Передплатити Підтримати

«Малюю на вулиці, бо це — свобода, тут цензури немає»

Стрит-арт-художник створює картини на злободенні теми

Львівський художник роботи не продає і у галереях не виставляється, «працює на львівських вулицях». Каже, своїми малюнками намагається привернути увагу до наболілих тем. Але у жодному разі не пропагує наркотиків і не малює еротики. Про свою позицію, соціальне спрямування стрит-арту та ставлення влади до мистецтва загалом Андрій Бойко із ніком @dart_painter розповів журналістові «ВЗ».

— Андрію, як зрозумів, що хочеш стати художником, і з чого розпочався твій творчий шлях?

— Мені було 19 років, і я не знав, чим хочу займатися. До цього ніколи не ма­лював, у художню школу не ходив. Просто в один момент вирішив, що мені потріб­но чимось зайняти свій вільний час — я на­вчався в університеті, а спеціальність мені зовсім не подобалася. Подивився фільм «Вихід через сувенірну крамницю», який зняв відомий вуличний художник Бенксі, і, як це у багатьох вуличних художників бу­ває, надихнувся. Перші мої роботи були за стилем схожі на його роботи, я вчився ро­бити прості трафарети, починав з малень­ких готових робіт. Потім захотів зробити щось своє. Здебільшого всі мої роботи — це колажі на основі фотографій з Інтерне­ту, які підганяю під творчий задум у голові. Поступово відійшов від його стилю і зараз намагаюсь придумати щось своє — не хочу, щоб мене порівнювали з кимось.

— Яку мету ти вкладаєш у те, що це буде саме стрит-арт, а не роботи для, наприклад, галереї?

— У мене немає одного конкретно­го напрямку. Наприклад, як малюнок про хлопчика зі школою (маємо тойфакт, що частенько школа стає місцем, де діти на­бувають купу комплексів, страхів, негатив­них спогадів та досвіду). Я був неспокійною дитиною і мав постійні проблеми через дисципліну у школі, але чи не було це моєю реакцією на те, що я спостерігав, коли там знаходився? Корупція, булінг, застарілі програми, суб’єктивні погляди вчителів, які вони нам нав’язують, відсутність нор­мальних шкільних психологів, невміння ви­рішувати конфлікти між дітьми йще безліч речей, котрі можуть зіграти велику роль у нашому розвитку. Мені це наболіло, і я ви­рішив висвітлити саме цю тему.

Була інсталяція, адресована поліцей­ським. Тобто це проблема, яка зачіпає не лише мене. Історія з жінкою, яку зґвалту­вали у Кагарлику, спонукала мене заче­пити проблему у своїй роботі. Є роботи, якими хочу наштовхнути людей на якісь роздуми.

Я не виставлявся у жодній галереї. Такі художники, як я, що, по суті, малювати не вміють, а мають лише ідею, експонувати­ся навряд чи будуть. Наші галереї орієн­туються на художників, чиї картини будуть продаватися, а я сумніваюся, що хтось за­хоче купувати мої роботи, вони не є техніч­но унікальними. Але я беру участь у проєкті «Імунітет», який було створено для піднят­тя морального духу населення під час ка­рантину, і одну з мої робіт відібрали для участі у спільній виставці учасників проєк­ту.

Малюю на вулиці, бо, у першу чергу, це — свобода, тут можу обирати будь-які теми, ті, що у галерею, можливо, і не про­пустять, тобто на вулиці якоїсь особливої цензури у мене немає. Не роблю непри­стойних, жорстких робіт, чогось на тему насилля, еротики, пропаганди наркотиків, буквального вандалізму пам’яток я теж не роблю.

Останнім часом почав робити багато ін­сталяцій. Вони класні, бо можна робити їх вдень і не переживати, що тобі щось ска­жуть.

— Яку Львові ставиться до робіт ву­личних художників влада і комунальні служби? Чи довго «живуть» малюнки?

— До відповідальності мене не притяга­ли. Але якби захотіли, то легко б це зро­били. Зараз легко вирахувати людину че­рез Instagram. Стараюся робити роботи у таких місцях, де вони не зашкодять, виби­раю стіни, вже колись пошкоджені, або ж місця, де до мене малювали, прикрашаю їх і доповнюю. Пам’ятки архітектури не чі­паю. Відповідно, працівники комунальних служб робіт не чіпають, вони ж нічого не псують. Інсталяції, щоправда, швидко мо­жуть забрати, але інсталяцію про війну, що я робив біля бібліотеки імені Стефаника, вже два місяці не чіпають.

— Яке у вуличного мистецтва май­бутнє?

— На рівні конкретних особистостей воно має вплив і зараз. У світі була лише одна лю­дина, яка це зробила — Бенксі, і я не думаю, що хтось ще колись зможе те ж саме повто­рити. Але розвиватися вуличне мистецтво буде однозначно. Все залежить від того, на­скільки художник відомий та чи велика кіль­кість людей побачить малюнок. Взяти, на­приклад, одного з найвідоміших українських вуличних художників, Гамлета із Харкова. Він представляв Україну на міжнародній вистав­ці «Венеціанська бієнале». Гамлет теж почи­нав малювати на вулиці.