Про борг США

Найбільшою є проблема боргу уряду США у 38 трильйонів доларів. Наразі уряд США спроможний обслуговувати цей борг, тож заворушень, які відбувалися у Франції у період 1789−1793 років, там не передбачається.

Нагадаю, король Людовік Шістнадцятий успадкував від попередників — Людовіка Чотирнадцятого та Людовіка П’ятнадцятого величезні борги. Він призначив відомого економіста Жака Тюрго міністром фінансів. Той, отримавши посаду у 1774 році, побачив, що уряд витрачає на 10% більше, ніж заробляє. Це у ті часи вважалось абсолютною кризою. Нині дефіцит бюджету США становить не 10%, а всі 40%. Щоправда, при 40% дефіциту бюджету уряд США здатний обслуговувати свій борг краще, ніж у часи Людовіка Шістнадцятого, завдяки досконалішій системі стягування податків та низькій відсотковій ставці при запозиченні нових кредитів.

Людовік Шістнадцятий був змушений брати кредити під високий відсоток. Король тому і звільнив Тюрго, оскільки той не зміг забезпечити кредити під
низький відсоток. А не звільнив би, то втратив би і владу, і голову. Дональд Трамп наразі сварить голову Нацбанку США Джерома Пауела, що той не надто швидко зменшує облікову ставку, аби було дешевше брати нові кредити.

Як у Франції за часів падіння Людовіка Шістнадцятого вирішилась проблема боргів? Революційний уряд поклав око на майно власників, які не мали військової сили, щоб захистити свої статки. І це майно, насамперед земельну власність, конфіскували і продали. На виручені кошти сплатили борги уряду і на деякий час повернулася віра, що кредити будуть вчасно сплачуватися, відтак банки їх будуть охоче надавати.

Французькі селяни теж стали менш налаштованими на повстання, бо саме вони й купили конфісковану землю. Хто втратив майно? Католицька церква. Церкві належало багато землі, але спиралася вона у захисті цього майна не на власні збройні сили, а на сили короля Людовіка Шістнадцятого. Коли король не зміг захистити майно церкви, бо не зміг захистити і власне майно, доля церковного майна була вирішена.

Революційний уряд його конфіскував, а священників зробив, по суті, держслужбовцями, виплачуючи їм місячні дотації з державного бюджету.
Конфіскація майна католицької церкви не була оригінальним винаходом у тодішній Франції. Двома століттями раніше, німецькі князі з заздрістю дивилися на землі, що належали Святому Престолу на територіях німецьких князівств.

Щоб прибрати до рук це майно, вони підтримали Мартіна Лютера, який розірвав зв’язки з Ватиканом. Він підтримав передачу церковної землі князям. Вдячні князі взяли його під захист і визнали главою німецької (протестантської) церкви. Завдяки захисту князів, Мартін Лютер помер своєю смертю, а не був страчений.

Перадача церковного майна князям жодним чином не зменшує заслуги Мартіна Лютера у боротьбі з індульгенціями, якими Ватикан відпускав людям гріхи за гроші, та й ще авансом, тобто і ті гріхи, які іще не були скоєні. Чому вчать ці дві історичні події конфіскації майна? Коли борг важко сплачувати за рахунок поточних доходів, то князі, королі, республіканські уряди, шукають слабих власників майна, щоб за їхній рахунок вирішити свої боргові проблеми. І тільки у тому випадку, коли такого майна не знайшлося, уряди змушені вдаватися до логічних заходів: підвищувати податки і водночас скорочувати видатки, щоб витрати не перебільшували доходи. У такий спосіб теж зберігається довіра кредиторів і уряди дістають змогу і надалі позичати гроші для приємного та необтяжливого життя, зокрема — самих урядів.

Але для цього слід не боятися поразки на виборах, бо підвищення податків та скорочення державних соціальних програм, не подобаються більшості співгромадян. Відтак між поміркованими депутатами як республіканської так і демократичної партій у Конгресі США має бути консенсус щодо необхідності розумних заходів для балансування державного бюджету. Зараз світ стикнувся саме з такою ситуацією. Трамп не хоче підвищувати податки та скорочувати видатки, замість цього шукає слабких власників майна по цілому світу, за рахунок яких можна покращити свій кредит.

Маленька Данія, якій належить великий острів Гренландія, змушена протистояти бажанню Трампа відібрати у неї майно. Трамп готовий
розрахуватися майном України з росією, якщо та дасть змогу компаніям США заробити грубі гроші. Звісно, росія на словах обіцяє Трампу золоті
гори. Щоправда, як тільки з’являється нагода, Трамп відбере бізнес в росії. Таке ми будемо тільки вітати.

Також ми повинні вітати встановлення контролю США над видобуванням нафти в озері Маракайбо у Венесуелі. По-перше, тому що це повертає
справедливість американським нафтовидобувнимкомпаніям. Венесуельський президент Уго Чавес конфіскував у них майно, коли бездумно розтринькав гроші на інфраструктурні проєкти по цілій Латинській Америці.

По-друге, нафта з озера Маракайбо замінить нафту, яку росія відправляє до Індії з подальшою відправкою нафтопродуктів індійських нафтопереробних заводів до Європи. У такий спосіб росія втрачає на користь американських компаній європейський ринок нафтопродуктів, на додачу до раніше втраченого ринку газу.

Канада, Мексика, країни Європи теж змушені захищати свої джерела прибутків від спроб Трампа збільшити свої прибутки за рахунок цих країн. І тільки у твипадку, якщо Трампу не вдасться вирішити проблеми боргу за рахунок інших країн світу, до влади у США прийде уряд, який визнаєнеобхідність зменшувати свої витрати, або збільшувати податки, щоби позбутися дефіциту бюджету.

Також уряди ведучих економік світу усвідомлюють, що втрата довіри до спроможності урялу США обслуговувати борг є загрозою для всіх економік світу, а не тільки США. Тому в інтересах усіх країн сприяти США у зменшенні дефіциту бюджету та зменшенні боргового тягаря. Але ведучі економіки світу підставлять плече США лише якщо побачать, що США самі хочуть собі допомогти. Не за рахунок збільшення експлуатації інших країн, а за рахунок внутрішніх зусиль.