«Найулюбленіший вислів Лукашенка: «Ви що, хочете, щоб було як в Україні?»

Журналіст «ВЗ» дізнавалася у білоруського колеги, який переїхав в Україну, чим йому так полюбилася наша країна

Денис Лавникевич

У соцмережі «Фейсбук» роз­горілася дискусія навколо анекдота на тему вітчизняної господарки. У ньому йдеть­ся про те, що психоаналітик пояснює президенту, ніби української економіки не іс­нує, це міф. Президент, мов­ляв, горілочкою зловживає… Зауважила запеклі коментарі Дениса Лавникевича, який вважає: «Дурний анекдот. Креатив — на нулі! Я ось при­їхав до України з Білорусі і дуже задоволений. Якщо вам тут так погано — навіщо ви тут?» — запитував у опонентів Денис. Як виявилося, Денис Лавникевич — білоруський журналіст, економічний огля­дач, який разом із дружиною переїхав до України. Я не втрималася від запитання, що йому так подобається в Україні?

— Українська економіка — це розбрат та хитання, — заува­жив економічний журналіст. — При цьому, незважаючи на війну, вона показує зростання. І є хороша база для зростання у перспективі. Білорусь отри­мує величезні дотації від Росії. За оцінками Світового банку — 10 млрд. доларів на рік. Також Білорусь отримує великі інвес­тиції та кредити від Китаю. У Білорусі економічний ріст якщо є, то у межах одного відсотка зростання ВВП на рік. А Україна показує не менш ніж 3% зрос­тання. При цьому платить рин­кову ціну за російський газ.

— Пересічні українці не дуже розуміються в економі­ці. Їм головне, що у них в ки­шені…

— Логічно. Але давайте поди­вимось на український ціновий сегмент. Ми з дружиною пере­їхали в Україну з Білорусі. Тут за­робляю менше грошей, ніж у Бі­лорусі, якщо перераховувати на долари. Але рівень життя у мене вищий. Ціни в Україні значно нижчі, ніж у Білорусі, — на все. Ми можемо набагато більше ку­пити. Торік керівник Ощадбанку заявив: «Якщо українці такі бід­ні, то чому 98% банківських ко­мірок для зберігання цінностей — орендовані?». Я їздив Украї­ною і бачив, що більшість укра­їнців живуть незаможно. Але й називати себе однією з найбід­ніших країн у світі не варто.

— Чим вам так подобається Україна? Ви почуваєтесь тут вільніше, ніж вдома?

— В Україні для мене більш безпечно як для журналіста. У Білорусі я виходжу з дому і не знаю, чи повернуся. В Украї­ні так питання взагалі не стоїть. Вже після мого від’їзду у Білору­сі пройшла хвиля арештів жур­налістів. В Україні є ринок ЗМІ, у Білорусі — це командно-адмі­ністративна система. В україн­ських недержавних виданнях, де я працюю, багато реклами. У Бі­лорусі такого годі уявити! Та ніх­то і не ризикне давати рекламу у приватні ЗМІ. Вважається, якщо видання недержавне, а пише, не дай Боже, про політику, значить, воно апріорі — «антилукашенків­ське». Бізнесмени не ризикують повісити на себе ярлик того, хто фінансує незалежну пресу.

— Незалежна преса все-таки є у Білорусі?

— У принципі є, але живе на західних грантах. Точніше, ви­живає…

— Чи плануєте повернутися додому?

— Рано чи пізно влада змі­ниться. Для мене як незалежно­го журналіста у Білорусі не було жодних перспектив. Я фактично жив з контрактів з російськими ЗМІ. У Білорусі платоспромож­них роботодавців у сфері жур­налістики дуже мало. А в Украї­ні — багато роботи!

— Ви вірите, що у вас змі­ниться влада?

— Я оптиміст! Ніщо не вічне. Але в Україні є майбутнє, воно явно виражене.

— Білоруси розуміють, що відбувається в Україні?

— Дуже слабо. У Білору­сі на 100% інформаційний про­стір зайнятий російськими ЗМІ. Дивляться російські ЗМІ, ці без­конечні ток-шоу, де розповіда­ють про «хунту», яка сидить у Києві. У Лукашенка найулюбле­ніший вислів: «Ви що, хочете, щоб було як в Україні?». І люди вірять, що в Україні страшно, ві­йна, бандерівці накидаються на перехожих, які говорять росій­ською. Масова свідомість добре промита цією пропагандою.

— То Білорусь нам друг чи ворог?

— Білоруси намагаються не бути нікому ворогом. Це націо­нальна риса. Не ворог — точно! Але якщо Росія вирішить просуватися через Білорусь, то біло­руси особливого опору чинити не будуть.

— Ви бачите в Україні пер­спективи для наших заробіт­чан? Це люди, які добре за­робляють за кордоном. Що їм може «світити» в Україні?

— Я як економічний оглядач дуже багато уваги приділяю в Україні агропромисловому комплексу. Спілкуюся з велики­ми агрохолдингами, і вони по­стійно скаржаться на брак робо­чих рук. Так, вони платять меншу зарплату, ніж у Польщі, Чехії, але ця зарплата вища, ніж середня по Україні. Декілька днів тому я був у фермерському господар­стві неподалік Сум (там виро­щують молочних корів та бич­ків). У них зарплата — 8 тисяч грн. Поруч — елеватор (найбіль­ший у Євразії) — 10 тисяч грн. (У Мінську середня зарплата — 400 доларів, у регіонах — у 1,5 раза менша. — Авт.). Бачу, як агро­промисловий комплекс в Украї­ні розвивається. Знаю, що укра­їнських робітників-металургів з «Криворіжсталі» переманюють у Польщу, Німеччину. Звичайно, українські зарплати не дотягу­ють до європейських, але ми ж сюди приїхали, і ми задоволені.

— Чи реально, аби в Україні знову зросла мінімальна зарплата?

— В Україні щороку збільшу­ється кількість врожаю. Все це йде на експорт. Виробництво зростає, це правда. Звичайно, не так як хотілося б. Але для кра­їни, яка воює, — це хороші показ­ники. Коли росте ВВП, логічно, що зростає і мінімальна зарплата.

— Які помилки робить вла­да?

— Влада ходить по соломинці над прірвою, але досить успіш­но. У минулому були серйоз­ні помилки на кшталт привати­зації природних монополістів — енергетичних компаній, обленерго та інших. Теперішні сер­йозні помилки — це підвищення тарифів на вантажні перевезен­ня «Укрзалізниці» утричі. Це б’є, у першу чергу, по гірничо-мета­лургійній галузі та аграрній, які годують Україну.

— Чи відрізняється мента­літет білорусів та українців?

— Білоруси звикли жити з ду­лею у кишені. Вони не будуть пу­блічно висловлювати своє не­вдоволення. (Через негативні висловлювання у бік влади мож­на залишитися без роботи, а ді­тей можуть позбавити можли­вості вчитися. — Авт.). Але на кухнях, звичайно, незадоволені всі! Українець — суб’єкт, він діє. А білорус — об’єкт. Білоруси зви­кли, що все вирішує влада (або хтось інший, але не вони). Як скаже влада — так і буде!