«Львів — одне з перших міст, яке дало гуртові популярність. Ми їздили сюди на гастролі на малолітражці, а інструменти тримали в руках»

Понад 14 років на українській музичній сцені помітний гурт «Бумбокс». Музика, яку вони творять, цікава не лише в Україні, а й усьому світі. Артисти багато гастролюють в Європі й Америці. Крім того, гурт не стоїть осторонь політичного життя. «Бумбокс» дав концерт, аби підтримати політв’язнів, яких незаконно утримує Кремль, і привернути увагу до анексії Криму Росією. Журналіст «ВЗ» поспілкувалася з фронтменом «Бумбоксу» Андрієм Хливнюком.

— Зараз працюєте над новим аль­бомом «Таємний код»…

— В альбомах «Бумбоксу» по одинад­цять пісень, найімовірніше, так буде і цього разу. Робота над альбомом іде, зараз плануємо ще одну студійну сесію за кордоном, яка відбудеться наприкін­ці жовтня, ідуть репетиції. Паралельно граємо концерти. Ще мусимо виступити в Ізраїлі, балтійських країнах, у Польщі, і повернемось до роботи над альбомом. Не оприлюднюю дату його релізу, доки не матиму матеріалу на руках.

— Чи ваш гурт досі запрошують на виступи до Росії?

— Аякже! Але «Бумбокс» принципово не їздить до Російської Федерації — з бе­резня 2014 року. Уже п’ятий рік в Укра­їні йде війна, тож ні про які концерти не може бути й мови.

— Андрію, ви співпрацюєте з Біло­руським вільним театром…

— Уже кілька років іде боротьба за сво­боду наших політичних бранців, до якої долучився і я. Політичних бранців, на жаль, уже близько 80, серед яких і Олег Сенцов. Кілька років поспіль у всьому світі популярністю користується виста­ва Burning Doors — про долю Сенцова. Це вистава Білоруського вільного теа­тру, який працює у вигнанні, у Лондоні. Цю виставу The New York Times назвала третьою найбільшою театральною поді­єю 2017 року. Це фантастична вистава, художня, постійно збирає аншлаги. За­раз Білоруський вільний театр гастролює в Австралії. Кожний виступ цього театру супроводжується акціями, промовами в парламентах чи в урядах країн, де він ви­ступає. У залі присутні перші леді та сві­тові зірки. У рамках такої акції два роки тому «Бумбокс» проектував портрет Сенцова на Royal Opera House у Лондо­ні, а я мав виступ у британському парла­менті. Говорив там про цю проблему ра­зом з іншими українцями — ветеранами, волонтерами. Цю виставу знає весь світ, але не знають, на жаль, в Україні.

— А може, настав час показати її в Україні?

— У листопаді цього року привезу Burning Doors в Україну. Вистава пройде у київському Театрі імені Івана Франка 6 та 7 листопада. Головна мета вистави — привернути увагу світової спільноти до неможливості політичного тиску на мит­ця і неможливості політичних переслі­дувань. Це серйозна соціальна вистава. У ній звучить наша музика — лунає піс­ня «Наодинці», яку актори співають ака­пельно. Це буде некомерційний захід. Квитки будуть продавати, але всі гроші підуть на благодійність — або у фонд до­помоги сім’ям політичних бранців, або у фонд допомоги армії.

— Знаю, що зараз ще й фільм зні­маєте. А чи маєте намір робити кліпи на пісню «Сталеві квіти»?

— Фільм називатиметься Return ticket, робимо його разом з Білоруським віль­ним театром на прохання Міжнародної асоціації журналістів. Я виступаю дійо­вою особою. Це документальне кіно, в якому побачите світ моїми очима. Його покажуть на українському телебаченні, також це кіно увійде в конкурсні програ­ми світових фестивалів, у програми до­кументальних фільмів. Акція «Концерт для вкраденої землі» у Каланчаку була однією з частин зйомок цього кіно. Кадри з цього фільму, можливо, стануть кліпом на «Сталеві квіти».

— А кліп на пісню «Болєльщик»?

— Наразі до нього руки не дійшли.

— У цій пісні ви згадуєте Львів: «За­хурделила зима файне місто Львів». Любите цей період року у Львові?

— Там літо у Львові, це стьобна пісня на якусь російську групу про «тапаліний пух». Насправді це літо у Львові. Хоч зима захурделила, але у нас літо пухом захур­делило.

— З чим асоціюється для вас Львів і які ваші перші враження про нього?

— Коли був юнаком, вступав до «Львів­ської політехніки». Люблю це місто, я тут був закоханий, десятки разів бував у Львові, тут живуть мої друзі і близькі. Це одне з перших міст, яке дало нашому гуртові популярність, коли перші концер­ти команди проходили ще у маленьких клубах. Тут усі вже знали напам’ять тек­сти. Ми їздили сюди на гастролі на мало­літражці, в руках тримаючи інструменти. Мені завжди приємно сюди повернутись, це місто для мене — фіранка. Коли можна хоча б на кілька днів зупинитись, відпо­чити, щоб зрозуміти, що відбувається зі мною, з моїм життям, з моїм оточенням, і потім знову повернутися туди, звідки треба далі летіти.

— Маєте якісь традиції, коли буває­те у місті Лева?

— Ходжу у деякі місця, якщо у місті є мої друзі і маємо час на зустріч. Слухаю ву­личних музикантів Львова. Надсилаю ві­део потім своїм знайомим-колегам. При­пустимо, коли в них поганий настрій і вони думають, що щось не так пішло. А на відео бачать, що на вулиці грають їхню пісню, окрилюються і знову стають щасливими.

Розмовляла Еліза Солодка