«Правлячий режим нинішньої Росії — насамперед загроза самим росіянам…»

Розраховувати більше на власні сили, а не на сторонню допомогу — радить українцям керівник Спілки журналістів Литви Дайнюс Радзевічус

Дайнюс Радзевічус

Українці з вдячністю сприймають допомогу від демократичних країн, запозичують їхній досвід у проведенні реформ. У переліку вірних і успішних союзників — член Євросоюзу Литва. Дружнє плече цієї балтійської країни відчуваємо у різних сферах — політичній, економічній, військовій, гуманітарній. Щодо останньої кореспондент «Високого Замку» мав нагоду поспілкуватися з головою національної Спілки журналістів цієї країни Дайнюсом Радзевічусом.

— Литва — маленька країна, але великий друг України. Які прояви цієї дружби виділили б ви?

— Литва є наполегливим адвокатом України в Європі і поза нею. Треба пам’ятати, що будь-яка війна рано чи пізно завершиться, тому завжди треба готуватися до мирного життя. Це складніше, ніж нам здається. Воювати люди вчаться швидко. А ось створити потужну економіку, вміло управляти нею — більш складно. Навіть наймирніші держави у тій же Європі мають багато викликів.

— У нас немає спільних кордонів. Зовсім не схожі наші мови…

— Я так не сказав би. Є багато спільних слів у нашому лексиконі. Скажімо, ваше «дякую» і наше ačiū, ваш «цукор» і наш — cukrus…

— Чим зумовлене таке приязне ставлення Вільнюса до Києва і навпаки?

— Це має багато передумов. Зокрема, моменти спільної історії, коли ми жили у складі Великого князівства Литовського. І уже ближчого періоду, коли наші республіки перебували у складі СРСР. З одного боку, від цього тоталітарного режиму Україна і Литва чимало натерпілися. З іншого, у той час українці і литовці тісно дружили між собою. Наші стосунки зміцніли, коли у кінці ХХ століття ми стали незалежними державами. Однакові вільнолюбні почуття і демократичні устремління нас об’єднували.

Однак, незважаючи на те, що ваша країна значно більша від Литви, є схожість: в Україні і у Литві дуже різні люди. Нема одного типу литовця, як і немає одного типу українця. Як і в Україні, у Литві є свій схід-захід, південь-північ, мовні діалекти, різні культури, різні світогляди. У деяких наших регіонах сильними є настрої автономності…

— Литва займає жорстку позицію щодо імперської Росії. Що дає сили литовцям не боятися Путіна?

— Проблема Росії у тому, що і політично, й економічно вона нині слабка. Мене дивує позиція деяких країн, які кажуть про загрози, що йдуть від цієї держави. Нинішня Росія, її правлячий режим — це, насамперед, загроза самим росіянам, які не можуть через чинну тоталітарну систему піднятися з колін, житии вільно і гордо у правовій розвинутій державі. Цей режим настільки слабкий, що змушений використовувати силу, агресію не лише всередині власної країни, а й у сусідніх.

Наявність великої території не означає могутності. Великі часто бувають слабкими. На вигляд войовничі, усередині бувають слабкими і закомплексованими. Наша країна багато допомагає росіянам, які хочуть жити у демократичній, сильній правовій державі.

— Наша країна пізнає на собі всі «принади» гібридної війни з боку Кремля. Чи відчуває це Литва?

— Звичайно. Ми свідомі того, що вибрати іншого сусіда не зможемо. Росія проводить агресивну політику, ненавидить країни, де панує справжня демократія. Ми розуміємо, що протистояти імперській політиці Кремля можемо не силою, а власною системою просвітництва, економічним зростанням, підвищенням загального рівня культури у суспільстві. Наша сила у толерантності. Це найкращий спосіб боротьби з агресією. Відповідь на неї такою ж агресією неминуче призведе до війни. Ми повинні показати кращий приклад для тих же росіян, переконати їх, що мирно житии — можливо. Що навіть маленька країна, яка не має своєї нафти і газу, може своєю роботою досягти більших результатів, ніж та, яка за нафтові гроші купує зброю і погрожує сусідам. Передовий спосіб життя — найкраща наша відповідь на агресію.

— Чи функціонують у Литві проросійські медіа?

— Так. У нас транслюють свої передачі так звані федеральні, кремлівські телеканали. Литва — вільна країна. У нас безперешкодний доступ до різних джерел інформації, за винятком хіба що з Північної Кореї. Наші громадяни можуть дивитися телеканали з Білорусі, де теж немає демократії. Найголовніше для нас — критичне мислення громадян, які користуються послугами тих чи інших ЗМІ. Нам важливе їхнє розуміння, що таке якісна і що таке неякісна інформація.

— Чи розпізнають литовці, де правда, а де — брехня?

— Це завжди складно, навіть для освічених людей. Для цього потрібен час. Важлива наявність різноманітних джерел інформації. Щоб самого себе не зомбувати, важливо не сидіти біля одного телеканалу, не читати одну газету — навіть якщо вона здається найкращою.

— Чи застосовує Спілка журналістів Литви санкції щодо місцевих ЗМІ, які ведуть відверту антидержавну діяльність, стимулюючи сепаратистські настрої?

— У нас функціонує внутрішня комісія журналістської етики, є загальна комісія журналістів-видавців — і якщо окремі журналісти чи ЗМІ чинять непрофесійно, фіксуємо порушення з їхнього боку. Якщо роблять це постійно, скажімо, декілька разів протягом року, можна визнати їх такими, що працюють за рамками етики, можна назвати їх нечесними. Є певні наслідки. Приватний ЗМІ з таким реноме, зокрема, не може претендувати на податкові пільги.

Для пропагандистських ЗМІ, які створені суто для поширення необ’єктивної інформації, такі санкції не страшні, оскільки ці видання належно фінансують їхні власники. Але для нас важливо суспільству пояснити, чому такий контент зроблено неправильно. Коли люди знають, що таке якісно, а що — ні (не має значення, що саме: їжа, медичні послуги, інформація), це допоможе їм робити правильні висновки.

— В Україні забороняють в’їзд одіозним діячам культури Росії, забороняють концерти, фільми за участі російських акторів, які своїми діями чи словами принижували нашу державу. У Литві існують такі заборони?

— Ні. Навіть якщо хто-небудь щось погане скаже про Литву, ми не «пресуємо» їх.

— У вас зовсім інша ситуація, ніж у нас. У нас — війна…

— Є приказка, що під час війни найпершою потерпає правда. Вміти казати собі правду навіть у складних ситуаціях і не боротися з чужою поганою думкою про себе — непросто. Але це ознака міцності. Особисто я не взявся б судити людину, яка виступає за, скажімо, радянську Литву. Історія показує, що думки, які колись здавалися на 100 відсотків правильними, були помилковими. І навпаки. Ми повинні вчитися слухати різні думки, навіть від тих людей, які не мають рації. Людина має право помилятися. Я теж колись помилявся. Якби через це мене хтось судив, не дозволив би піднятися заново, було би погано. Головне — визнавати свої помилки.

— В Україні дуже цінують вашого президента Далю Гри бау скайте, яка підтримує нашу незалежність. А за що її люблять литовці?

— Її справді люблять, але є і такі, що недолюблюють. А цінують Грибаускайте за кроки, пов’язані з головними цінностями нашої країни. Не все у неї, можливо, виходить добре, але лінію захисту цих інтересів дотримує. Тому її й обрали на другий термін.

— Як мовиться, збоку завжди видніше. Що ви порадили б громадянам України, аби швидше досягнути того рівня розвитку, який має нині Литва?

— Мій дідусь Альбінас колись давав добру пораду нам, маленьким дітям. Коли ми хотіли швидше вирости, швидше виконати якусь селянську роботу, казав: «Ви на годинник не дивіться, ви працюйте!». Дивитися на годинник і весь час чекати швидкого результату — не продуктивно. Якщо чесно працювати, то все вийде значно швидше, ніж думаємо. Для України великим успіхом є те, чого вона уже досягла. Багато сусідніх країн можуть вам тільки заздрити — Білорусь, Молдова, та ж Росія. Їм до України ще далеко. Ви живете у такому просторі, що всі інші на вас дивляться із захопленням. Такого духу, прагнень жити так, як живете, у них поки що мало.

Раніше ми дивилися на західні країни і мріяли: коли у нас буде така ж свобода слова, як у них? Зараз у рейтингу свободи ЗМІ, який склали «Репортери без кордонів», деякі з цих країн перебувають нижче від нас: ті ж США, Велика Британія, Франція, Італія. Ми не помітили, як швидко ці реформи відбулися у нас.

Треба знати, чого прагнеш. І не чекати допомоги. Поради сторонніх — це добре, але треба розраховувати на власні сили.

Фото автора