«Свою першу казочку я нашепотіла новонародженому синові»

Львівська письменниця, казкарка, журналістка і редактор літературної частини Театру імені Марії Заньковецької Леся Кічура готує до друку вже третю збірку дитячих казок «Добрі мамині казки. МАНДРИ». Про казкотворення, найцікавіші історії з чарівної скрині та надзвичайні ілюстрації, які оживають на сторінках збірки, письменниця розповіла журналісту «ВЗ».

— Пані Лесю, на часі вже третя збірка серії «Добрі мамині казки». Що спонукало вас рік тому поринути в казкотворення?

- Наша з казкою історія розпочалася ще у моєму дитинстві. Я дуже любила книги. Казки читала з великим захопленням. Якийсь час навіть мріяла стати продавчинею в книжковій крамниці. Проте мрії залишилися мріями. Коли одружилася й у мене народився синочок, якось після чергової колискової мимоволі нашепотіла малечі складену мною історію про турботливу корівку. Саме вона ввійшла до першої моєї збірки. «Турботлива корівка» стала початком моєї історії як казкотворця. Щоразу після традиційної української чи авторської казки мій син, а потім і донечка, обов’язково хотіли послухати якусь мамину, щойно вигадану, але таку особливу, незвичайну казочку. 2008 року я наважилася надіслати казку «Турботлива корівка» в дитячий журнал «Малятко». Її надрукували, навіть заплатили мені величезний на той час гонорар — 100 гривень.

За якийсь час у мого чоловіка, який завжди знав про мою «казкову любов», виникла ідея — надрукувати авторську збірку, бо казок на той час назбиралося чимало. Дуже важливо для реалізації мрії мати поруч людину, яка вірить в тій успіх більше, ніж ти сама. Мій чоловік став для мене мотиватором і підтримкою. Вже пізніше він зізнався, що часом і сам зневірювався, але знав: якщо розповість мені про свої хвилювання — я втрачу крила. Ось так, спільними зусиллями великої команди (редактора, верстальника, художника-ілюстратора Наталії Манько, яка викладає образотворче мистецтво в Львівській СЗШ № 83), символічно 1 червня 2017 року, в Міжнародний День захисту дітей, побачила світ моя перша збірка казок «Добрі мамині казки». Тому й мамині, що початково були створені саме для моїх малюків.

— Після першої збірки народилася й друга?

— Настала зима, а мені зимові казки пишуться, як жодні інші, невтомно і швидко. Особливо, коли падає перший сніг, я можу зачинитися на весь день у кабінеті і написати кілька цілком завершених історій. Тож у передріздвяний час, 5 січня 2018 року, ми влаштували презентацію вже другої збірки зимових історій — «Магії Різдва». Ілюструвала її художниця-ілюстраторка Каріна Чепела із Кривого Рогу. Для мене завжди був важливим вибір художника до своїх текстів. Бо зорове оформлення дитячої книги — це половина її успіху. Саме завдяки вдалим ілюстраціям художника казки оживають в уяві читача.

— Ось вже і третя збірка поспіла. Напевне, і з нею у вас особлива історія?

— Третя наша збірка — мандрівна. Всі історії я писала десь біля моря, або під час подорожі. Мене надихають мандри, гори, гармонія з природою. Тому і збірку розпочинає казочка «Велика мандрівка маленького мишеняти». Це історія про мишенятко, яке мандрувало всюди з малим хлопчиськом. Коли хлопчик виріс, заснував мандрівну агенцію, а мишенятко й собі під підлогою зробило маленьку друкарню, де творило листівки, карти та путівники. Чому герой — мишеня? Хотілося використати відомий, традиційний, близький дітям образ. Хоча, тепер маленькі читачі часто пропонують своїх персонажів до майбутніх казок, «замовляють» навіть екзотичних звірів. Можливо, у наступній збірці пригоди будуть траплятися з коалами, жирафами та крокодилами, хтозна?!

— То скільки казок увійшло до збірки, яка буде представлена на Форумі видавців у Львові?

— На 72 сторінках буде 10 казочок, 24 кольорові ілюстрації і 40 розмальовок. Нам важливо, щоб книжка була інтерактивною, цікавою для дитини. Бо лише дорослі обирають чтиво за автором, а дітки хочуть більше барв, цікавинок та ігор. Тож казки максимально різні та оригінальні. До прикладу, «Казка про жабку, чарівну пір’їнку і балет» — мотиваційна історія про жабеня, яке мріяло танцювати балет. Звісно, його ніхто не підтримував, але мрія була сильнішою за думку оточення. Тож жабеня побороло страх і пішло до чаплі, яка колись була знаною танцівницею, на приватні уроки. Казка вчить дітей впевнено йти до своєї мети та обов’язково реалізовувати мрії. Є і еко-казочка про море, яке шукало друзів. Історія навчає не забруднювати водойми, берегти природу. І не лише це, бо на завершенні оповідки велика біла акула запитує у моря, для чого воно запрошує всіх до себе? А воно відповідає, що нецікаво існувати лише для себе. Треба радіти, коли стаєш комусь у пригоді й приносиш користь своїм існуванням.

Казка «Вишиванка з бабусиної скрині», яка теж у новій збірці, це історія з мого дитинства. Я часто бувала у селі в своєї бабусі Стефанії, і її хатинка завжди була для мене, ніби вишиваним музеєм. Через цю казку спробувала пояснити діткам, що мода на вишиванку має бути не лише в день державного свята. Це наша унікальна національна святиня, яку треба берегти, шанувати повсякчас. Навіть моя «Казка про лісову залізницю» має свій реальний прототип. Якось на чергових казкових читаннях на Різдвяні свята до нас завітали дітки з дитячої залізниці, що в Парку культури. Вони готувати для присутніх невеличкий вертеп. Тоді я й замислила історію про залізницю, послугами якої користуються лісові мешканці. Особливо залізниця потрібна їм на свята, адже в цей час обов’язково треба бути поруч з близькими.

— «Добра мамина казка» існує не лише на книжкових сторінках. Ви організовуєте інтерактивні читання для своєї аудиторії, чи не так?

— Для мене знайомство з книгою — це насамперед знайомством з автором. Щоб діти не думали, що всі автори вже померли. Бо хоч як дивно це звучить, мені доводиться чути таке дуже часто. Діти пошепки перемовляються, коли ми заходимо до класу: «Ого. То вона ще молода… Я думала, що то якась бабуся прийде». Тож зустрічі в школах та бібліотеках маємо дуже часто. Разом читаємо, обговорюємо, бавимося в інтерактивні вікторини, показуємо відео казки (відеоряд до казок робить мій чоловік) та маємо професійне озвучення наших текстів. Їх моєму проектові «Добрі мамині казки» подарувала Віра Пузенко. Вона так майстерно імітує різні голоси для персонажів, навіть діти інколи не вірять, що це одна й та ж людина читає. Цього літа ми мали дуже багато запрошень на казкові читання. Були на фестивалі «Удеч-фест» у Жидачеві, на Першій книжковій толоці в Червонограді. На День Незалежності України — читали в Шевченківському гаю. Там же проведемо день 9 вересня, бо долучені до проекту в рамках святкування Дня хліба.