• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Щоразу, коли виходжу на сцену, мене щось лоскоче всередині. Бо сцена — це сакральне місце!»

«Щоразу, коли виходжу на сцену, мене щось лоскоче всередині. Бо сцена — це сакральне місце!»

Лідер гурту «Антитіла» — про десятирічний ювілей, громадянську позицію і особисте життя


Фото з особистого альбому Тараса Тополі

Десять років тому в Україні вперше зазвучала группа «Антитіла». Її створив незмінний лідер — музикант і соліст Тарас Тополя. Недавно українські рок-музиканти повернулися з гастрольного туру Сполученими Штатами Америки і Канадою. Відсвяткували свій перший ювілей, а попереду знову робота — ювілейні концерти рідною країною.

Тарас Тополя — не лише музикант, а й волонтер. Допомагає українській армії з перших днів війни. Але не любить цього афішувати.

— Тарасе, цього року вашому гурту виповнилося десять років. Що цей період дав гурту «Антитіла»? Над чим ще треба працювати?

— Працювати у нас є багатонад чим. На носі реліз нового синглу, разом з хорошим новим відео. У жовтні-листопаді випускаємо альбом і плануємо весною 2019 року їхати у всеукраїнський тур стадіонами. І, звичайно, що це ще не фінал. Попереду — великі плани! «Антитіла» розвиваються музично, «Антитіла» розвивають і пропагують свою громадянську позицію — усе це іде в комплексі заради того, щоб з року в рік і надалі реалізовувати свої творчі ідеї і цим самим насолоджувати людей.

Десять років справді були не простими. Це були роки великої праці, зусиль, командної роботи, знову ж таки, в якій кожен мав одну просту мету — творити на великій сцені для людей. Багато чого змінилося за ці десять років, але «Антитіла» залишилися тим гуртом, ким є, і нам за це не соромно.

— Як відсвяткували ювілей? Хто привітав, які подарунки отримали?

— Святкування запам’яталося насамперед відгуками — всім сподобалось. Коли ми вирушали у цей маленький круїз водами Дніпра, не очікували навіть, що це святкування буде таким атмосферним. Зібрали людей, які йшли поруч з «Антитілами» протягом цих десяти років, — з медійної індустрії, друзів, близьких. На жаль, не всіх, тому що багато у кого не вийшло в силу певних обставин потрапити до нас на святкування… Єдине, що ми захотіли точно, — не виконувати пісні гурту «Антитіла» на цьому теплоході, тому що хотіли у свій день народження відпочити. От і приємно, дружно відпочили з усіма.

— Ви позиціонуєте свій гурт як поп-рок. Маючи досить багатий досвід, «Антитіла» для себе вирішили, хто ви більше — поп чи рок?

— «Антитіла» — це музика для всієї сім’ї — від маленьких до найстарших. «Антитіла» — музика зі змістом, музика, яка створена, щоб допомагати у важкі хвилини, радувати, можливо, змінювати світогляд, робити певні складні речі простішими через метафори. А рок це чи поп, вирішувати не нам, а, мабуть, тим, хто нас слухає. Головне — щоб подобалось.

— Одна з останніх пісень «Там, де ми є» за короткі терміни стала справжнім хітом. Чи розраховували ви на такий успіх, записуючи трек?

— Випускаючи кожну нову пісню, «Антитіла» хочуть, щоб вона мала успіх і популярність. Тому що у нас немає жодної пісні, яка була б зроблена абияк. Завжди стараємося, і нам дуже приємно, що пісня «Там, де ми є» отримала такий успіх. Але я завжди, відповідаючи на це питання, кажу, що у «Антитіл» є кілька прекрасних альбомів, в яких кожна композиція варта уваги.

— Скільки треба пісень написати, щоб знайти саме ту пісню, яка зможе мати успіх?

— Можна написати сто пісень, і жодна пісня не зловить, як то кажуть, хвилю і не зайде поміж людей. А можеш — дві, і кожну з них будуть співати десятиріччями. Мені здається, все залежить від обставин, внутрішнього відчуття. Єдине, я думаю, що в цьому процесі потрібно бути чесним самим із собою. Бо якщо артист видає пісні, які в ньому самому не живуть, вони приречені на провал. Якщо ж навпаки, то є велика ймовірність, що вони зрезонують із мільйонами людей.

— Кліп на пісню «Там, де ми є» більш схожий на короткометражний фільм із дуже яскравим, сильним сюжетом. Що для вас особисто значить ця робота? Чим вона особлива?

— Ця робота справді особлива, тому що сценарій ми думали і обирали самі. Ми вирішили екранізувати історію Станіслава Курилова (океанограф, письменник, відомий своєю втечею з СРСР — стрибнув з круїзного лайнера у відкрите море і проплив 100 км. — Г. Я.). Як у попередніх і в майбутніх наших кліпах, коли маємо драматичну пісню, хочемо, щоб ця драма була продемонстрована і у відео. І незважаючи на те, що зйомка була дуже складна — у перший день зими нас буквально занурили у холодну воду (Чорне море). Але ми все це витримали, пройшли задля того, щоб відео було вдалим. Ну, як показало майбутнє, на цьому ми не зупинилися.

— Пісня стала ще й назвою американського туру, який відбувся на початку цього року. Як вас зустріли Штати і Канада?

— «Антитіла» в Америці не вперше — це вже другий тур. Ми прилітаємо до українців Америки і до американців, щоб продемонструвати якісну сучасну українську музику, яка звучить у цей момент тут, в Україні. Ми збираємо клуби не лише музикою, а й спілкуванням. Там, за океаном, ми доносимо те, чим живе сучасна Україна і, окрім музичної місії, виконуємо певну соціально-громадянську функцію, щоб всі, хто там, не забували і звертали увагу на те, що робиться тут, в Україні.

— Не мали наміру там залишитися?

— Нізащо! Я — українець! Попри негативні моменти, які об’єктивно тимчасово є в Україні, люблю свою країну. Вірю, що прийде такий час, коли рівень життя, свідомості суспільства виростуть до такої планки, що нам буде комфортно тут жити і реалізовувати свої мрії. А якщо ми всі втечемо звідси, то хто ж робитиме наше «завтра» кращим? Тим більше покинути країну у такий тяжкий для неї час?! Ні, не можу…

— Після повернення з американського туру ви отримали нагороду від Національної музичної премії «Золота Жар-птиця» у номінації «Рок-гурт року». Тарасе, яку вагу для вас і вашого гурту мають такі нагороди?

— Звісно, приємно, коли тебе помічають і гідно відзначають твою творчість. Ми з радістю прийняли цю премію, але вона накладає певну відповідальність. Потрібно задуматись: що ти будеш робити завтра, чи втримаєш цей титул, чи не збавиш темп, чи зможеш продовжувати робити музику і знімати кліпи, які будуть цікаві людям… Але, крім того, є ще інший бік, це власне те, чим живе артист — концерти. Для нас над усіма преміями стоїть момент того, що людина приходить до нас на концерт — купує квиток і дарує нам свій вечір. «Антитіла» два тури поспіль збирають повні зали по всій Україні, і я впевнений, що ця тенденція триватиме і ми будемо збирати не лише звичайні зали, а й великі майданчики і 10-тисячні стадіони. Бо найбільша наша нагорода — це люди, які до нас приходять, слухають наші пісні, підспівують і живуть разом із нашою музикою. Бо, я переконаний, немає людей — немає і артиста.

— У новому кліпі «Лови момент» ви заспівали разом з дружиною…

— Так, і не лише я з дружиною «засвітився» у кліпі, а й усі члени колективу «Антитіла» зі своїми сім’ями. Це найчесніше відео в історії гурту.

— Ваша дружина — відома співачка Alyosha. Може, настав час організувати концерт, де виступите дуетом?

— Насправді домашні дуети співаємо часто, особливо коли вкладаємо дітей (у подружжя двоє синів — Марк і Роман. — Г. Я.) спати. Особливо їм подобається українська народна пісня на два голоси «Ой чий то кінь стоїть». А щоб разом заспівати на людях… Мабуть, ще не прийшов той час. Це має статися органічно, може, народиться якась пісня, яку би ніхто краще від нас не виконав.

— Зірки люблять похизуватися помпезністю. У вас — навпаки. От навіть весілля відбулося без гучної забави і армії журналістів. Чому?

— Бо щастя любить тишу. На церемонію одруження ми взяли свого тримісячного синочка і запросили тільки найближчих. Мабуть, було з десять осіб. Оленка одягнула шлюбну сукню, а я — концертний костюм.

— Коли ви вперше виступили на сцені?

— Мій найперший виступ був у шість років на сцені музичної школи. Я тоді грав на скрипці. Загалом, за все своє життя я вже точно понад тисячу разів побував на сцені, але щоразу щось лоскоче всередині: сцена — це сакральне місце. Завжди мріяв займатися музикою.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Щоразу, коли виходжу на сцену, мене щось лоскоче всередині. Бо сцена — це сакральне місце!»