«Буває, зранку встаю і думаю: треба додати зморшку або усмішку розтягнути»

Ірина Панченко з Харкова виготовляє незвичних ляльок із… жіночих колготок

Ірина Панченко з Харкова виготовляє оригінальні ляльки у панчішній техніці. Раніше жінка працювала тележурналістом. Одного разу зробила такі ляльки для друзів у подарунок. З того часу в майстрині з’являються нові ідеї. Одну зі своїх незвичних ляльок назвала «Літній дощ». А ще мисткиня подумує втілити у життя свою давню мрію і зробити дівчину-дерево…

— Моє захоплення ляльками почалося випадково, — розповідає пані Ірина. — Перед Новим роком обирала подарунок, ми зустрічали свято з однокласниками мого чоловіка.

Одна з його однокласниць — лікар, інша працює у взуттєвому магазині, а ще одна добре готує. Я вирішила, що подарунки мають бути тематичними. Відкрила Інтернет і побачила ляльку-медсестру в панчішній техніці. Ціна мене приголомшила — 800 грн. І я вирішила зробити такі ляльки сама. Але усі ляльки, яких бачила, були гротескні. А мені хотілося, щоб мої ляльки були витончені. Як-от дівчина-дощ, яку нещодавно завершила.

— У роботі використовуються звичайні жіночі колготки?

— Спочатку колготки виварюють, — веде далі майстриня. — У воду додають «Доместос», хлорку або активоване вугілля… Виходить колір — рожевий, жовтий або бежевий. Зменшується також і кількість затяжок на панчохах. Далі — у панчохи підкладається синтепон. Невеличкий шматок — для носика, щічок, губ… Голкою з ниткою треба все затягнути: перенісся, ніздрі. У такий спосіб виходить обличчя.

— Розкажіть про вашу мрію — дівчину-дерево. Звідки взялася така ідея?

— Колись їздила у Ригу. Побачила на площі молодого художника, який продавав свої роботи. Одну картину я купила. На ній був намальований сторожовий собака, який пильно прислухався. Ця картина нагадала мене (усміхається. — Авт.). А на іншу мені забракло грошей. Художник намалював дівчину-дерево. Її ноги перетворювалися у корені, які заходили кудись у глибину землі. Руки — це гілки… Планую зробити схожу ляльку.

— Скільки часу йде на одну роботу?

— Зшити обличчя — недовго, дві-три години. Але буває, зранку встаю і думаю: треба додати зморшку або усмішку розтягнути". Потім бачиш: то руки довгі, то ноги короткі (усміхається. — Авт.). Доводиться переробляти. Насамкінець розумієш, бракує тієї однієї намистинки. Біжиш у магазин…

— А де ви вчилися шити? У ваших ляльок такий вишуканий одяг.

— Я самоучка. Дивилася в Інтернеті майстер-класи. Але майстри не розкривають усіх секретів своєї роботи. Щось придумувала сама. Колись ми були у Нідерландах. У моїх дітей була виставка (вони займаються системою «Розумний дім»). А перед виставковим центром стояли величезні, у людський зріст, скульптури графа з графинею. Чоловік мені підказав, аби я зробила таких самих ляльок. Тільки у мініатюрі. І я їх зробила. Спершу думала, шляпку для графині куплю готову, але подивилася, вона була дорога, і я зшила її сама. Купила лише шматок тканини.

Я помітила, що у кожної ляльки — свій характер. Лялька-дощ, до прикладу, ніяк не хотіла одягатися (усміхається. — Авт.). Я її одягаю, а вона бастує… Двічі довелося перешивати її одяг. Я розумію, що тканини у мене більше немає. Довелося з двох халатів пошити один. Важко вона мені далася…

— У ваших ляльок незвичні очі…

— Для ляльки-дощу очі я малювала сама. Ці очі намальовані на кабашонах. Є такі скляні камінці, які використовують, зокрема, в акваріумах. Я взяла цей камінчик, намалювала на ньому зіницю ока. Не можу сказати, що у мене дуже добре вийшло. Але фея дощу — казковий персонаж, тому я їх залишила.

— Маєте улюблену ляльку?

— Улюблена та — над якою працюю. Коли ти її вже зробив, вона живе своїм життям.

Фото з архіву Ірини Панченко