільно руха­тися у відкритому партійному списку, який, по суті, є закритим. Потрібно та­кож заборонити виборцям без жодних пояснень змінювати виборчу адресу — бо це вже призвело до масової появи «виборчого туризму». Варто обмежи­ти і політичну рекламу, запровадити по­вну прозорість виборчих коштів у фор­маті онлайн.

Це лише окремі із багатьох принци­пових пунктів, які має бути втілено у ході виборчої реформи. Вона має включати не лише перегляд Виборчого кодексу, а й реформу законодавства про політич­ні партії і реєстрацію місця проживання/перебування громадян.