У малих дозах радіація… корисна!

Науковець довів це експериментальним шляхом. Вивчаючи процеси старіння, разом із колегами досліджував мушок-дрозофіл. Ці комахи живуть 70 днів, у той час як люди — у середньому 70 років, і старіють за схожим сценарієм, тож науковцям було зручно проводити аналогії. Опромінювали мушок дозами радіації до 100 грей (одиниця вимірювання поглинутої дози іонізуючого випромінювання у Міжнародній системі одиниць. — Авт.).

«Думали, мушки проживуть менше відведеного їм природою часу, але яким же було наше здивування, коли при малих дозах прожили довше за ровесників із контрольної групи! Це явище називається гормезисом, — пояснює науковець. — Шкідливі речовини, які негативно впливають на організм у великих дозах, у малих — призводять до зворотного ефекту».

«Після Хіросіми і Нагасакі світ почав дотримуватися безпорогової концепції, тобто небезпечною почали вважати будь-яку дозу радіації. Аварії на ЧАЕС у 1986 році та Фукусімі у 2011 посилили радіофобію. Наслідки Чорнобиля вивчало багато науковців, і практично всі вони дійшли висновків, що ці наcлідки були поганими, бо від них вимагалося довести, що Чорнобиль — це погано, — каже Олександр Михайлович. — Так, ліквідатори справді постраждали, бо отримали великі дози опромінення. У багатьох із них розвинулася гостра променева хвороба. Багато померло»…

— Виходить, всім іншим «чорнобильцям» радіація не зашкодила?

— Були люди, які піддалися лише зовнішньому гамма-випромінюванню. А були такі, які піддалися ще й внутрішньому, інкорпорованому, наковталися радіоактивних «гарячих» частинок. Уявімо, що 26 квітня 1986 року двоє дітей гралися у пісочниці. Одна дитина поклала до рота брудні руки, до яких прилипла «гаряча» (радіоактивна) частинка. Через 20−30 років після цього у неї виявляють рак. Тобто те, що захворіла, може бути пов’язане з Чорнобилем, але не обов’язково.

Інша дитина, яка не проковтнула радіоактивну «піщинку», також може захворіти на рак, однак її хвороба не буде викликана радіоактивним опроміненням. Складно сказати, як вплине Чорнобиль на конкретних людей, тому що вони піддавалися одночасно різним впливам і отримали різні дози радіації.

— Читала, що зараз медики намагаються використовувати радіацію з терапевтичною метою.

— Так, зокрема при хворобі Альцгеймера (старечому слабоумстві). Пацієнту — 80−85 років, і він втрачає здоровий глузд. Він — безнадійний. Деякі дослідники пропонують таким пацієнтам… опромінювати голови. Тоді, можливо, підключаться додаткові адаптаційні ресурси, що трохи сповільнить процес деструкції клітин головного мозку.

— А як же ризик раку?

— Він у хворого може розвинутися, але через 5−10 років. Супутні патології вкоротять йому віку швидше. Протее не думаю, що хтось наважиться впровадити такий метод у широку медичну практику. Такі ідеї «пробуксовують» не лише у нас, а й на Заході, бо й там люди панічно бояться радіації.

— Радіація — добро чи все-таки зло?

— Існує гіпотеза, що життя на Землі виникло у тих районах, де був найбільший рівень радіації, бо це призводило до виникнення більшої кількості мутацій. А чим швидше проходять мутації, тим швидше відбувається еволюція. Для конкретної людини це може бути погано, а для еволюційного процесу — добре. Згідно з теорією африканського походження людини, якої дотримується все серйозне наукове співтовариство, Homo Sapiens з’явився на південному сході Африки, де поклади графіту (мінералу, який використовують в атомних реакторах як сповільнювач швидких нейтронів. — Авт.) близько розташовувалися до поверхні Землі. Ефект гормезису може бути пов’язаний з тим, що люди «наточені» на більший рівень радіації, тому що вони виникли як біологічний вид при набагато вищому рівні.

— Але після аварії на ЧАЕС захворюваність на рак щитовидної залози зросла…

— Рак щитовидки не розвивається довго. Від моменту виникнення мутації до виявлення пухлини минає чотири, максимум шість років. Чому люди після Чорнобиля масово хворіли на рак щитовидки? Бо нахапалися радіоактивного йоду, період напіврозпаду якого становить приблизно тиждень. Виходить, що через п’ять років після аварії мав би бути пік захворюваності, а далі він мусив би піти на спад. Цього не сталося, навпаки, захворюваність продовжує зростати — і не тільки в Україні, Білорусії чи Росії, а й у Канаді та Австралії.

Після Фукусіми у Японії почали робити скринінг раку щитовидки. З’ясувалося, що удеяких префектурах рівень захворюваності зріс у 80 разів!

Це, звісно, пояснили аварією. Але коли почали аналізувати, у яких префектурах захворюваність збільшилася, чи був там вищий рівень радіоактивного забруднення, виявилося, що жодного зв’язку немає. Коли відбуваються такі аварії, як Чорнобиль чи Фукусіма, міністерство охорони здоров’я дає розпорядження, що треба обстежувати людей на ту чи іншу патологію. Тому цю патологію починають виявляти у десятки разів частіше. У випадку раку щитовидки не завжди можна з точністю сказати, чи це рак, чи доброякісний вузлик. Багатолюдей має такі вузлики. Раніше на це ніхто не звертав уваги, жили з ними, ніхто їх не вирізав.

— Багато вчених стверджує, що Чорнобиль стане безпечним лише через… 390 тисяч років, коли завершиться період напіврозпаду плутонію-242. Зараз ще тільки закінчився період напіврозпаду цезію-137 і стронцію-90…

— Уявімо, що ми пішли у ліс, зірвали гриб, і у наш організм потрапив стронцій. Швидше за все, він «проскочив» без наслідків. Перебуваючи в організмі протягом доби, звісно, може, й опромінив деякі клітини. Але у нас є імунна система, яке тримає все під контролем. Якщо організм здоровий, нічого поганого з нами не могло трапитися. Якщо комусь не пощастило і стронцій вбудувався у кістку, через 30 років ця людина може захворіти на рак кістки (стронцій — аналог кальцію — відкладається у кістках. — Авт.). Але ніхто не зможе з точністю сказати, через що саме у неї розвинувся рак. На нас щодня впливають тисячі чинників! Радіофобія страшна своїми наслідками. 100 тисяч жінок перервали вагітність, бо боялися, що у них народяться діти з вадами. Але це не через гіпотетичний вплив радіації. Це через вплив на мозок тих сімей, які приймали таке рішення. Радіофобія викликає депресію. Чоловіки починають пити, а жінки — заїдати хвилювання солодощами. Це призводить до погіршення здоров’я набагато сильніше, ніж радіація.

— Але ж зростає рівень захворюваності на лейкоз (рак крові). Хіба це — не наслідок Чорнобиля?

— Був такий київський поет Леонід Кисельов, який здійснив політичну трансформацію — починав писати російською, а потім — перейшов виключно на українську. Помер від лейкемії у 1968 році у віці 22 років, задовго до Чорнобиля.

Рівень захворюваності на рак (зокрема кровотворних органів) справді зростає у цілому світі. Але що краще: померти від раку у 70 років чи від інфаркту у 50? Рак — це фінальна точка нормального процесу старіння. Багато людей до свого раку просто не доживають. У давні часи люди від раку практично не вмирали, але вони й жили по 30 років…