«Націоналісти у білих сорочках — мабуть, найбільший провал цієї виборчої кампанії»

До завершення передви­борчої кампанії залишилося всього нічого: 20 липня — день тиші, 21-го — голосу­вання, підсумки якого ЦВК має підбити до 5 серпня. На 424 крісла у Верховній Раді — майже шість тисяч претен­дентів. В одному бюлетені — виборче меню з 22 партій, в іншому — набір мажоритарни­ків (на кожному окрузі — свій). Найдовший сувій отрима­ють виборці 133-го округу Одеси, в якому балотуються 45 кандидатів (це більше, ніж в усій Волинській області). А найкоротший «мажоритар­ний» бюлетень — у 188-му, хмельницькому окрузі: всьо­го п’ять прізвищ… Про те, чим запам’яталася передви­борча гонка, чи відрізняти­меться турнірна таблиця від соціологічних замірів і для кого ці вибори можуть стати «списанням» на політичний смітник — у розмові з по­літтехнологом Ярославом Макітрою.

— На тлі драйвової прези­дентської кампанії нинішня, парламентська, виглядає до­волі блякло. Попри те, що її ре­зультати багато у чому вирі­шальні. Чому так?

— Багато хто не розрахував із достроковими виборами: не встиг підготуватися, планую­чи кампанію на жовтень, а не на червень-липень. Навіть за місяць до виборів не було зрозуміло, чи вони відбудуться: до рішення Конституційного Суду була під­вішена ситуація. Усе це, звісно, вплинуло на динаміку виборчої кампанії. Як і те, що значна час­тина «немалокаліберних» гравців вирішила не втягуватися у баталії на цих парламентських виборах, розуміючи масштаби суспільно­го запиту на «нові обличчя» і те, що не потрапляють під цей тренд. Усвідомлюючи шанси на про­граш, ці люди не стали вкладати­ся у кампанію — марно витрачати величезні кошти.

— З точки зору ефективнос­ті кампанії, хто спрацював на «відмінно», а хто — у «двієчни­ках»?

— Щодо кампанії «Слуги на­роду» у мажоритарних окру­гах є питання: не можна сказа­ти, що вона грамотно ведеться. Наразі балів цій політичній силі в очах тих, хто готовий за неї про­голосувати, додає особистість президента Зеленського, його діяльність, яка вибудувана на конфлікті зі системою, що відхо­дить. Людям це зрозуміло, їм це подобається.

Ефективною (хоча для оста­точної оцінки дочекаємо­ся результатів) можна назвати кампанію і «Європейської Со­лідарності». Динаміка до зрос­тання рейтингів свідчить, що ви­брана правильна ніша. Хоча тут є і «заслуга» націоналістично­го табору. Те, що націоналісти об’єдналися, похвально. Але по­дивіться, як себе позиціонують. Войовничі люди, люди з фронту одягнули білі сорочки (на бор­дах — суцільні білі комірці) і го­ворять про незрозумілі їхнім виборцям речі. Наче вирішили змагатися на полі Зеленського, «Голосу» чи інших проектів, що, по суті, абсурдно. Враховуючи запит на націоналістичні проек­ти, ці сили могли б розрахову­вати на подолання прохідного бар’єру. Але неправильне по­зиціонування призвело до того, що ці голоси відбирає «ЄС». Якщо взяти дві виборчі картинки — «ЄС» і «Свободи», не вказуючи бренди, і запитати, де тут націо­налісти, більше людей вкаже на Порошенка. Ось у чому пробле­ма націоналістичних сил. Їхня кампанія, мабуть, найбільший провал на цих виборах.

Кампанія «Голосу» дуже рва­на. Є як падіння, так і ривки угору. Відчувається нащупування свого електорату. Проблема Вакарчука у тому, що, затягуючи із заявою про похід у політику і відмовив­шись від участі у президентській кампанії, він не встиг отримати хоча б те мінімальне електораль­не ядро, яке є у Зеленського. У Вакарчука не було свого вибор­ця. Він «грає» на тих, хто проти системи, хто не визначився. Звід­си і така рваність рейтингів: десь — плюс, десь — мінус.

У «Батьківщині» зірок не хапа­ють. Немає ні прориву, ні велико­го падіння. Є певна виборча лі­нія, яка будується на Тимошенко, її здібностях як прем’єра. Можна по-різному ставитися до діяль­ності Тимошенко, але таке пози­ціонування дає можливість «Бать­ківщині» хоча б зберегти своє електоральне ядро.

Хороші перспективи, вели­ка кількість потенційного елек­торату, низькі антирейтинги, але при цьому — відсутність єдиної, чіткої стратегії у виборчій кам­панії. Це те, що постійно збиває Гриценка. Він часто розмінюєть­ся на миттєвості. То Зеленського вкусити, то Тимошенко чи ще ко­гось, потім їх же ж підтримати, а далі — знову вкусити. Виборці не розуміють, чого хоче на виході.

Щодо «Опоплатформи — За життя», то з розрахунку на їх­ній електорат кампанія ефектив­на. Вони працюють у своїй ніші, правильно створюють конфліктні точки, притягуючи свого вибор­ця. «Опоблок» у цьому плані по­мітно відстає, граючи на дещо за­старілих трендах.

Радикальна партія провали­лася. Нішу, яка була у Ляшка, за­брав Зеленський. Ляшко не зміг запропонувати нічого нового. Плюс — далися взнаки внутріш­ні конфлікти у партії, які просто її розривають.

— У Смешка був шанс конвер­тувати свій джокерський резуль­тат на президентських виборах в успіх на парламентських?

— Був. Але проблема Смеш­ка полягає у тому, що він та­кож намагався грати у ніші яко­їсь новизни з досвідом. Його партія перетворилася у закри­те акціонерне товариство, де розділили сфери впливу і по­напихали, образно кажучи, ву­жів з гадюками — людей, які були чи є при владі, і які там не були. Виборець цього не зро­зумів. З більшим успіхом мож­на було б набрати нікому не ві­домих студентів.

— Проти Гройсмана зігра­ло головно те, що він запіз­но відчалив у вільне політич­не плавання?

— З точки зору технологій кампанія у нього непогано ви­будувана. Є позиціонування, чіткі месиджі. Сам Гройсман почав по-іншому спілкуватися, агресивніше. Шанси на подо­лання п’ятивідсоткового поро­гу у нього сумнівні. Але спису­вати Гройсмана в «однозначно непрохідні» я б не став.

Враховуючи коливання рей­тингів і відсоток виборців, які не визначилися, можуть бути сюрпризи. Пригадаємо мину­лі вибори. Хто розраховував на такий результат «Народного Фронту» чи «Опоблоку»? Не ви­ключено, що якийсь із проектів, який у нинішніх рейтингах — се­ред непрохідних, таки опинить­ся у парламенті.

— Для яких політичних сил нинішні вибори можуть ста­ти політичною похоронкою, принаймні на головній політ­сцені? «Народний фронт» — «фсьо», хто далі у списку?

— «УКРОП» не зійшов. «Само­поміч» маргіналізується. Мож­ливо, на місцевих виборах діяти­ме в окремих точках. Є загроза для Гриценка і Ляшка: йдеться не стільки про фініш, скільки про серйозне переформатування. 2,5−3% на виборах для «Грома­дянської позиції» чи Радикальної партії — це поразка, яка загрожує втратою спонсорів і ставить під питання подальше існування цих проєктів. Однак є інший важли­вий момент. За законом, після цих виборів державне фінансу­вання отримуватимуть не лише партії, які пройдуть до ВР, а й ті, котрі наберуть не менше двох відсотків. Для худо-бідної діяль­ності, щоб залишатися на плаву, цих коштів достатньо. Держфі­нансування може дати можли­вість згаданим політичним си­лам втриматися ще до місцевих виборів. А за рік може багато що змінитися.

Щодо «УДАРу», то для ньо­го вирішальними будуть саме місцеві вибори, столичного мера. Це буде останній шанс для «УДАРівців» залишитися у політиці.

— Прогнози щодо явки 21 липня неоднозначні. Одні ка­жуть, що вона буде низькою через період літніх відпусток. Інші, навпаки, що явка може бути вищою, ніж зазвичай (до 60%), оскільки запит у сус­пільстві на зміни досі вели­чезний і люди активніше під­уть на вибори.

— З прив’язкою до літа справ­ді виглядає, що явка має бути нижчою: хтось — на канікулах, хтось — у відпустці. З іншого боку, за серйозної мобілізації виборців можна отримати навіть більшу явку, ніж була, скажімо, на минулих виборах. Тому циф­ра може здивувати.

Заяви, що такі-то партії отри­мають більше, бо їхній виборець у відпустки не їздить, а такі-то втратять, бо їхній електорат по курортах роз’їдеться — нісеніт­ниця. Літня міграція не має нія­кого стосунку до електоральних вподобань. Можна не летіти на курорт, а поїхати на дачу і теж не проголосувати.