Чи виправдав себе воєнний стан?

За святковими клопотами багато хто вже й забув, що 26 грудня — останній день особливого режиму, який був запроваджений у 10 прикордонних областях України місяць тому, після сумнозвісних подій у Керченській протоці. Термін закінчувався о 14-й годині. Тож залишалося дочекатися засідання Ради нацбезпеки й оборони, на якому мали озвучити, буде президент клопотати про продовження воєнного стану чи оголосить про його завершення. На Банковій прогнозовано обрали другий варіант. Хоча, кажуть, підстави для сумнівів щодо однозначності такого рішення були.

«Російська загроза нікуди не поділася. І, можливо, буду з вами відвертий: якби не вибори, ми б попросили Верховну Раду продовжити цей воєнний стан, — сказав Петро Порошенко на засіданні РНБОУ. — Чому ухвалено рішення не продовжува­ти? Бо маємо дві загрози: з одного боку — загрозу прямої воєнної агресії. А з іншого — загрозу наступу на демократичні права і свободи громадян».

Оголосивши про завершення воєнно­го стану, президент заявив, що заходи і можливості, які були задіяні, однозначно спрацювали на посилення обороноздат­ності країни. Конкретику залишив сило­викам, доручивши детально поінформу­вати громадян про досягнення.

Є що аналізувати й експертам. Про досягнення та прорахунки в умовах во­єнного стану — у розмові з політологом Андрієм Юсовим.

— У кого побільшало аргументів на свою користь — у тих, хто був за во­єнний стан саме у тому варіанті, який отримали, чи у тих, хто називав усе це профанацією?

— Я б назвав ще третю сторону: це ті, хто був за воєнний стан, але з іншим пе­реліком потрібних кроків. Тут головне пи­тання, чи зробила влада все необхідне, аби ефективно використати інструмент воєнного стану. Думаю, ні. Військові екс­перти підтверджують, що необхідного розгортання військ, підготовчої роботи, розгортання на повну потужність обо­ронного комплексу та військового ви­робництва не відбулося й у принципі не могло відбутися за такий короткий тер­мін. Зрештою, якщо б держава справ­ді максимально використала можливос­ті для того, аби мобілізувати суспільство і підвищити обороноздатність країни, на сьогодні суспільної дискусії про ефек­тивність воєнного стану не було б. Гово­рили б про інші речі: продовжувати осо­бливий режим чи ні, якими мають бути наступні кроки.

Навіть в інформаційному плані владою не було зроблено багатьох речей. Маю на увазі, зокрема, і масштабну просвіт­ницьку роботу щодо дій громадян, біз­несу в умовах воєнного стану. Були очі­кування щодо обмеження діяльності ЗМІ, які займаються відвертою антиукраїн­ською пропагандою. Цього також не від­булося. Як і посилення сигналу україн­ських теле- і радіоканалів на територіях, де він ускладнений. Це і східні регіони, і частина Одеської області.

Сказано було багато, а зроблено, на жаль, недостатньо. Воєнний стан — це не іграшка, ним не можна зловживати. Бо якщо ситуація, не дай Боже, загострить­ся й у січні чи лютому, наприклад, дове­деться повторити особливі заходи, до­віра до таких дій, враховуючи нинішній досвід, буде вже підірвана.

— Коментатори, які бачать у «воєн­ній 30-денці» більше плюсів, ніж мі­нусів, говорять, зокрема, про те, що особливий режим дозволив сконцен­трувати діяльність спецслужб щодо нейтралізації ворожої агентури і тим самим дав можливість без ексцесів провести Об’єднавчий собор. «Але спецслужби у будь-якому разі мали б діяти саме так», — парирують кри­тики.

— Прив'язувати воєнний стан до про­ведення Об’єднавчого собору — це, як на мене, маніпулятивний підхід. Відповід­ні органи і без воєнного стану мають до­статньо повноважень для захисту безпе­ки, громадського порядку. Об’єднавчий собор — подія, яка вже відбулася. Але на­ступні складні процеси щодо створен­ня помісної церкви починають розгорта­тися саме зараз — вже після завершення воєнного стану. Після отримання Томо­су ситуація більшою мірою перейде у ре­гіони. Дискусії, сподіваюся, без силово­го протистояння, відбуватимуться вже по окремих церквах, парафіях. І там, де був воєнний стан, і там, де його не було.

— Були вагомі застереження щодо того, як воєнний стан вплине на інвес­тиційний клімат. Яка тут ситуація?

— Окремі випадки не стільки згортан­ня, скільки відтермінування інвестицій­них проектів є. Але, на щастя, говори­ти про те, що катастрофічні прогнози справдилися, не доводиться. США, Єв­ропейський Союз поставилися з розу­мінням до того, що відбувається. МВФ пішов назустріч Україні — співпраця про­довжується, незважаючи на те, що був запроваджений воєнний стан. Врахову­ючи усі ці важливі маркери, стратегічних проблем для української економіки та з інвестиціями не мало б бути.

— Ви, очевидно, спілкуєтеся з ро­дичами, знайомими на рідній Одещи­ні, яка була у списку 10 «режимних» областей. Як оцінюють підсумки во­єнного стану пересічні громадяни?

— Вони у більшості не зрозуміли, що насправді відбулося. Бо на життя звичай­них людей запровадження воєнного ста­ну мало що вплинуло. Серед патріотично налаштованої, проукраїнської частини громадян у тій же Одесі були великі спо­дівання на те, що воєнний стан буде ви­користаний для наведення порядку у міс­ті. Відомі історії з нападами на активістів, опозиційних до тамтешньої влади полі­тиків. Воєнний стан дає можливість за­провадити пряме президентське прав­ління в окремих регіонах. В Одесі така необхідність була, але її не реалізували. Відчуття безпеки у громадян, журналіс­тів, громадських активістів на півдні і схо­ді, де ця проблема стоїть особливо го­стро, більше не стало.