«Те, що відбувається у Криму, можна назвати геноцидом»

Халіл Халілов — один зі співзасновників кримсько-татарського культурного центру у Львові. Працював у ГО «Крим-SOS», яка з 2014 року допомагала переселенцям з окупованого Криму. Нещодавно Халіл відкрив у Львові на вул. Костюшка, 20, кафе, у якому готує кримсько-татарський янтик (його називає «братом» чебурека). Журналіст «ВЗ» вирішила розпитати Халіла, чи вдалося йому адаптуватися у Львові? Чому громадська організація «Крим-SOS» припинила своє існування і як сьогодні справи у його рідному Криму?

Халіл займався у Кри­му організацією концер­тів. Брали у них активну участь і кримські татари. Коли Крим окупували «зелені чоло­вічки», Халіл зрозумів, що пра­цювати йому не дадуть. Звер­нувся до свого друга Аліма Алієва, який приїхав до Льво­ва ще до окупації. З Алімом працював у ГО «Крим-SOS». У Львові Халіл довго жив у Алі­ма на кухні, тим часом позна­йомився з засновником мис­тецького об’єднання «Дзиґа», нині покійним Маркіяном Іва­щишиним. Він допоміг Халілу продовжити справу, якою той займався у Криму.

— Халіле, розкажіть про себе, про свою роботу. Коли ви зрозуміли, що по­винні виїхати з окупованого Криму?

— Я рано пішов працюва­ти. Збирав соняшники, тор­гував касетами… Потім пра­цював на фірмі. Музику я завжди любив і люблю. У Кри­му у мене був свій арт-центр та телевізійна передача, у якій розповідав про музику. Якось я познайомився з джа­зовою співачкою Леніє Ізмай­ловою (донька легендарного гітариста, народного артис­та України Енвера Ізмайлова. Людина, яка увійшла у десят­ку найкращих гітаристів світу. — Авт.). Леніє так захопливо розповідала про джаз, як його треба слухати… Познайоми­ла мене зі своїм батьком. Він ще більше відкрив для мене цей напрям у музиці. У 2014 році до мене звернувся мій добрий знайомий і журналіст Осман Пашаєв з ініціативою провести концерт у Криму під назвою «За мир у Криму та у сусідів». Ми мали на увазі, що росіяни — це сусіди. Хотіли це зробити на центральній пло­щі у Сімферополі. Крим вже був окупований. Я погодив­ся на цей проєкт. Подав заяву до управління культури. Мені сказали, щоб я подав спи­сок артистів. Там мали бути і українські виконавці. Коли по­бачили цей список, то відмо­вили. Сказали, що скупчен­ня кримських татар на площі буде розцінюватися як мітинг! Якщо наважуся провести кон­церт, усю мою апаратуру аре­штують. Бо знають, що я не отримав російського паспор­та і не перевів своє підпри­ємство на російське законо­давство. Моєму життю нічого не загрожувало, але я зрозу­мів, що працювати у Криму мені не дадуть. Написав дру­зям до Києва, які вже на той час виїхали з півострова. А також Аліму Алієву, який пої­хав до Львова ще у 2011 році, йому у той час запропонували роботу. Він сказав, щоб я при­їжджав. Познайомив мене з Маркіяном Іващишиним, нині покійним. Маркіян дуже мені допоміг. Я працював на Jazz Bez, на «Флюгерах Львова». На цих фестивалях ми пред­ставляли кримськотатарську музику.

— У Криму ви все залиши­ли… Сумуєте за рідним до­мом?

— Я розлучений. У Криму жив на орендованій кварти­рі. Але у Львові я осів надов­го (усміхається. — Авт.). Мені пропонували переїхати до Києва, Польщі і навіть США. До Америки я їздив за про­грамою Open Word. Розпо­відав про свою діяльність. У нас, до слова, є ще один про­єкт: ми синтезуємо українську та кримськотатарську музику (Халіл на жодному музичному інструменті не грає, але є до­брим організатором концер­тів. — Авт.).

За Кримом дуже скучаю! Скучаю за тією землею, про яку мені ще мій дідусь розпо­відав. Це наша земля! Море, ліс, гори… Коли ми з родиною повернулися до Криму, я хо­див тими стежками… У 2015 році їздив до Криму, були не­великі складнощі на кордо­ні. Прикордонники чіплялися до мого українського паспор­та. Запитували, чому я поїхав і досі не отримав російського громадянства? Сказали, що у мене можуть бути проблеми. Потім хтось крикнув, що на українському кордоні змушу­ють… їсти російські паспор­ти. Тоді той прикордон­ник каже: «Зараз ми його змусимо з’їсти україн­ський паспорт». Вони дов­го мене тримали, але все-таки пропустили.

— Що ви побачили? Які зміни?

— Там змінилося все! Змінився навіть запах. В очах людей, яких я зустрічав, були сум, біль, страх. Тільки рік минув з дня окупації, для багатьох попереду була лише невідомість! У мене була зе­мельна ділянка, яку мені ви­ділили. У 2014 році я отримав загальне рішення. І не встиг оформити індивідуальне (пра­во власності). Папери у мене досі є. Мені запропонували отримати російський паспорт і забрати цю ділянку. Казали: «Хочеш — продай, хочеш — бу­дуйся». Але я не зміг!

— Ви підтримуєте контак­ти з кримчанами — тими, що залишилися у Криму, і тими, що переїхали на ма­терикову Україну?

— У Львові ми заснували ГО «Крим-SOS», яка займала­ся проблемами переселенців. Але два роки тому вирішили її закрити. Ми боялися, якщо будемо надавати допомо­гу, то її постійно будуть про­сити. А така категорія людей з’явилася. Та, на щастя, вели­ка частина людей не асимілю­валася, а адаптувалася. Біль­шість переселенців знайшли роботу. Знаю, що один крим­ський татарин працює у ресто­рані Бачевських. Вважаю, що це успіх серед переселенців. Рефат Асанов грає у найкра­щому джазовому бенді Мар­ка Токаря. Це теж дуже кру­то! Свою роботу «Крим-SOS» зробив, і ми вирішили закри­ти філію у Львові. Зараз один з наших пріоритетів, і ми ро­бимо для цього усе можливе, — допомога кримським тата­рам, які живуть у Криму. (Де­які кримські татари все-таки не змогли знайти себе у Льво­ві і повернулися на окупова­ний півострів. Більшість крим­ських татар, які там живуть, змушені були отримати росій­ські паспорти. — Авт.).

— Ви обмовилися, що Україна забуває про Крим. Справді так вважаєте?

— Одна з причин — війна на сході України. Гинуть наші люди. Тому сходу приділяєть­ся більше уваги на відміну від Криму, де немає прямої за­грози війни. Хоча відомо, що у Криму щотижня проводяться обшуки та арешти кримських татар. «Слідство» триває два дні, і людям дають тюремні строки — від 17 до 20 років! Ми розуміємо, що так людей за­лякують… Знаю, що у підпри­ємців «віджимають» бізнес. Ресуль Веліляєв — кримсько­татарський бізнесмен і ме­ценат. Його арештували за… банку огірків, яку знайшли у його підвалі. Утримували у російському Лефортово. Цьо­го року його звільнили. Нещо­давно у морі знайшли чолові­ка з гирею на шиї. Теж кажуть, це пов’язано з тим, що у ньо­го хотіли забрати бізнес. Пе­ред тим у Бахчисараї вбили молодого хлопця. Більшість убивств не розкрито. Те, що відбувається у Криму, можна назвати геноцидом. Бо вби­вають і через національність, і через релігійні переконан­ня…

— Чому люди не виїжджа­ють з Криму?

— Тих, хто хоче переїхати з Криму, зараз значно мен­ше. Нам складно залишити цю землю, яку ми стільки ро­ків повертали. Кримські та­тари перебували у депорта­ції понад сорок років! У часи СРСР державна машина була сильнішою. Нам теж казали, що не вдасться повернутися. Як і зараз говорять, що Крим ніколи не буде вільним від Ро­сії. А ми віримо, що він буде вільним!

Сьогодні з’явилося бага­то студентів, які хочуть вчи­тися на материковій Україні. Є навчальна програма «Крим — Україна», завдяки якій сту­денти-кримчани мають пра­во вступати у виші за спро­щеною процедурою. Вони кажуть, що рівень освіти на материковій Україні вищий. А дипломи так званих росій­ських інституцій не котиру­ються ніде у світі. Навіть у самій Росії ці дипломи вва­жаються не дуже престижни­ми. Єдина перспектива — за­лишитися у Криму.

— Молодь висловлює у Криму свою проукраїнську позицію чи боїться?

— Рік тому у Криму з’явився новий молодіжний гурт, який виконує реп кримськотатар­ською мовою. У їхній музи­ці сильно проявляється про­тест щодо агресії РФ. Рано чи пізно це мало статися. Ми за них переживаємо. Вони дуже популярні, збирають вели­кі зали. Задають у Криму пев­ний тон.

— Крим завжди був турис­тичним. А яка зараз ситуа­ція? Хто їде відпочивати на півострів?

— Маю багато знайомих, які займаються сезонним біз­несом не один рік. Туристич­ний сезон у Криму не почався досі! У травні заклади відкри­лися, і до сьогодні не мож­на сказати, що люди вийшли у плюс. До Криму приїжджа­ють переважно бюджетники з РФ, яких селять у санато­рії. Більшість росіян, які ма­ють гроші, і надалі їздять до Туреччини, Єгипту. Крим їх не приваблює.

— Час від часу в Інтерне­ті спливає інформація про руйнування пам’яток ар­хітектури… Росія реально вкладає гроші у Крим?

— Вони вкладають у військо­вих, поліцію. РФ — силова дер­жава, і вони весь час підтри­мують ці структури. І ще вони будують дуже багато доріг. На трасах нерідко знаходять істо­ричні поховання. Ось недавно знайшли захоронення мамон­тів, древню печеру… Швидше за все, це все вивозять до Ро­сії.

— Можна говорити про те, що Росія пустила корені у Криму?

— Пускають… А ми здає­мо позиції у Криму. П’ять років минуло — про це не варто забувати. У нас з’явилося покоління ді­тей, які ніколи не мали українського паспорта. Їх в Україну навіть не впус­тять. У міністерстві, яке займається окупованими територіями, про це го­ворять. Порушує це питан­ня заступник міністра Юсуф Куркчі, я з ним особисто зна­йомий.

— Як ви ставитеся до того, що кримчанам закидають: «Треба було захищатися. Мовляв, Крим просто так віддали»…

— По суті, у той час не було української влади, яка б ухва­лила правильні жорсткі рішен­ня. Тоді було багато лідерів, які не готові були брати на себе повну відповідальність. І, мож­ливо, ухвалювали неправильні рішення. У Криму багато хто, і я у тому числі, захищали вій­ськові частини від ополчен­ців. Пригадуєте, це вже було під час окупації. Ми не про­сто захищали, багато хто про­сив, щоб нам дали зброю. Ми готові були чинити опір. Ліде­ри кримських татар приїжджа­ли до Києва, говорили про те, щоб нам дали зброю. Але нам відмовили…

Дуже прикро чути, коли ка­жуть, що Крим не чинив опору. Ми досі чинимо опір!