“Малий виборчий поріг може призвести до розквіту сепаратистських рухів...”

Незважаючи на те, що до нових виборів ще далеко, у повітрі виразно вчувається їхній присмак. Стало більше соціальної реклами з політичним підтекстом, популістських масових акцій, прихованої і відвертої агітації у регіонах, партійних вояжів на телеекрани. Кооперуються у команди нові політичні гравці, визначається з тактикою поведінки влада та її опоненти. Однак для проведення виборів за високими міжнародними стандартами, формування якісно кращої політеліти важливо не це. Потрібно виписати нові (більш вимогливі і демократичні) правила виборів -  а їх досі не ухвалено. Невідомо також, коли сформують новий склад Центрвиборчкому (нинішній перепрацював уже 33 місяці!). Може статися так, що ці питання “утрясатимуть” в останній момент, перед стартом перегонів. Про стан справ на українській виборчій “кухні” кореспондент “Високого Замку” розмовляв із одним з найбільш авторитетних вітчизняних фахівців у цій сфері  - директором з розвитку громадської організації “Інтерньюз-Україна” Євгеном Радченком.

- Як мало хто інший знаєте, як треба проводити чесні вибори - моніторили їх у 14 країнах...

- Було таке. Відстежував виборчі кампанії у США, Великій Британії, Молдові, Білорусі, Казахстані, Киргизстані, Таджикистані. Працював і на виборах в Албанії. У більшості випадків авторитетні міжнародні організації посилали мене на ці вибори як найманого експерта. Хоча я громадянин України, одного разу, у 2010 році,  навіть довелося попрацювати членом Центрвиборчкому Киргизстану..

- Трохи дивно чути таке, адже йдеться про незалежну державу...

- Випадок з моїм членством у ЦВК Киргизії був пов’язаний з політичною кризою у цій країні, громадянською війною, через що не було змоги сформувати виборчий орган з місцевих фахівців. Тому й запросили трьох  міжнародних експертів, які виконували функцію членів ЦВК з правом дорадчого голосу. Я був одним з них. Судячи з усього, нашою роботою були задоволені.

- Перейдемо до українських справ. Громадськість, міжнародні експерти б’ють тривогу через те, що у нас не ухвалено прогресивного виборчого законодавства. З огляду на знання, почерпнуті за кордоном,  скажіть:  виборча модель якої країни Євросоюзу найкраще підійшла б Україні?

- Ніяка! Нам потрібна власна, українська система, збудована на основі найкращих світових практик. Такий підхід і було втілено у законопроекті про Виборчий кодекс, який зараз перебуває на розгляді у Верховній Раді. Разом з іншими експертами я мав відношення до його підготовки.

- У першому читанні цей документ підтримала вкрай мала кількість народних депутатів — 226. Чи буде його схвалено загалом?

- Не можу цього спрогнозувати. Є величезна ймовірність, що не підтримають. Але у політиці всяке може трапитися.

- Довкола виборчих схем — мажоритарної, пропорційної, змішаної - ламають багато списів, доводять їхні переваги і недоліки. До якої більше лежить ваше серце?

- До жодної. Немає ідеальних, хороших чи поганих виборчих систем. Є адекватна до умов України система. І неадекватна. Та, за якою  ми зараз працюємо в Україні,  вважається однією з найбільш корупційних. Ми з колегами, які розробляли Виборчий кодекс, запропонували виборчі правила, які  знижуватимуть рівень корупції і стимулюватимуть чесне проведення виборів.

Одна з найбільших проблем у мажоритарних округах — підкуп виборців. Уявімо себе сільським головою або кандидатом у війти села, де живе  100 виборців. У цього чоловіка, який балотується, є вільні гроші. Якщо він не дуже моральна людина, то  перед виборами піде по цих 100 дворах і роздасть свої подачки (в Україні таке, на жаль, часто практикують). А спробуйте зробити це самостійно у багатотисячному Києві? - доведеться наймати команду. А спробуйте зробити підкуп на рівні всієї України? Нереально!

Чому у нас на президентських виборах мовчать про підкуп? Бо він практично неможливий. Логістика підкупу: чим більший округ — тим дорожче обходиться корупція. Щоб донести 200 грн. виборчої подачки (якщо їх не розкрадуть у виборчих штабах), треба потратити 700-800 грн. Така компанія виявиться “золотою”, обійдеться значно дорожче, ніж реклама.  До того часу, доки підкуп виборців є  дешевшим від реклами, доти він існуватиме. Звідси - перша умова для проведення чесних виборів: округ повинен бути  великим.

Я є прихильником створення регіональних виборчих округів масштабу області. Виступаю за такий формат — бо округ буде великим, а отже, зведеться до мінімуму ймовірність підкупу. Вигода від такої реформи ще й у тому, що в умовах децентралізації народні депутати змушені  стати ефективними лобістами своїх територій.

Часто на адресу політичних сил звучать звинувачення у продажу “прохідних” місць у списках. Для того, щоб та чи інша партія не мала спокуси торгувати  цими місцями, і запроваджують відкриті списки. Вони роблять кандидата залежним не лише від волі партійного  лідера, а й від виборців. Якщо партія нав’яже вам в окрузі кандидата, який має за собою не дуже приємний “шлейф”, частина виборців може проголосувати за цю партію, але частина — ні. Тому партія буде змушена добре подумати, кого висувати. Та й одіозному кандидатові невигідно буде купувати місце у списку -  бо виборці можуть його проігнорувати.

- Сперечаються довкола висоти виборчого порога...

- Чинний “поріг” 5% для українських політичних реалій, як на мене, є цілком оптимальним. Менший бар’єр — неефективно. У такому разі розцвітали б сепаратистські рухи і партії. При 3%-му порозі та чи інша партія із сумнівними цінностями може пройти з великим відривом в одній або  двох областях і отримати фракцію у парламенті.  Не треба пояснювати, чим це загрожує. Чотири роки війни — це не просто тривожний дзвіночок, це сигнал про те, що політикам не треба робити дурниць.

- Можливо, надто високий бар’єр завадить притоку нових облич, свіжих політичних сил?

- Не згоден з вами. При 5%-му порозі більш ніж половина складу чинного  парламенту стали депутатами вперше. Це безпрецедентна для політики ротація! Вам треба ще більшу? Виборча система сприяє не стільки  ротації осіб, скільки ротації еліт. Головне у виборчій системі — створити правила,  за яких еліта  оновлюватиметься ефективно, не обов’язково на 100%. Оновлюватися ефективно означає, як це не парадоксально - поміняти правила, але залишити тих самих людей. Це набагато складніше, ніж чорно-білі кольори. 

Усі чомусь очікували,  що новий парламент працюватиме класно, бо там з’явилося багато нових облич. Я їх знаю, багато з них -  прекрасні люди. Але самі правила політичні у нас зараз такі, що депутат, навіть якщо  хоче щось потужне зробити, не зможе досягнути цього. Тому треба правила міняти. Подивіться, скільки у парламенті реєструють законопроектів і скільки з них  розглядають. Такого валу не було у Верховній Раді жодного скликання. Це купа непотрібних паперів, купа роботи для апарату парламенту — і більше нічого!

- Щодо нової ЦВК. Лунають пропозиції,  щоб у Центрвиборчком прийшли суто “технарі”, прагматики, не заанґажовані фахівці. А у нас кандидатів у ЦВК пропонують партії, які мають свої фракції у парламенті...

- Є два підходи у формуванні таких органів: професійний і політичний. Професійний застосовують там, де є стабільні демократії, де немає загрози для руйнації країни при проведенні виборів. Йдеться про країни, де їхні  державні органи формують з позиції “ми довіряємо”. У  нас же панує велика недовіра до них. Тому, коли домінує така філософія, політичний підхід у формуванні ЦВК представниками різних фракцій більш виправданий. Якщо ж хочете натякнути, що особи, яких зараз пропонують у ЦВК партії, не є професіоналами — прочитайте біографії претендентів, на яких зроблено подання. І побачите  там потужні кадри, чимало з яких мають світовий досвід.

- “Опозиційний блок” сипле звинувачення, що не було враховано їхніх рекомендацій. Мовляв, закон каже, що ЦВК треба формувати  збалансовано, з числа представників всіх політичних сил у Верховній Раді...

- Це неправда. У законі йдеться про те, що фракції та групи, які мають своїх депутатів у парламенті, пропонують президентові свої кандидатури. Після консультацій з фракціями президент вносить подання. Глава держави може на пропозиції фракцій зважати або не зважати. Оскільки в законі немає нічого ні про збалансованість, ні про кількість людей, які можуть бути  подані кожною фракцією, ні про кількість осіб, яких зобов’язаний внести президент, то у глави держави, як і у парламенту, є можливість для маневру. Скажімо, подасть фракція “Блоку Петра Порошенка”  15 кандидатур - президент має повне право  всіх цих 15 осіб від однієї фракції запропонувати у ЦВК. Законом цей момент, на жаль, не врегульовано.

- Якщо не помиляюся, заява про необхідність “балансу” звучала і від Венеціанської комісії...

- Ви говорите про рекомендації щодо справедливих та чесних виборів. У цих документах справді є  поради про збалансованість складу ЦВК.  Але ми повинні розуміти, що рекомендації Венеціанської комісії (так зване  “м’яке право”) не є жорстко обов’язковим для виконання, на відміну, наприклад,  від рішень Європейського суду чи Конвенції з прав людини ООН, які означають “сильне, тверде право”, обов’язкове для виконання.  Рекомендації Венеціанської комісії, на жаль, (а може, на щастя) можуть бути враховані частково. І вони у нас справді частково враховані.        

А тим часом...

Проект нового Виборчого кодексу, який повинен пройти  друге читання у парламенті, отримав 4,4 тисячі поправок. Про це повідомив голова Верховної Ради Андрій Парубій. З огляду на це спікер спрогнозував, що розгляд законопроекту у сесійній залі “викличе непросту дискусію”. За словами Андрія Парубія, найближчим часом, після того, як буде завершено спецперевірку кандидатів у члени ЦВК, у Верховній Раді оберуть її новий склад.