«Якщо не виставити запобіжників проти антидержавних дій, закон про референдум буде міною сповільненої дії»

За скороченою процедурою 18 червня народні депутати розглядатимуть законопроєкт «Про народовладдя через всеукраїнський референдум», який президент вніс як невідкладний. Приваблива назва документа. Однак фахівці досить обережно оцінюють його положення, застерігають парламентаріїв від небезпек, які таять у собі окремі норми. На деякі з них вказує директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.

— Чи відкриє цей законо­проєкт дорогу до того на­родовладдя, яке давно обі­цяють політики і про яке мріють виборці?

— Зеленський ішов на вибо­ри з гаслом необхідності ухва­лення Кодексу народовладдя. Закон про референдум є на­чебто одним з його елементів. У тексті законопроєкту я знай­шов чимало інноваційних ідей, які мають слушність і які може бути підтримано. Йдеться про електронне голосування, пи­тання, пов’язані з ініціюванням референдуму, — зокрема про можливість громадян ініцію­вати референдум про відміну певних законів (чи їх частину), які ухвалила Верховна Рада. До плюсів відніс би право пар­тій і громадських організацій ініціювати референдум. А та­кож розділення референдумів на консультативний та прямої дії. Значну частину виписа­них норм витримано в іннова­ційних категоріях, їх можна ві­тати. Однак референдум — не єдина форма і спосіб народо­владдя. Автори законопроєк­ту розпочали із всеукраїнсько­го референдуму, але чомусь я нічого не почув про ухвален­ня законодавчих актів на міс­цевих референдумах, про нові редакції законів про самоор­ганізацію населення, про кон­ференції і збори громадян за місцем проживання, громад­ські ініціативи тощо. Тобто про інші форми народовладдя на місцях, які забезпечують де­мократію участі. Це достатньо сильний інструмент впливу громад на вироблення політик на територіях. Однак про ці іні­ціативи поки що не чути. Ними переймаються громадські ак­тивісти — політики зосереди­лися на всеукраїнському ре­ферендумі.

— Які недоліки запропоно­ваного законопроєкту?

— Я бачу ризики у тому, що після дискусій остаточ­на версія закону може суттє­во відрізнятися від первин­ного імпульсу, який заклали у цей документ його розробни­ки. Зокрема, вони прописа­ли величезний перелік тем, які можуть бути предметом всеу­країнського референдуму. Не хотів би, щоб ці теми розши­рювалися за будь-яких умов. Зокрема питаннями мови, віри, інших важливих, але не­однозначних в оцінках тем, які розколюють суспільство і мо­жуть бути легко маніпульова­ні. Треба визначити чіткий пе­релік тем, які можна виносити на референдум і не виходити за рамки цього списку. Більше того, слід передбачити санк­ції проти тих, хто намагати­меться провести референдум з питань, які не обумовлено у законі. Наприклад, з питань бюджетної політики. Цих за­стережень немає у згаданому законопроєкті. Тому я очікую гостру дискусію у сесійній залі.

— В Україні були певні по­боювання щодо організа­ції референдумів, боялися, що вони можуть виклика­ти деструктивні процеси у державі, зокрема проя­ви сепаратизму. Чи немає для політичних спекулян­тів, антидержавних сил та­ких лазівок у цьому законо­проєкті, якими вони могли б скористатися на шкоду ін­тересам Української держа­ви?

— Усі ці ризики можна ней­тралізувати вичерпним пере­ліком тем, з яких дозволено проводити референдум. Якщо у цьому списку виставлено за­побіжники від маніпуляцій, плебісцити антидержавного спрямування нам не загрожу­ватимуть. Якщо ж про запобіж­ники забути, такий закон стане міною сповільненої дії.

Не бачу нічого негативно­го у тому, щоб на референдум було винесено питання про­дажу землі сільськогосподар­ського призначення. Згідно з міжнародними стандартами, питаннями референдуму мо­жуть бути і питання цілісності держави — відділення або при­єднання якоїсь території. Але таке питання має вирішува­ти вся країна. Це нормально, коли всі громадяни голосують із цього питання. Але ненор­мально, коли якась територія ініціює референдум і каже: ми відокремлюємося!

— Чи не буде у нас «параду референдумів», коли на го­лосування з будь-якого при­воду кликатимуть ледь не кожного місяця?

— А це визначатиметься ще й організаційним бюджетом. У деяких країнах усі витра­ти на проведення консульта­тивних референдумів бере на себе той, хто їх ініціював. На жаль, цього положення немає у президентському законопро­єкті, хоча воно було б вельми доречним. Усі витрати на ре­ферендум планується поклас­ти на плечі держави. Західний досвід самофінансування пле­бісцитів звільнив би від пере­вантажень наш бюджет і під­вищив би відповідальність тих суб’єктів, які надумали прово­дити референдум. Водночас у законопроєкті є інші запо­біжники від ймовірного «пара­ду референдумів» — необхідна кількість підписів для їх ого­лошення. Це відсіватиме час­тину «спамів», які, можливо, з’являться. Повторюся, я не боюся референдумів — цей ін­струмент може бути дієвим. Я боюся маніпуляцій довкола ре­ферендумів.