«Інтерес Росії у тому, щоб Україну постійно «ковбасило»

Особливість чи не усіх виборів в Україні — вони доленосні. Причому кожного разу ставки зростають. І ось знову чергове випробування. Здавалося, війна з Росією мала би остаточно переконати українців щодо незмінності зовнішньополітичного курсу. Але є кандидати у президенти, які досі озираються на Москву і шукають легкого шляху закінчення війни. Які виклики перед українським народом ставить ця виборча кампанія? Як не заблукати серед кількох десятків кандидатів і не втратити правильного орієнтиру? Про це — у розмові з Євгеном Магдою.

— Останнім часом від кількох лю­дей на запитання, чи визначились, за кого голосуватимуть на президент­ських виборах, чула відповідь: «У нас єдиний вибір — між Порошенком і Пу­тіним». Наскільки коректне таке фор­мулювання?

— Формально — не коректне. Бо Пу­тін — президент Росії, Порошенко — Укра­їни. Але з огляду на те, що живемо в умо­вах гібридної війни, яка ведеться за нашу свідомість і за незалежність держави, то, за великим рахунком, вибір саме та­кий. Нещодавно я прочитав інтерв’ю ко­леги Олександра Міхельсона, який пої­хав у Росію до родичів. Він розповідав, що по російському телебаченню Поро­шенка «поливають» як тільки можуть. Він для них вже гірший за Бандеру і за Мазе­пу! Скажіть, чи могли б ми ще п’ять років тому щось подібне уявити?! Така «любов» є наслідком його дій на посаді президен­та України, змін, які відбулися у країні.

— Те, що Порошенко не влаштовує Путіна, що той трактує його і як пер­сонального ворога, і як ворога Росії, зрозуміло. Але хіба можна казати, що усі інші кандидати в принципі влашто­вують Кремль?

— Ні, так казати не можна. Але треба зрозуміти, чого прагне Росія. Її інтерес полягає у тому, щоб в Україні була постій­на нестабільність, щоб країну «ковбаси­ло». Чому мета Росії — хто завгодно, тіль­ки не Порошенко? Сам факт зміни влади — виклик для країни. Як наслідок, зміню­ється міністр оборони, начальник Генш­табу, керівник СБУ, міністр закордонних справ, уся вертикаль… Збереження вла­ди за Порошенком дозволяє країні уник­нути цього турбулентного перехідного періоду. Над Україною нависає потуж­на російська військова машина, яка роз­кинула свої сили уздовж кордону. Чому 2014 року ми втратили Крим? Росія ско­ристалася періодом владного вакууму. Вона давно до цього готувалася, просто процеси пішли швидше, ніж розрахову­вала. Росія розраховувала ще трохи по­тягнути, аби згодом хапнути більше. Пла­нувала розчленувати Україну на шматки. У 2014 році Росія майже не втручала­ся у наші вибори, бо мала інший розра­хунок — через дестабілізацію на Донбасі перетворити Україну на такий собі супо­вий набір. Впевнений, що Росія вела під­килимні розмови і з угорцями, і з поля­ками… Намагалася розділити Україну на шматки. Коли чую заяви українських по­літиків, що треба домовлятися з Росією прямо, дивуюсь. Бо для Путіна головне завдання його президентського терміну — це встановлення контролю над Украї­ною.

— Чимало експертів, та й вибор­ців, вважають, що для країни є небез­печним прихід Тимошенко до влади. Чому її бояться?

— Тимошенко давно хоче влади. Це її третя спроба очолити державу. Вона має повне право цього прагнути. Юлія Во­лодимирівна досвідчений політик, двічі була прем’єр-міністром, віце-прем'єром, народним депутатом… Прихід до вла­ди може спричинити запаморочення від успіхів. Що мало би насторожувати? Тимошенко говорить, що буде виносити на референдум нову Конституцію. В євро­пейській практиці немає прикладів ви­несення Конституції на референдум. А в Україні закону про Всеукраїнський рефе­рендум немає. За якими правилами бу­демо це робити? Вона обіцяє, що якщо за сто днів не зможе, то піде у відставку. Ну, в цю обіцянку я не дуже вірю. А якщо повірити, то вона мала би піти у відстав­ку на тлі парламентських виборів?! А хто залишається на господарстві? І Парубій, і Гройсман будуть у виборчому процесі. Це шлях до нестабільності. Далі. Тимошенко пропонує парламентську республіку кан­цлерського типу. Ця спроба вже була де­сять років тому, коли Тимошенко плану­вала коаліцію з Януковичем, так званий ПриБЮТ. Вона хотіла зробити з Януковича «англійську королеву», при цьому гаранту­вати йому два терміни, а вона — канцлер. Потім, можливо, помінятися місцями. Тоді не вийшло.

Але є фактор, який мав би заспоко­їти тих, хто боїться приходу до влади проросійських політиків. У країні близь­ко 300 тисяч людей, які воювали. Навряд чи вони спокійно сприймуть перспекти­ву навіть гіпотетичного розвороту до Ро­сії. Це своєрідна гарантія того, що хто б не став президентом, він не ризикне роз­вернути країну на схід.

— Якою є основна мета Коломой­ського, який виштовхнув Зеленсько­го у політику?

— Для Зеленського похід у політику — це вихід із зони комфорту. Кожен з нас без великої потреби не поспішає вихо­дити з зони комфорту. А він пішов на це. Це величезний ризик. Зверніть увагу на контраст між інтерв’ю, яке він дав Гор­дону, що пройшло за певним лібрето, та спілкування з журналістом радіо «Сво­бода», який застав його зненацька. Ви­борча кампанія не буде відбуватися за наперед написаним сценарієм. У кампа­нії кандидат працює кандидатом. Зелен­ський готовий до експромтів на сцені, а в політичних експромтах він «плаває». Зна­ємо в обличчя артистів «95 кварталу», але виборець повинен знати команду політи­ка Зеленського. Хто, у разі його перемо­ги, буде начальником Генштабу, керівни­ком СБУ, міністром закордонних справ.

Для Коломойського це велика полі­тична гра, яка дозволяє вести перегово­ри з основними гравцями. Зрештою, він вже сказав, що буде підтримувати канди­дата, який вийде з Порошенком у другий тур. Якби у Бойка чи Вілкула був вищий рейтинг і хтось з них вийшов у другий тур, Коломойський і його підтримував би? Виходить, після нас хоч потоп?

— Святослав Вакарчук сказав, що на президентські вибори не йде. Але чи він якось впливатиме на виборчий процес, на результат?

— Залежить від того, яке прийняв вну­трішнє рішення. Якщо хоче далі зали­шатися у статусі морального авторитета, тоді має виступати за чистоту процесу, бути над грою. Але він заявив, що «у грі». З цього роблю висновок, що планує бу­дувати політичну кар’єру, тобто братиме участь у парламентських виборах. Тоді зобов’язаний підтримати на президент­ських виборах когось з гравців. З праг­матичної точки зору це мав би бути хтось з фаворитів.

— Соціологія показує, що чимала кількість виборців досі не визначи­лась, за кого голосуватиме 31 берез­ня. Без прізвищ, можете дати людям якусь пораду?

— Усвідомте, що час для популярних реформ у країні минув безповоротно. Те­пер будь-які перетворення для руху дер­жави вперед будуть непопулярні і бо­лісні для громадян. Ми повинні вчитися енергоощадності, економії на комуналь­них послугах тощо. Треба зважати на те, що суспільство живе у стані шоку. П’ятий рік триває війна, при цьому попередні 20 років до війни країна не готувалася. Тож важливо усвідомлювати, що відбуваєть­ся. І голосувати, виходячи з цього усві­домлення.