«В голові Зеленського домінує образ «українського Путіна»

Чи скучає колишній голова ЛОДА Олег Синютка за господарською роботою? Що думає про звільнення свого наступника Маркіяна Мальського? У чому бачить головне завдання парламентської опозиції? І що його найбільше вразило за чотири місяці роботи у Верховній Раді?

Олег Синютка

Про це та багато іншого — в ексклюзивному інтерв’ю «Високому Замку» народного депутата від «Європейської Солідарності» Олега Синютки.

— Ваш «спадкоємець» на посаді голови ЛОДА Маркі­ян Мальський працював лише п’ять місяців. Це рекордно мало. Ви передбачали такий швидкий і безславний фінал?

— Точно ні. За п’ять місяців встигнути що-небудь зробити нереально. Тим паче людині, яка не мала жодного досвіду дер­жавної служби. На сто відсотків неправильне рішення, якщо з цією людиною пов’язували май­бутній розвиток області.

— Чи аналізували для себе, чому так швидко сталося звільнення?

— Думаю, він втратив довіру у виконанні завдань, які перед ним ставили. Київські керівники зро­зуміли, що він їх і не виконає.

— Це якось пов’язано із на­ступними виборами?

— І з виборами також.

— Маєте на увазі, він не здатний буде забезпечити ре­зультат на виборах.

— Це ви так сказали.

— Як вам робота парла­ментарія? Знаю, у багатьох нардепів у попередніх скли­каннях після перших пів ро­ку-року роботи у парламенті наставав період депресії. Бо приходили з намірами гори перевернути, а фактично мало на що впливали. У вас які нині відчуття?

— Точно не депресія. Ідучи в парламент, чітко усвідомлював завдання, яке перед нами стоїть: не допустити відкату.

— Розчарування не маєте?

— Розчарування відчуваю, коли дивлюся на монобільшість і розумію, що країною керують абсолютно не підготовлені, ви­падкові люди… Якщо з Опо­платформою все зрозуміло — це «п'ята колона» Москви і, йдучи у парламент, усвідомлював, що це відверті вороги, що їм треба буде протистояти, то про «слуг» на початках краще думав. Сказа­ти, що «все погано», — нічого не сказати. Катастрофа! Більшість із цих людей не розуміє, де вони опинилися і яка на їхні плечі по­кладена відповідальність. Біда…

Водночас є серед «слуг» люди, які точно знають, що ро­блять. І які крутять недосвід­ченою монобільшістю як циган сонцем. Наприклад, перекона­ли їх у тому, що відкриття ринку російської електроенергії — це благо для громадян України і що ціни для споживачів будуть ниж­чими. В результаті, по-перше, отримали торгівлю з агресором, яку нам закидають наші західні партнери. По-друге, зменшен­ня потужностей генеруючих під­приємств нашої країни, що тяг­не за собою скорочення робочих місць, зарплат, надходжень від податків. По-третє, отримали збагачення одного-двох олігар­хів, які «сядуть» на ці електричні потоки.

Є серед «слуг» ще одна кате­горія — українофоби, які нічим не відрізняються від депутатів Опо­платформи. Такі, як Шевченко (шкода, що йому дісталося таке прізвище), який їздить на росій­ські пропагандистські телекана­ли і озвучує там кремлівські тем­ники. Дубінський, Бужанський. Таких там трохи є. Останнім ча­сом вони почали нахабніти від безкарності, у них розправля­ються крила, вони перестали боятися, що люди їх візьмуть на вила…

— В умовах монобільшос­ті завдання опозиції дуже ускладнюється. Будь-які ваші ініціативи, зокрема зако­нодавчі, мають мало шансів бути ухваленими. За таких умов має бути вироблена осо­блива стратегія?

— Звичайно. Ви ж бачите, наші законопроєкти не вносять на го­лосування. Ми вже змирилися з тим, що деякі наші проєкти за­конів з попереднього скликання вносять до розгляду під іншими прізвищами, іншими назвами. По суті, їх крадуть. Наприклад, законопроєкт про запроваджен­ня нових військових звань сер­жантського і старшинського складу ЗСУ, що відповідає стан­дартам НАТО. Чи законопро­єкт про визнання добровольців учасниками бойових дій. Тоб­то є низка проєктів, які ухвалю­ють «слуги народу» як свої, хоча насправді поцуплені. Але ми не робимо з цього проблеми, бо розуміємо, що іншого варіанта прийняти цей закон немає.

— Це також виглядає дивно. З одного боку, серед «слуг» є чимало депутатів з відверто антиукраїнськими поглядами, з іншого, вони час від часу го­лосують за нормальні закони. Як це розуміти?

— Тому що монобільшість над­звичайно різнорідна. Там є пред­ставники олігархів, які лобіюють їхні інтереси. Є представники «русского міра», які раніше мас­кувалися, а тепер, навпаки, по­водяться агресивно. Є адепти Зеленського, для яких він цар і бог. Але є там і кількадесят лю­дей з проукраїнськими погляда­ми, які розуміють, в яку компанію вони потрапили. Ці люди стра­тегічно важливі для цього пар­ламенту. Бо коли на догоду Росії захочуть змінювати Конститу­цію і будуть потрібні 300 голосів, з’явиться необхідність згуртува­ти всі демократичні, патріотич­ні сили, незалежно від партійної належності.

— До речі, про згуртова­ність демократичних сил. Так виглядає, що в парламен­ті вимальовується своєрід­на коаліція опозиційних сил — «Європейська Солідарність», «Голос» і «Батьківщина»…

— Так виглядає… Насправді в опозиції тільки «Європейська Солідарність». «Голос» часто го­лосує в унісон зі «Слугою наро­ду»…

— Як думаєте, чому?

— Їх об’єднує недосвідченість і часто непрофесійність. Вони часто не бачать сутності законів, які вносяться у сесійну залу…

— І голосують за інерцією чи за попередніми домовле­ностями?

— Думаю, за інерцією згід­но із попередніми домовленос­тями. Щодо «Батьківщини», то вони дуже старалися бути у вла­ді. Юлія Тимошенко сподівалась повернутися у крісло прем’єра. Коли не вийшло, вирішили ро­бити рейтинг на земельній ре­формі.

— Тобто чіткої координації дій між трьома опозиційними фракціями не існує?

— Чому не існує? Ми, звичай­но, координуємо дії, часто ви­ступаємо зі спільними заявами. Напередодні «нормандського саміту» у Парижі три парламент­ські фракції — «Європейська Со­лідарність», «Голос» і «Батьків­щина» — звернулися до людей із закликом вийти на віче «Ні ка­пітуляції!». Щоправда, лідери «Батьківщини» й «Голосу» загу­билися по дорозі з Верховної Ради до Майдану Незалежності. Але то таке. Головне, що у най­складніші моменти опозиція з найбільш ключових питань може об’єднатися і виступити єдиним фронтом.

— Як ставитеся до того, що Вакарчук поїхав у Мінськ на корпоратив і виступив там за гонорар 100 тисяч євро?

— Погано, звичайно. Можли­во, були якісь попередні далекі домовленості? Але як політик він собі колосально зашкодив. Не думаю, що ці гроші були для ньо­го критично потрібні. Це велика помилка… Йому треба нарешті визначитися з пріоритетами: він вже політик чи все ще співак?

— На вашу думку, який ре­жим будує Зеленський? Що від нього чекати наступного року?

— Ви самі сформулювали, що Зеленський будує режим. Те, що він хоче узурпувати владу, видно неозброєним оком. Думаю, у його голові домінує образ «укра­їнського Путіна», яким хоче ста­ти. Крок за кроком монополізує владу по всіх гілках. Намагаєть­ся будувати український варіант російської диктатури.

— Як опозиція може цьому протидіяти?

— На міжнародних партнерів він зважає все менше. Висновки, які дали країни Євросоюзу щодо судової реформи, влада не по­чула. Єдине, чого він боїться, це велелюдних народних протестів. На вулицю він реагує і, напевно, тому зростає вага міністра вну­трішніх справ Авакова.

— Про що свідчать арешти підозрюваних у резонансній «справі Павла Шеремета»?

— Це наступ на волонтер­ський, добровольчий рух. Ду­маю, Зеленський у них вбачає загрозу щодо встановленя ав­торитарного режиму. На жаль, це тільки початок наступу на лю­дей, які винесли у 2014−15 роках на своїх плечах найбільший тя­гар війни.

— Будуть подальші переслі­дування, арешти?

— Переслідування доброволь­ців і волонтерів будуть тільки по­силюватися. Якщо доброволь­ці й волонтери не об’єднаються і не чинитимуть опір єдиним фронтом. Нові справи в першу чергу будуть скеровані проти сильних, знакових людей, яких Зеленський боїться найбільше.

— Петра Порошенка, воче­видь, також у спокої не зали­шать?

— Переслідування Порошенка посилюватиметься. Це замов­лення надійшло Зеленському з Росії. Порошенко був, є і зали­шається найбільшим ворогом не тільки Московії, а й особисто Путіна. Для Путіна це вже біль­ше, ніж протистояння двох дер­жав. Для нього це вже зведен­ня особистих порахунків. Крім того, проти Порошенка опол­чилися олігархи, які донедавна «сиділи під плінтусом», а після президентських виборів пови­лазили, об’єдналися довкола Зеленського і марять помстою Порошенкові. А влада, яка вико­нати свої популістські обіцянки не може, буде замість хліба да­вати людям видовища — арешти і посадки. Люмпенізованій час­тині суспільства це подобається.

— Думаєте, наважаться по­садити Порошенка?

— Це залежатиме від того, наскільки серйозно їм вдасть­ся узурпувати владу. За пів року ми побачили, що жодних підстав у висунутих звинуваченнях, не зважаючи на всю 100-процент­но свою правоохоронну систе­му, ніхто знайти не може. Ду­маю, спроби насильницьким способом ізолювати Порошен­ка від участі у політичному житті ще будуть.

— Ви згадували Авакова. Зараз його роль на владно­му олімпі посилилась. Ка­жуть, він може бути майбут­нім прем’єр-міністром?

— Дні уряду Гончарука пора­ховані. На цей уряд повісять усі невдачі, аби влада отримала перепочинок. Чи буде Аваков на­ступним прем’єр-міністром? Він не єдиний кандидат на цю поса­ду.

— Складається враження, що Зеленський боїться Ава­кова.

— Людей на вулиці він боїться більше, ніж Авакова.

— Не можу вас не запита­ти про ваші особисті плани. У Львові маєте імідж господар­ника…

— Мені би дуже хотілося, щоб це був не імідж (сміється. — Авт.), а щоб це було насправді.

— Цей імідж тягнеться ще з часів вашої роботи у Львів­ській міській раді…

— Тому що всі найбільші інф­раструктурні проєкти, реалізо­вані у Львові, — це мої проєк­ти. Може, це нескромно, але це правда.

— Працюючи у парламенті, не скучаєте за господарською роботою?

— Скучаю.

— Може, нарешті підтвер­дите чи спростуєте чутки про рішення йти у мери Львова.

— А що, вже оголосили вибори міського голови? Коли вони бу­дуть, тоді повернемося до цьо­го питання.

— Добре. Тоді насамкінець розмови — яке найяскравіше враження за три місяці робо­ти у парламенті?

— У сесійній залі я сиджу поруч з мажоритарником від Львова Миколою Княжицьким. Одного дня сідаю біля нього, він повер­тається до мене і каже: «Олеже, ти почав курити?». Здивовано кажу: «Ні». А він: «Чому від тебе сигаретним димом чути?» При­нюхуюсь, справді, є запах сига­ретного диму. Повертаю голо­ву у різні боки і раптом бачу, як за колоною молода депутатка від «Слуги»… курить! Моя пер­ша реакція: «Дитино, ти що тут робиш?» Вона почервоніла, зні­яковіла, швиденько припинила курити і побігла на своє місце. Я був шокований. Це демонструє реалії українського парламен­ту 9-го скликання. Рівень культу­ри і розуміння, де вони опинили­ся…

— З іншого боку, погодьте­ся, ми живемо у дуже цікавий період…

— Я вже тридцять років живу у такому цікавому періоді: від сту­дентської революції до прези­дентства Зеленського. Україна за роки Незалежності пройшла складний, але правильний шлях. Незалежність України була в першу чергу витвором галичан та киян. А сьогодні за Незалеж­ність проти російської агресії во­юють і харків’яни, і луганці, і за­поріжці, і херсонці… Але 30 років — це дуже корткий шлях, недо­статній, щоб з впевненістю ска­зати, що Україна відбулася не­зворотно. За державу ще треба боротися і воювати.