«За жодні гроші не погоджуся зіграти «Мурку»

Скрипаль-віртуоз — про творчість, рекорди, участь у шоу і особисте життя

Фото з особистого альбому Олександра Божика

Концерти, на яких виступає скрипаль-віртуоз Олександр Божик, завжди проходять з аншлагом. Тільки йому вдалося одночасно зіграти спочатку на двох, потім на трьох, а згодом і на чотирьох скрипках одночасно! Так став рекордсменом України. Лише Олександр Божик вміє «відкусити» майже усі струни на скрипці і заграти композицію лише на одній… Батько привів його у музичну школу, щоб Сашко вчився грати на кларнеті, але доля розпорядилася по-іншому: став скрипалем. І жодного разу про це не пошкодував.

— Олександре, належите до тієї когорти талановитих скрипалів України, яких можна полічити на пальцях двох рук. Як вдається втриматися на гребені популярності?

— Це важка щоденна праця. Не можна зупинятися на досягнутому. Популярність до мене прийшла після участі у шоу «Україна має талант». Це був своєрідний іспит, перевірка. Спочатку це мене окрилило — на вулиці впізнавали.

Та я розумів, що більшість тих талантів, які брали участь у шоу, за півроку згасають. Я не міг згаснути. Цю іскорку, яку мені вдалося запалити на шоу, мусив підтримувати і роздмухувати. Мені це вдається, бо маю багато концертів. На жаль, більшість з них — за кордоном, а не в Україні.

— Щоб добре виступити, скільки годин на день репетируєте?

— Не менше шести годин. Щодня. І у вихідні також.

— І у свята?

— Свят для мене не існує. Особливо новорічних. Концерти, виступи на корпоративах. Тому свята у нашій родині святкуємо пост-фактум (сміється. — Г. Я.).

— Знаю, що ви експериментуєте. У чому полягають експерименти?

— Намагаюся завжди придумати щось нове. У мене є таке скрипкове шоу, завдяки якому вдається залучити іншу публіку на концерти, не лише шанувальників класичної музики. Дехто несправедливо вважає, що скрипка — це нудно і нецікаво, можна заснути на концерті. Я ж за допомогою шоу-номерів намагаюся їх «розбудити». А поряд із шоу-номерами граю і класичну музику, тоді люди чують, що скрипка — унікальний інструмент.

— Ви єдиний музикант в Україні, можливо, навіть і у світі, який грає на чотирьох скрипках одночасно…

— Коли почав експериментувати з двома скрипками одночасно, думав, що не дам цьому ради. Коли вдалося подолати цей рубіж, і грати на двох скрипках стало надзвичайно легко, додав ще одну. А потім і четверту.

— А якби інструмент впав під час концерту?

— Від цього ніхто не застрахований. Звісно, я їх не склеював, а от два смички довелося перемотувати ізострічкою, бо не міг їх втримати. Чому зважився заграти на чотирьох скрипках? Був у мене такий концерт «Чотири стихії», тож було логічно на ньому встановити рекорд України і зіграти на чотирьох інструментах одночасно.

— Ви фіналіст двох шоу — «Україна має талант» і такого ж шоу у Польщі. Не пропонували вам поляки «золоті гори», аби втримати талановитого скрипаля у своїй країні?

— Я брав участь у багатьох шоу — до війни у Росії у шоу «Хвилина слави», став півфіналістом у Великій Британії у шоу «Британія має талант». Після шоу у Польщі переді мною відкрилися двері у великі концертні зали цієї країни.

Поляки люблять класичну музику. Навіть у маленьких містечках чудові зали, а в них завжди аншлаги. У березні мав шість концертів у Польщі, і це лише початок. Але залишатися там жити не хочу. Мій дім тут, у Львові. Тут моя родина.

— Наших музикантів після закінчення Львівської академії із задоволенням беруть в оркестри світу. Ви також працювали у Нідерландах, але повернулися додому. Чому?

— Два роки працював там. Мав добрий контракт. Звісно, це кращі умови, ніж в Україні. Але тут були мої друзі, сім’я, а там я був дуже самотній. Не почувався там комфортно. Мені пропонували новий контракт у Нідерландах, але я планував одружитися, тому повернувся додому.

— Під час гастролей чи виступів вдома трапляються неординарні ситуації. Що вам найбільше з курйозів запам’яталося?

— Крім концертів, виступаю і на приватних вечірках. Люди думають, якщо вони платять гроші, то музикант повинен грати все, що замовляють. Пригадую, виступав перед кримінальними авторитетами. Один з них дав мені 200 гривень і замовив «Мурку». Я сказав, що «Мурку» не граю. «Шо ж ти за скріпач, єслі нє можеш даже „Мурку“ сиграть?» — сказав той чоловік. Зі своєю консерваторською освітою і набутим досвідом я, звісно, міг зіграти «Мурку», але я її не виконую принципово…

На початках, коли демонстрував вміння грати без струн, кликав незнайому людину із залу, яка мені по одній струні кусачками відрізала. Люди не вміють різати струни, було дуже незручно. Одного разу на дуже важливому номері я запросив на сцену свого помічника, з яким у мене було багато тренувань. Він тиждень вчився, як правильно обрізати по одній струні, а у день концерту у нього тремтіли від страху руки, бо він вперше у житті був на сцені. Відрізав одну, потім другу струну, а за третім заходом — усі решта. Від цього моя скрипка розлетілася, і я змушений був грати на скрипці, як на барабані. Більше мій помічник на сцену різати струни не виходив. Це був його перший і останній «виступ». Тепер маю спеціальні кусачки, якими легко відтяти струну. Я знову запрошую для цього «трюку» людину із залу.

— Траплялося, що забували вдома партитуру чи забували, що далі грати?

— Я на концертах граю без нот. І це величезний плюс. Бо навіть якщо щось забуду, можу легко зімпровізувати, і слухач цього навіть не вловить.

— Але щоб зімпровізувати, треба мати талант і вміти це зробити.

— Це приходить з досвідом. Пригадую ще одну історію, як мені вдалося перебороти сценічний страх. Мені колись завжди снився сон, що у Львівській філармонії граю з оркестром концерт Паганіні, під час якого розбиваю скрипку і тікаю зі сцени. І цей сон, як надокучлива муха, мені не давав спокою, бо я його бачив дуже часто. Одного разу я взяв участь у конкурсі скрипалів у Львівській філармонії. Не сподівався, що дійду до третього туру. Просто так написав, що у третьому турі граю концерт Паганіні. А сам не був готовий. Аж раптом з’ясувалося, що я таки пройшов у третій тур. До виступу — два дні. Вивчити ноти за два дні неможливо, але я все ж таки вийшов на сцену. І тут пригадав свій сон. У мене мало серце не зупинилося. Але я переборов себе. Почав грати. Забув ноти і зупинився, а диригент мені заспівав кілька нот, і я продовжив. У це важко повірити, але мені дали друге місце. Та не це було важливо. Я переборов свій страх і свій сон.

— Ви ще школярем почали вчитися гри на скрипці. Не було бажання колись закинути ту скрипку десь на антресолі і більше її не знімати звідти?

— О, ще й скільки разів було! І не лише у школі, а й у Музичній академії. Чесно скажу: я не бачив перспектив. Добре грав, брав участь у конкурсах і концертах, але не був впевнений, що музика принесе мені матеріальну користь чи зможу прогодувати себе і сім’ю. Коли вчився в академії, попросив тата, щоб взяв мене до себе у будівельну бригаду. Обіцяв, що буду стіни «шкурити». Тато мій будівельник, але від цього мого бажання був шокований. Я тиждень попрацював у цій бригаді і зрозумів, що це не моє. І повернувся в академію. А коли мої виступи почали приносити перші гонорари, зрозумів, що все життя буду грати на скрипці. Це моє!

— Коли змінили думку?

— На другому курсі академії. Я багато подорожував з різними оркестрами і виступав у різних країнах світу. Через те і навчався в академії одинадцять років замість п’яти. Брав академвідпустки, мав повторні курси… Працював три місяці в Кореї, де ми за 90 днів дали 90 концертів. Було важко, бо щодня грали іншу програму, але водночас це дуже цікаво. Нам ставили ноти, була одна репетиція, а вже ввечері це грали на концерті. Це дуже хороший досвід, там навчився читати з листа цілі концерти. Пізніше вчився в аспірантурі. От таким був «вічним студентом». Навіть дійшло до смішного. На останньому курсі мої колишні однокурсниці у мене вже викладали (сміється. — Г. Я.).

— Ваш батько — будівельник, мама теж не має музичної освіти. То від кого успадкували музичний дар і хто вас привів у музичну школу?

— Батьки — не музиканти, але у мами — чудовий слух. З маминої родини дідусь і прадід були скрипалями-самоучками, грали на сільських весіллях. Але у музичну школу мене привів тато. Прочитав оголошення у газеті і вирішив, що було би добре, якби я вчився грати на кларнеті. Мене там прослухали, але тодішній директор школи Володимир Антонів сказав, що у мене пальці скрипаля. З його подачі я і став скрипалем, а не кларнетистом.

— Часто їздите з виступами у зону АТО. Однак не раз чула, що чистенькі, пахучі і щасливі артисти там не завжди бажані гості.

— Це правда, що «розфуфиреними» на схід їхати не треба. Мені подобається, коли артисти приїжджають, зіграють кілька речей, а далі просто спілкуються з нашими хлопцями-захисниками. Або співають без колонок у супроводі гітари. Це зближує, тоді з’являється довіра. Треба показувати хлопцям, що про них ми не забуваємо. Ми часто виступаємо на полігонах перед хлопцями, які за день-два поїдуть у зону АТО. Виступаємо перед ними не для того, щоб вони надихнулися музично, а щоб їх підтримати.

— Кажете, що останні кілька років не буваєте вдома на свята. Як це сприймає ваша дружина?

— Мені пощастило в особистому плані. Моя дружина — піаністка. Намагається їздити зі мною на всі концерти, вона учасник мого гурту і паралельно мій музичний директор — організовує всі концерти. Якщо маємо гастролі за межами України, організовуємо так, щоб і мали кілька днів відпочинку, і відпрацювали концерт.

— Як реагують ваші сусіди, коли ви вдома репетируєте по шість-сім годин?

— Поважаю своїх сусідів, і навіть коли вони кажуть, що їм подобається моя гра на скрипці, розумію, що це не завжди правда. Маю багато скрипок у своїй колекції, одна з яких — тиха. Це — електронний інструмент, його взагалі не чути нікому, навіть у сусідній кімнаті. Ця скрипка грає у мене у навушниках. Але коли мені треба репетирувати голосно, працюю у філармонії.

— Скрипка — інструмент дорогий. Яку ви маєте найдорожчу скрипку?

— На свою улюблену скрипку я заробив сам. Її зробив українсько-польський майстер Зінечко. Цей інструмент для мене дуже пам’ятний, бо з ним я брав участь у шоу «Україна має талант», він мене ще жодного разу не підвів, і для мене він найдорожчий, хоч і не коштує шалених грошей. Тому не маю мети купувати дуже дорогий інструмент.

— То ви на ній струни «відсікаєте»?

— Так. А потім я скрипку чищу, мию, натираю, ставлю нові струни і знову граю на ній. Це дуже якісний інструмент. А коли залишається одна струна, є велика небезпека, що вона повністю розлетиться.

— Не лише самі виступаєте, а й перед виступами організовуєте прослуховування «Божик шукає таланти».

— Я це придумав для того, щоб діти, які переможуть у прослуховуванні, мали можливість виступити з нами на сцені Оперного театру чи філармонії. Це — чудовий шанс для дитини вийти вперше на велику сцену.