«Не можемо формувати коаліцію зі „Слугою народу“ і „Голосом“, бо „Голос“ позиціонував себе як опозиція до нас»

Про підсумки виборчої компанії розмовляємо з Іриною Гримак, яка йшла першим номером у списку «ЄС» до Львівської облради і була керівником виборчого штабу «ЄС» на Львівщині. Очевидно, Ірина Гримак незабаром й очолить Львівську обласну раду.

— Пані Ірино, оцініть робо­ту вашого штабу. Чим задово­лені, що вважаєте перевагою, що недоліком? Над помилка­ми вже попрацювали?

— Загалом роботу штабу по­зитивно оцінюю. Була недостат­ньою (проваленою не назву, бо маємо добрий результат) медій­на робота. Ми недостатньо ви­світлили команду і недостатньо презентували кожного з канди­датів. У них було завдання про­йти від будинку до будинку, від квартири до квартири. На жаль, не всі кандидати з тим впорали­ся. Я, наприклад, не сприймаю роздачі газети перед церквами, тож забороняла це робити на­шим кандидатам чи волонтерам.

— Чому вважаєте це по­ганим? Це вже стала давня практика.

— Людина, яка виходить з церкви, внутрішньо позитивно налаштована, і коли тобі тиця­ють оце… Таку агітаційну роботу треба проводити там, де людина вже не думає про високе, про мо­раль, а має вільний час, зайнята дозвіллям. Ми роздавали газе­ту у торгових центрах, на ринках, перед входами у парки, на цен­тральних площах… І, як правило, не нав’язували себе. Ми заборо­няли запихати агітаційні матеріа­ли у двері квартир. Важливо було прийти зі своєю програмою, сво­їм баченням розвитку міста і проговорити з людьми. Подзвонити у двері, запропонувати свій фла­єр, інформацію про себе, запро­сити на якийсь день на подвір’я будинку, щоб подискутувати. Масові зібрання не дають пози­тивного ефекту, бо немає люд­ського контакту виборця і канди­дата, люди не можуть висловити свою думку. Коли Олег Михай­лович проводив акцію «Від дво­ру до двору», то багато людей не збирав, щоб кожен міг задати питання кандидату. На жаль, не всі наші кандидати дійшли нога­ми до людей… І причина — спис­кова система. Дехто розслабив­ся, подумав, якщо у списку — то вже депутат. А голосування лю­дей показало, що це не так. Усі в рівних умовах. І не завжди той, хто в перших номерах списку, га­рантовано стає депутатом.

— За якими критеріями до­бирали кандидатів у депутати, зокрема в обласну раду? На­приклад, не усі прихильники «ЄС», м’яко кажучи, зрозумі­ли, чому в списках опинились такі неоднозначні персонажі, як Григорій Козловський, Ми­хайло Дзюдзь, Михайло Гич­ка, Євген Буба…

— У першу чергу спиралися на думку наших осередків. Списки з пропозиціями кандидатів готу­вали осередки. Була умова: добираємо команду кандидатів саме на основі членського квит­ка. Тобто якщо ти є членом ко­манди, членом партії, першочер­гово маєш право балотуватися в ту чи іншу раду. Осередки у себе на територіях робили певні зрізи щодо впізнаваності людей, щодо їхньої активності на територіях. Проводили партійні збори на те­риторіях, де обговорювали кан­дидатури.

— Якщо потенційні канди­дати в депутати у громад­ській думці мають негативне реноме, це вас не зупиняло? Наприклад, Михайла Дзю­дзя (депутат Львівської облра­ди декількох скликань, началь­ник Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань. — Авт.) цього року на хабарі взяли…

— У нас, дякувати Богу, пра­цює презумпція невинуватос­ті. Щодо пана Дзюдзя. Я вивчала цю справу, спілкувалася з адво­катом. І зробила висновок, що це була звичайна підстава, таким чи­ном просто хотіли розправити­ся і посунути з посади. Михай­ло Дзюдзь набрав таку кількість голосів по Турківському району, що не всі кандидати до Верховної Ради набирають стільки. Це по­над п’ять тисяч голосів. Для Тур­ківського району це дуже багато.

Та сама історія з Григорієм Козловським (найбагатший де­путат Львівської міської ради, член фракції «ЄС». — Авт.). Ви­нники голосували за Григорія Козловського. З огляду на те, скільки він робить для Винник, для спорту, тій людині треба від­дати належне. Коли я ще пра­цювала в обласній адміністрації, чи не щотижня від винниківської громади були якісь звернення, в тому числі за підтримки Григорія Козловського. І було зроблено для громади дуже багато. У нас багато таких дієвих депутатів.

— Григорій Козловський — людина дуже заможна, амбі­ційна, впливова. Чи не пере­живаєте, що матимете з ним проблеми щодо дисципліни в раді? Чи не буде він занадто самостійним гравцем?

— Я в державній службі близько 20 років. Багато зустрічала різних людей, в тому числі багатих, ам­бітних, самодостатніх. І мені вдавалося знаходити спільну мову й компроміси. Ніколи не йшла на поступки. Зокрема, мала до­свід спілкування з Григорієм Петровичем щодо будівництва фут­больної школи, де всі вимоги, які ми задекларували (оформлення документів, проведення громад­ських слухань тощо) були викона­ні. Тому не переживаю.

Для мене всі рівні. І я, за по­треби, вмію ставити на місце. У сесійній залі ми будемо залиша­ти свої статуси, амбіції і працю­ватимемо для громади.

Тобто особливого ставлен­ня до Козловського в «Європей­ській Солідарності» не буде.

— Ви казали, що добирали команду кандидатів на осно­ві членського квитка. Що це була умова кандидування від «ЄС». Козловський не є чле­ном партії.

— Коли він написав заяву, вже перестала працювати рада пар­тії. А рішення приймає рада пар­тії, подає документи у Київ, там оформляються, і приходить сюди членський квиток. А у нас всі штаби вже були переведені у формат виборчої кампанії, відпо­відно, рада партії не працювала. Тому, як тільки минуть вибори, ми це питання вирішимо.

— Чи буде якось змінена стратегія штабу на другий тур виборів мера?

— Стратегія змінюватися не буде, вона показала позитивний результат. Точно збережеться спілкування з людьми. Можливо, зустрічі з людьми будуть масш­табніші, бо маємо мало часу і точно не встигнемо обійти всі те­риторії. Досі Олег Синютка мав мінімум п’ять зустрічей на день. Думаю, стільки і буде.

Однозначно буде більше ви­світлення програми кандида­та. Ми її не донесли максималь­но широко виборцеві. Відколи я пішла з Ратуші разом з Оле­гом Михайловичем, я бачу ті про­блеми, які тоді були і досі зали­шаються не вирішеними, чи ще більше нагромадились. Напри­клад, ті самі підземні паркінги. Я колись працювала одним з ке­рівників управління земельних ресурсів і особисто розробляла проєкти підземних паркінгів. Це був 2006—2007 рік. Чому досі вони не втілені у життя, мені невідомо. Колись казали — нема інвестицій. Ми на прикладі роботи обласної адміністрації показали, що інвес­тори є, з ними треба просто пра­цювати, і вони повинні тобі дові­ряти. Господарку Синютка знає краще, ніж Садовий. Садовий перерізав стрічку. Але, знаючи всю проблематику міста, Синют­ка повинен своє бачення доне­сти людям.

— Вам особисто подобають­ся гасла на білбордах Олега Михайловича?

— Перші два так, останнє — ні.

— Будуть нові гасла?

— Думаю, так. Як мінімум, сю­жети нові будуть.

— Вас уже пророчать на голову Львівської обласної ради. Морально готові до цьо­го?

— Сказати, що йшла в депута­ти, бо у мене самоціль стати го­ловою обласної ради, — це не так. Але вважаю, що сьогодні важли­во прийняти цей виклик. Якщо Синютка стане мером, чи не вперше Львівщина отримає по­вноцінну команду однодумців і в місті, у районі і в області. Йдеться про найбільшу проєвропейську політичну силу, яка чітко розуміє, що потрібно, які виклики стоять. І якщо в місті більше господарка — менше політика, то в області — більше політика, менше госпо­дарка. Мені ближче господар­ка, але розумію, що сьогодні без політики в господарці неможли­во. Оскільки суспільство запо­літизоване. Тому якщо рішення, що я маю очолити обласну раду, буде ухвалено, то мені доведеть­ся його прийняти.

— Щоб представник «Євро­пейської Солідарності» став головою Львівської обласної ради, треба створювати коа­ліцію. Вже бачите, з ким її бу­дете створювати?

— Поки не бачу, бо не маємо кінцевого розуміння, які політич­ні сили заходять в раду. Точно не можемо формувати коаліцію зі «Слугою народу» і «Голосом». «Голос» позиціонував себе як опозиція до нас. Їхній лідер Кіра Рудик заявила, що вони в опо­зиції до нашого лідера — Петра Порошенка. Хоча якщо говори­ти про нашу фракцію у Верховній Раді, ми завжди їх підтримува­ли, їхні законопроєкти. Чому у них така позиція зараз, складно сказати. Звичайно, будемо го­ворити зі «Свободою», «Батьків­щиною», Рухом. Це проукраїнські сили, і ми розуміємо, що з ними нам по дорозі.

— Які функції новоствореної Львівської районної ради? Хто з відомих туди балотується? Хто може бути головою? Там же теж перемогла «Європей­ська Солідарність».

— По всіх районних радах ма­ємо найбільший результат. Щодо Червоноградського, Золочівського чи Яворівського районів, то воно хоч якось зрозуміло. Бо цей орган існував, розділений на два чи на три, а Львівський район — це якась абстракція. Біда у тому, що функції району будуть тоді визначені, коли «зелена влада» буде розуміти, які рейтинги вони здобули у районні ради. І під це будуть наділювати повноважен­ня. Тобто повноваження ще жод­ним чином не визначені. Не­має навіть розуміння, за рахунок чого ця рада буде функціонува­ти. Якщо колись був бюджетний розподіл міської (чи сільської), районної і обласної ради, то сьо­годні той прошарок втрачений. Тому що децентралізація фі­нансів і податків перейшла до ОТГ. ОТГ сьогодні збагатилися, і їм дали можливість розвивати­ся. Думаю, центральна влада не до кінця розуміє, що їм робити з тими районами, які вони пона­придумували «на коліні», не по­радившись ні з ким.

— Хто претендує на посаду голови районної ради?

— Переконана, що районні ради очолять представники «Єв­ропейської Солідарності». Не хочу наперед озвучувати пріз­вищ. Це буде некоректно, бо ми ще не обговорювали це в коман­ді.

— У міській раді на секрета­ря хто може претендувати?

— Також не обговорювали. Можливо, це буде хтось зі «Сво­боди» чи «Варти». Матимемо свого мера, тому не можемо претендувати на секретаря.

— За рахунок чого збира­єтеся доганяти і переганяти рейтинг Садового? Наразі різ­ниця у 8 відсотків…

— Спробуємо дійти до кожно­го львів’янина. Олег Михайло­вич це зробить. Ви знаєте його працездатність. Перевага Си­нютки — його справжність. Він не є награний, не є постановоч­ний. Що думає, те й говорить, що бажає, те втілює у життя. Коли у мене постав вибір — чи йти на за­прошення Андрія Івановича до нього заступником, чи йти за­ступником до Олега Михайло­вича, якого призначили головою ЛОДА, я вибрала Синютку. Тому що в нього — біле і чорне, є чітке розуміння, куди йдемо, що ро­бимо. А у Садового — «всі барви веселки», думка часто змінюєть­ся, і ти не завжди розумієш, які перед тобою завдання стоять. Я не звикла працювати авантюрно. Тому мені імпонує Олег Синют­ка. Ми колись говорили з Олегом Михайловичем і зрозуміли, що у нас спільні мрії. Щоб львів’яни зранку прокинулися, а комуналь­ні служби вже закінчили працю­вати: все прибрано, чисто, без­печно, «корків» немає. Щоб Львів жив звичайним європейським життям…