«Кілька мільйонів людей вірять, що перемога Зеленського означатиме перемогу Путіна»

Виборча кампанія перед другим туром президентських перегонів нагадує мені електронну гру «Ну, постривай!». Тільки не з одним, а з двома вовками на ігровому полі. Один бігає між бантами, зі шкіри лізе, намагаючись спіймати у кошик яйця. А інший лише іноді мигцем з’являється, проте в його кошику яєць все одно більше. Від побаченого навіть кури у шоку. А у півнів взагалі дах зносить: такі бої між собою влаштовують, що пір’я в усі боки летить. Та тільки у виборах, як у грі, одним натисканням кнопки не зарадиш. А ситуація так наелектризована, що наслідки можуть бути плачевними. Про діагнози, які напрошуються з нинішньої кампанії, та про небезпеки і виклики після президентських перегонів — у розмові з політтехнологом Ярославом Макітрою.

— Якщо аналізувати «друготуро­ві» кампанії обох фіналістів, у кого які сильні та слабкі сторони?

— Щодо команди Зеленського, то у певних моментах їм таки вдалося нав’язати опонентам свою гру і заго­ворити таким чином цілу низку питань без відчутних ризиків для себе, обійти гострі кути. Бачимо неготовність до відкритого опонування. Це можна роз­цінювати як слабкість. Але інколи слаб­кість переростає у силу. У команді Зе­ленського діють алогічно, якщо брати класичне розуміння української політи­ки. Серед цього хаосу були як елемен­ти, які спрацювали, так і сумнівні кроки (як, скажімо, звернення до Тимошенко бути арбітром на дебатах). Це свідчить про відсутність загальної стратегічної лінії. Дуже часто діють за ситуацією і не завжди влучають у запит.

У команді Порошенка зі сильних сторін — напевно, сам Порошенко, який навіть попри зневіру частини сво­єї команди демонструє бажання ви­грати ці вибори. З мінусів — президент чіпляється за одні і ті ж речі, як, напри­клад, історія з тим, що Зеленський уни­кає дебатів. Цього замало на три тижні виборчої кампанії. У команді Порошен­ка іноді самі плуталися. Як це було з білбордами з Путіним: вивісили, потім заклеювали…

— Те, що не просто кандидат По­рошенко, а кандидат — чинний пре­зидент Порошенко дозволив втяг­нути себе у формат шоу-кампанії, викликало полярні оцінки: від «мо­лодець, не слабо!» до «фу, плін­тус!». Наскільки вдається Порошен­кові гра у не своїй тарілці?

— Є принцип: якщо обрана стратегія не дає бажаного результату, роби все навпаки або не роби нічого. Головне — не повторюй те, що робив. Очевидно, у Порошенка спробували цей підхід — частково. Частково граючи на чужому полі, у Порошенка паралельно просу­вають свою лінію.

Наскільки вдається президенто­ві інший, невластивий йому образ? Такі речі не робляться за тиждень-два. Зрештою, не думаю, що це відчутно вплине на хід кампанії.

— Ситуація в ефірі «1+1» — неспо­дівана поява Порошенка і словес­ний пінг-понг із Зеленським. Хто кому що довів?

— З боку Порошенка це був силь­ний крок. Ефектна телекартинка, тим паче на чужому полі. Попри деякі ню­анси, президент тримався впевнено. Звичайно, це мало б додати йому плю­сів в очах певної частини виборців. Але і тут ситуація двояка. Продемонструва­ли силу, мобілізували своїх виборців, можливо, частково вплинули на тих, хто вагається. Але нічого кардинально нового, що могло б змінити хід кампа­нії, від президента не почули.

Схожа ситуація і щодо Зеленського. З одного боку, його напівадекватна ре­акція, кидання слухавки, неготовність вести діалог спрацювали у «мінус» в очах тієї частини аудиторії, яка вага­ється. Але по виборцях, які визначили­ся, що голосуватимуть за Зеленсько­го, ситуація в ефірі не вдарила. Для них давно сформована думка, що з прези­дентом Порошенком немає про що го­ворити і сенсу у дискусії не було. Єди­не, що форма подачі цього у виконанні Зеленського могла б бути іншою. А так — виглядало по-пацанськи.

— Які ваші прогнози щодо деба­тів?

— Стадіон, так стадіон! Оскільки пре­зидент взяв лінію «готовий зустрічати­ся з Зеленським будь-де», а у Зелен­ського озвучили час і місце, то логічно, що відмова Порошенка (з киванням на те, що перед тим опонент двічі відмов­лявся) і прихід лише у студію «Суспіль­ного» зіграли б не на користь остан­нього. Картинка зі стадіону, де був би сам Зеленський, виглядала б набага­то краще, яскравіше, ніж кадри з Поро­шенком за стійкою у студії. Це той ви­падок, коли команді президента варто було відступити від прописаної проце­дури проведення дебатів і діяти за по­літичною логікою. Як виглядатимуть ці дебати? Очевидно, кожен буде роз­мовляти зі своїми виборцями. Очіку­вати серйозної, змістовної дискусії на­вряд чи можна. Як і сподіватися на те, що дебати здатні переламати ситуа­цію. Можна програти дебати, але ви­грати вибори, як це зробив Трамп. В українських реаліях теж були ті, хто від­мовлявся від дебатів, але вигравав ви­бори. Той же Янукович у парі з Тимо­шенко (2010 рік). Дебати — це більше історія для своїх виборців. Що грамот­но тут роблять Порошенко і його штаб, то це працюють на мобілізацію сво­їх виборців із прицілом вже на парла­ментську кампанію (можливо, Поро­шенко формується як потужний лідер опозиції).

— Агресивна тональність пре­зидентської кампанії, взаємні об­рази і звинувачення, сепарація на «правильних» і «бракованих» вибор­ців — яка частка у цьому техноло­гій, штучно спровокованого, а яка — відображення реального градусу напруги у суспільстві? У що може вилитися ця горюча суміш після ви­борів?

— На початку це було штучно, але далі переросло у серйозні розбіжності у суспільстві. Стиль кампанії призвів до того, що значна частина громадян уя­вила себе якимись «обраними», «пер­фектними», «особливими свідомими українцями», інші, мовляв, «не такі, бо не думають так, як ми». Нагнітати гра­дус кампанії заявами «хто не за нас, той за Путіна» — це гра з вогнем. Тим паче, у країні, яка перебуває у стані ві­йни з Росією. Кілька мільйонів людей в Україні справді щиро вірять, що пере­мога Зеленського означатиме, що пе­реміг Путін. Дай Бог, щоб ми вийшли з цієї ситуації без крові.

— Те, що кампанія Зеленського, десакралізувала владу в Україні, по суті, роздягла її до трусів і майок, — факт, який важко заперечити. Але чи не зіграє це злий жарт зі самим Зеленським, якщо він таки перемо­же? Кандидат — «свій пацан» — це одна історія, а президент — «свій па­цан» — інша, її уявити важче.

— Загроза велика. Але не зі Зелен­ського почалася десакралізація влади в Україні. Він лише зіграв на трендах. А тренд такий, що українці не хочуть пре­зидента за зразком Путіна чи країн, де глава держави — ледь не божество. Коли стояв Майдан, були плакати з ма­тюками і прокляттями на адресу Януко­вича. Це хіба не десакралізація влади була? Порошенко ж, ставши президен­том після Майдану, почав бронзовіти. Якщо і Зеленський піде таким шляхом, то і для нього наслідки будуть передба­чуваними.