«Я наполягав зробити 16 липня державним святом…»

16 липня виповнюється 30 років з часу ухвалення Декларації про державну неза­лежність України. Її було схвалено за 13 з гаком місяців до проголошення самої Неза­лежності. І зробили це депутати Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. Про цю вікову подію, її вплив на розвиток подій в Україні розповідає активний творець Декларації, безпосередній учасник її прийняття — депутат парламенту першого де­мократичного скликання і багатьох наступних каденцій Михайло Косів.

— Вибори до Верховної Ради УРСР у 1990 році відбулися 4 бе­резня. Але позаяк народними депутатами у багатьох облас­тях, зокрема у Західній Україні, стали представники демокра­тичних сил — висуванці Народ­ного руху, «Просвіти», то тодіш­ня компартійна верхівка, серед них керівник парламенту Ва­лентина Шевченко, дуже дов­го, понад два місяці, не скли­кали першу сесію. Усупереч «горбачовській відлизі», хотіли усі адміністративні органи, си­лові структури з місць підпоряд­кувати центру, компартійній вер­хівці. Зібралися депутати лише 15 травня. Два тижні вирішували всякі організаційні питання. По-справжньому ми почали працю­вати лише у червні. Здобутками тодішньої Верховної Ради було те, що своїм законодавчим ак­том ми підпорядкували Україн­ській державі весь вітчизняний економічно-промисловий комп­лекс, хоча він і мав центральне управління у Москві. Це був ре­волюційний крок! Пригадую, за мною у сесійній залі сидів ди­ректор молокозаводу з Полтав­щини. Він вагався, чи голосува­ти за це. Кажу йому: «Невже ти і далі хочеш їздити на виклики у Москву, звісно ж, з непорожніми руками?». А він регоче: звичай­но, що ні. «Так навіщо воно тобі? У незалежній Україні ти разом зі своїм колективом стаєш повно­правним господарем свого під­приємства». І такі «державниць­кі» розмови ми вели з багатьма депутатами. Згодом вони Декла­рацію підтримали. Проти були одиниці.

— Навертали комуністів у свою віру?

— Так. Нам вдавалося їх пере­конати, що торговельні зв’язки між всесоюзними підприємства­ми, які перебувають у кооперації з нами, збережуться. Але вони пе­рейдуть в абсолютно іншу якість.

Ми також вирішили ще одну важливу справу. Тоді ще не мо­гли говорити про те, що Україна матиме власні Збройні сили. Але наш парламент зробив завуальо­ваний крок до цього. Ми постано­вили, що наші юнаки, призвані до війська, служитимуть або у сво­їй області, або загалом в Україні. Були й інші рішення, якими Украї­на віддалялася від Москви.

— Тобто поступово ви утвер­джували державність, «націо­налізували» радянську Украї­ну. А дехто каже, що ухвалена 16 липня Декларація була ледь не випадковістю, що ми спохо­пилися після країн Балтії і са­мої Росії…

— Нічого подібного! Нічого ми не вичікували! Ще 8 черв­ня 1990 року я зареєстрував у парламенті власний проєкт Де­кларації про державний суве­ренітет України. А потім були проєкти Сергія Головатого, про­фесора Київського політехніч­ного інституту Юрія Гнаткевича, Степана Хмари. Ми зібралися разом, узгодили свої проєкти, до них від інших депутатів надій­шло кілька сотень пропозицій-поправок. Крім ділових, були й такі, що мали на меті вихолос­тити державницький зміст до­кумента. Скажімо, комуніст Станіслав Гуренко, творець про­радянської депутатської гру­пи «239», зареєстрував проєкт оновленого союзного догово­ру. Роль УРСР у ній зберігалася, хіба що трішки була підправле­на. Але чимало розумних кому­ністів уже не слухали Гуренка!

Наша Декларація складалася із 12 розділів і стосувалася всіх ас­пектів державного життя: зовніш­ньо- і внутрішньополітичного, со­ціально-економічного становища, питань оборони, культури, освіти. Цей документ був основою основ Української держави.

— Чи можна сказати, що Де­кларація стала прелюдією до Акта державної незалежності України 24 серпня 1991 року?

— У цьому Акті є посилання на Декларацію! У ній ми зафіксува­ли, що вона згодом буде осно­вою нової Конституції. Після ухвалення Декларації, а згодом і після прийняття Акта державної незалежності я наполягав, щоб саме16 липня зробити держав­ним святом. Але мою пропози­цію не підтримали. Хоча значен­ня цієї події епохальне.

— На вашу думку, чи дотри­мується засад, які прописані у Декларації, нинішнє україн­ське керівництво?

— Воно намагається ці заса­ди зламати. Для цього робить дуже серйозні потуги. Одначе навіть десь у підсвідомості лю­дей ідеї державної незалежнос­ті України, яка базується на іс­торичній пам’яті, на нашій мові, розумінні героїчності національ­но-визвольної боротьби, засі­ли так глибоко, що досягти своєї мети противники нашої Неза­лежності уже не зможуть.