• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «До прийняття закону про квоти російських співаків на радіо крутили безплатно. А українські мали за себе платити»

«До прийняття закону про квоти російських співаків на радіо крутили безплатно. А українські мали за себе платити»

Ексклюзивне інтерв’ю зі співачкою Андріаною — про творчість і особисте життя

Фото з особистого альбому Андріани

Відома українська співачка Андріана має у своєму доробку багато пісень, які написала сама. На її творчому рахунку 14 кліпів, останній з яких, «Ой, мамо», записала на пісню свого друга Владіслава Левицького. Пісні у виконанні Андріани все частіше звучать на радіо. Усі свої сценічні костюми співачка проектує і шиє сама — вона дизайнер одягу, і не лише для дорослих, а й для дітей.

— Андріано, розкажіть про свій новий кліп «Ой, мамо».

— Це весела, запальна пісня, але несе у собі нотки суму. Пісня «Ой, мамо» для мене — особлива, бо це пісня Владіслава Левицького. Він її колись виконував. Після його трагічної загибелі батьки хотіли, щоб пісні Владіслава жили, щоб їх співали інші виконавці. Дали мені дозвіл на виконання цієї пісні. Вже тривалий час після відходу Левицького я її виконую на кожному концерті і говорю, що це його пісня. Владіслав не встиг пісню розкрутити, тож я вирішила дати їй друге життя і записати кліп, — аби пам’ять про мого друга Владіслава Левицького жила разом з нами.

— Хто знімав цей кліп для вас?

— Володимир Шурубура. Це вже сьома робота, яку він зняв для мене. Мені подобається, як працює Володя, я йому довіряю.

— Як довго тривають зйомки кліпу?

— Можна все зробити за півдоби, може тривати і добу, і кілька днів. Кліп «Ой, мамо» знімали у Києві, бо там більше студій, де є професійне світло й відповідні камери. У кадрі багато квітів, яскрава картинка. Сюжет злободенний: дівчина мріє про кохання, а мама просить щось зробити вдома.

— Скільки коштує відзняти кліп?

— Вартість кліпу може бути різною — від тисячі доларів до двадцяти тисяч. Якщо знімає, наприклад, Алан Бадоєв, там буде захмарна вартість, бо у нього лише гонорар за роботу, кажуть, дуже високий. А ще треба заплатити за оренду приміщення, камери, світло… Це ще кілька тисяч доларів.

Однак є і режисери-початківці, які знімають на фотоапарат, і беруть за роботу 500 доларів.

— Перед цим ви знімали кліп, присвячений героїзму наших хлопців у зоні АТО…

— Цей кліп я справді присвятила Героям, бо все, що почало відбуватися в Україні, починаючи з Майдану, а потім війна на сході, не давало мені спокійно жити. Багато артистів співали про цю війну, однак не раз чула, як казали, що артисти себе на цьому піарять. Тому я довго виношувала думку і пісню. Бажання її написати й зняти на неї кліп «ходило» за мною.

Настав момент, коли більше не могла чекати. Так з’явився кліп «В нашому серці», який знімав відомий режисер Тарас Химич. Він уміє не лише знайти потрібну локацію і зняти війну, а й передати усі емоції. У моєму кліпі знімалися справжні Герої, які були на війні і знають не з розповідей, що це таке.

— Яку музику, окрім своєї, любите слухати? Хто ваш улюблений виконавець?

— На жаль, зараз обмежена у часі, тож не маю можливості слухати музику інших виконавців. Хіба що коли їду за кермом у машині. Окрім того, що співаю, працюю телеведучою одного з проектів, плюс займаюся виробництвом дитячого одягу. А це займає стільки часу! Та й дітям хочеться якомога більше уваги приділити…

— Чи стало у радіопросторі більше української пісні після прийняття закону про квоти?

— Значно! Не лише звучить більше української пісні, а й з’явилося багато українських виконавців, яких ми раніше не чули. Квоти — новий етап у сфері українського шоу-бізнесу. Як що до прийняття цього закону я пропонувала якійсь радіо станції нову пісню, не раз чула у відповідь: «Хороша пісня, але якби вона була російською мовою, ми б її взяли».

Пропонували хіба що на комерційних умовах. А зараз усе по-іншому. Радіостанції потребують якісної української пісні. Це дало старт молодим артистам, шанс потрапити у радіопростір і на телебачення. Зокрема, канали М-1 і М-2 потребують добротних українських клі пів. Мені також стало набагато легше, бо тепер не треба нікого просити і щось комусь доводити.

— А треба платити радіостан ціям, щоб виконавця поставили у ротацію?

— Чула, що колись треба було платити. Я ж особисто не платила ніколи нікому. Колись російських і закордонних співаків крутили безоплатно, а деякі українські за себе платили.

— Скільки?

— Не знаю, повторюся, я не платила. Зараз нічого такого немає. Ну хіба якщо пісня за форматом не підходить тій чи іншій радіостанції, чи хтось вважає, що робота зроблена не зовсім якісно, її можуть поставити на правах реклами.

— Ви не лише співачка, а й дизайнер одягу. Коли вперше взяли до рук голку?

— Це було ще у школі, на уроках трудового навчання. Нас вчили шити спіднички, фартушки… А вдома я плідно працювала над пошиттям колекції для своїх Барбі. Приїжджала до бабусі у село, сідала за її швейну машинку і оновлювала гардероб своїм трьом лялькам. Із маленьких клаптиків шила їм такі гарні речі! Бабусині сусіди не могли повірити, що дитина вміє сама щось таке зробити.

Пізніше на якомусь етапі зрозуміла, що хочу стати у майбутньому дизайнером одягу. Коли закінчувала школу, і постало питання, куди вступати, музика все ж таки переважила. Для вступу в технікум легкої промисловості треба було складати іспит із математики, а я з нею «ви». А музична освіта не потребувала математики. Хоча навіть якби стала дизайнером, не впевнена, що музика відійшла би на другий план. Без музики не уявляю свого життя.

— Ви не лише дитячий одяг створюєте, а й сценічні костюми для себе…

— І не лише сценічні, а й вечірній одяг — сукні, спідниці. Та й для чоловіка можу щось створити. Не маючи відповідних знань з технології, беру тканину, і вже бачу, що можна з неї зробити. І попри те, що роблю не за правилами, усе мені вдається (сміється. — Г. Я.).

— Як оцінюєте сучасну моду?

— Мода так швидко змінюється, що не встигаю за нею стежити. Сьогодні модні «човники», а завтра — широкий каблук. Звісно, намагаюся бути у тренді, одягатися у сучасні кольори і фасони, бо, розумію, що багато людей звертають на мене увагу і стежать за моїм одягом. Багато дівчаток мені пишуть у соцмережах і просять дати пораду стосовно тієї чи іншої речі.

— У сучасної жінки має бути багато одягу, щоб вбирати щодня іншу річ? Чи навпаки, дві-три речі, але брендові?

— Не дотримуюся такого принципу, що одяг має бути тільки брендовий. Навпаки, хочу, щоб одяг був ексклюзивним. На мою думку, краще пошити собі ексклюзивну сукню, у якій буду лише я, ніж придбати бренд, який, до речі, може бути підробкою.

— Ви з чоловіком у шлюбі 15 років, подарували Володимиру двох синів. Чим займається ваш чоловік?

— Хочу розпочати відповідь з жарту. Мій син, коли ще був маленьким і не до кінця розумів, ким працюють його батьки, казав, що його мама «зізда і працює у телевізорі», а тато «продає мамину шкіру». У мого чоловіка — шкіряний бізнес, а ще він — мій продюсер. Отже, продає мою творчість. Син зліпив усе докупи і сказав, що тато «продає мамину шкіру».

Володя — людина, яка першою повірила у мене як співачку, ми записали перший кліп і створили бренд «Андріана». Жінкам важко знайти чоловіка, який би розумів з півслова і підтримував у всіх починаннях, щоб не був байдужим до інтересів дружини. Мій Володя з головою занурився у моє життя, живе мною, для мене і для наших дітей. Моя мета у житті стала нашою метою. Це велике щастя, коли поруч такий чоловік, як у мене. Він готовий розірвати світ, аби зробити мене щасливою!

— Він — романтик?

— Іноді мені хочеться, щоб він був більшим романтиком (сміється. — Г. Я.). Але не це головне у житті жінки.

— А як ви познайомилися?

— На дитячому фестивалі у Винниках. Я привезла свою ученицю, а він там був із друзями. Попросив у наших спільних знайомих, щоб дали мій телефончик. Гарно залицявся. Я йому довго «морочила» голову, а він усе закидав подарунками, кві тами, не знав уже, чим має мене підкорити… А завоював мене такою незрівнянною увагою і турботою, якої я раніше не отримувала від інших хлопців.

— Він старший від вас?

— На одинадцять років. Читала, що це — ідеальна різниця між чоловіком і дружиною, щоб вийшла хороша сім’я.

— Ви багато виступаєте, вас оточує море шанувальників чоловічої статі. Володимир ревнивий?

— Абсолютно ні. Насамперед тому, що не даю приводу. А ще він має доступ до моїх соцмереж. Іноді на залицяння від чоловіків кавказької національності ми з Володею відповідаємо разом і разом жартуємо. Окрім того, ми 90 відсотків часу проводимо разом. І якщо у мене концерт чи я їду на гастролі, Володя завжди поруч. Якщо він зі мною, почуваюся спокійно. Відповідає за побутові, технічні моменти. Моя роль — добре заспівати. На нього лягають усі організаційні моменти — де ми будемо жити, що будемо їсти, на чому доїдемо, яким має бути звук…

Деколи у нього запитують, як він ставиться до того, що його дружина виходить на сцену у коротенькій спідничці чи з глибоким декольте. Володя відповідає, що йому це подобається.

— У кожній родині є моменти, коли люди сваряться, з’ясовують стосунки. Якщо сваритеся, хто першим іде на перемир’я?

— Колись першою мирилася я. Тепер перші кроки робить чоловік. Коли посваримося, витримуємо паузу, переводимо подих, а потім починаємо розмовляти. Не любимо гніватися. Іноді суперечку переводимо у жарт. По-різному буває. Буває, що у пориві гніву й тарілки літають (сміється. — Г. Я.).

— Який найбільш несподіваний подарунок вам дарував чоловік?

— Машину.

— Вам досі не дали звання заслуженої артистки. Як ставитеся до таких титулів?

— Дуже болісно це сприймає моя мама. Як відомо, багато артистів самі себе подають на звання. Торік від одного артиста почула, що за звання він заплатив стільки-то тисяч доларів. Для чого мені звання, за яке треба платити? Якщо я заслужила це звання, то мені мали би дати його без грошей.

Принципово не буду сама подавати документів. Популярність артиста не вимірюється званнями.

— Під час концертів трапляються і смішні, і курйозні випадки…

— У мене періодично щось трапляється: то світло вимкнуть, то звук раптом пропаде. Коли пропадає звук, а концерт відбувається у залі, співаю з людьми, а капела, без мікрофона. Був випадок, коли каблук застряг між дошками, і я половину пісні простояла на місці. Трапляються випадки, коли неадекватні чоловіки вибігають на сцену, забирають мікрофон, бо хочуть зі мною поспівати. Але найстрашніше — забути слова! Це такий стрес… Це, правда, було давно, але той страх пам’ятаю досі.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «До прийняття закону про квоти російських співаків на радіо крутили безплатно. А українські мали за себе платити»