“Усе, що везу бійцям на фронт, купую за власні кошти”

Наша розмова відбулась якраз у переддень чергової поїздки Юрія Бирюкова на схід. Волонтер родом із Миколаєва, навчався у Дніпропетровському медичному інституті. Зараз живе у Києві. Починаючи з 2014 року, регулярно їздить на фронт, а тому знає про ситуацію на сході не з чуток.  Про те, що досі дивує волонтера, з якими труднощами стикається, і що не радить привозити на схід, Юрій Бирюков розповів в ексклюзивному інтерв'ю журналісту “ВЗ”.

- Їжджу на фронт з перших днів війни, - розповідає Юрій Бирюков. - 2014 року армії не було взагалі. Зараз армія далека від ідеалу, але вона є. Мене досі дивує, як ми примудрилися встояти 2014-го? Було кілька тисяч таких, які, прийшовши на фронт, не мали нічого, за винятком хіба що зброї. Ні запасів на складах, ні форми. На  передовій були в джинсах та шльопках — це факт! З продуктами особливих проблем на початку не було, були проблеми з доставкою продуктів. Армійська логістика не працювала взагалі. Коли казали, що хтось сидить голодним, то це були невеликі підрозділи, яким забували або не встигали привезти харчі... Зараз це все налагоджено. І ще десять тисяч моментів, яких не було 2014 року. І які з'явились зараз.

- А зброя з'явилася?

- Я не спеціаліст зі зброї. Хоча знаю, скільки й чого є. Але, по-перше, це не дуже відкрита інформація. А по-друге, мало хто взагалі замислюється у тилу, у штатському світі, що міністерство оборони зброю і бронетехніку купує. Нам ніхто не дає її безкоштовно, за винятком допомоги, яку надають партнери-іноземці. І то у невеликій кількості. А так ми танки, бетеери купуємо, і армія фінансується не на 100 %  від необхідного, а на 60 %. Тому хотілося б купити усім нові бетеери, але грошей на це у країни фізично бракує. Але на сьогоднішній день повністю закриті потреби щодо екіпірування та продовольства. Якщо думаєте, що хтось на передовій страждає від відсутності домашнього печива, то це не так. Їх це радує! Коли читаю інколи, що волонтери везуть на фронт мішки з бульбою, починаю закипати. Картоплі в армії вистачає! Не треба витрачати кошти на те, аби привезти бійцям кілька тонн картоплі чи макаронів. 

- А що армії потрібно?

- Позашляховики. Міністерство оборони фінансує закупівлю автомобільної техніки на 15 % від необхідних потреб. Зараз переважно купують вантажні машини — КРАЗи, МАЗи тощо. Бо вантажний автомобіль може тягнути гармату за собою, може перевозити снаряди і людей. Коли співробітники Центрального автомобільного управління Збройних сил обирають, на що витратити бюджет, частіше обирають важку колісну техніку. Але є велика проблема із запчастинами, бо у нас багато старої техніки радянського виробництва. До цієї техніки запчастин у принципі вже не існує. Той же ГАЗ- 66, наприклад. Є запчастини, які виготовляє РФ. Ми їх не можемо купувати. Плюс на наших ринках є море китайських, турецьких запчастин, які є практично одноразовими, і машина виходить з ладу ще швидше. Крім того, за чотири роки волонтери попривозили багато “беушної” техніки з-за кордону. Але  Міноборони не може закуповувати запчастини до “беушного” “Мерседеса”, який стоїть на балансі якоїсь військової частини, але не введений у відомість цієї військової частини. Тобто Міноборони не може купувати запчастини до іноземного автомобіля, який не стоїть на озброєнні армії. Прийде контроль і запитає, на що витрачаєте кошти? У вас по документах цієї машини немає.

- Волонтери армії сьогодні ще потрібні?  

- Звичайно, так. Міністр оборони, генерал армії України Степан Полторак про це прямо сказав. Але для більш важливих і точкових задач — контролю! Бо якщо у якомусь підрозділі кричать про те, що вони голі-босі, потрібно не форму туди везти “беушну”, а перевірити, чому не отримали її зі складу. Бо на складі форма є.

- Ви радник президента. Даєте йому об'єктивну інформацію чи  щось приховуєте від глави держави? Маєте з Петром Порошенком прямий зв'язок?

- У рамках свого сектора відповідальності даю інформацію абсолютно об'єктивно. Переважно він цю інформацію читає зі сторінок мого “Фейсбука”. Де я не лише пишу, а й фото викладаю. Президент активний користувач “Фейсбука”. Мене марно просити щось не розповідати президенту... Можливість доповідати Головнокомандувачу використовую для того, щоб займатися тими реформами у Міністерстві оборони, якими займаємося. А для того, щоб робити реформи, потрібно не прикрашати, а інколи у чомусь драматизувати. Я радник на громадських засадах. Не отримую зарплати, не маю свого кабінету, службової машини і гарної секретарки. Я відносно вільний стрілок, який доповідає президенту про те, що потрібно робити, щоб з'явились нові хороші сухпайки, до прикладу, або продукти. Щоб кращою стала форма. Доповідаю у рамках мого розуміння. Оперую інформацією, якою володію. Щось він мені допомагає робити, іноді пояснює, чому те, що бачу, не завжди відповідає дійсності.

- Заради волонтерства від чого вам у житті довелося відмовитися?

- Cкладно сказати... Як працював, так і працюю. Як сам себе забезпечував, так і забезпечую. В основному довелося відмовитися від комфортного валяння на дивані. Я дуже лінива людина, люблю валятися на дивані. Але тепер часу для мого улюбленого “заняття” немає. Довелося відмовитися і від якоїсь кількості грошей. Все, що я купую на фронт останні два роки, купую за власні кошти. Не збираю гроші через Інтернет.

- Можете зробити прогноз, коли війна закінчиться?

- Це питання до Володимира Володимировича Путіна — він вирішує. На жаль. Не ми вторглися на територію Росії. Це Росія вторглася в Україну. Тому, які можуть бути прогнози…

- А які настрої у бійців? Втомилися від війни?

- Усі втомились, всі хочуть додому, і всі хочуть, щоб це все закінчилося. Але це не від нас залежить. Так, головне результат. Результату немає. І що тепер? Іти у наступ?.. Загалом, мене більше дивують настрої у тилу, ніж на фронті. У більшості людей абсолютно немає інтересу до того, що там відбувається... От багато говорять про посттравматичний синдром  у бійців (ПТСР). Спілкувалися на цю тему з американськими психологами. Вони думали, що у нас почнуться серйозні проблеми. Висловлювали своє занепокоєння. Але масових випадків ПТСР серед бійців немає. Ми пояснювали американцям, у середньостатистичного чоловіка в Україні все життя війна — за роботу, зарплату. Вижити, видертися. Для нього армія — лише черговий етап. Бо у нас в країні останні десятки років постійне протистояння. Тому для наших мужиків перехід з одного протистояння в інше був не дуже драматичним.

- Що у вас просять військові — земельні ділянки, квартири?

- Я категоричний противник видачі квартир. Якими бачу реформи? Відслужила людина двадцять років в армії, отримує вихідну допомогу, яка буде достатньою для купівлі квартири. У нас діє норма закону про соціальний захист військовослужбовця та членів його родини. Згідно з цією нормою, маємо займатися забезпеченням квартир. Думаємо, як цей закон змінити, щоб людям давали гроші. Хоче військовий купити квартиру в селі — нехай купує. Або приватний будинок... Це буде краще, ніж ми йому купимо  й дамо квартиру в тому місці, де він жити не хоче, чи не планує. Або в його дружини вже є квартира, до прикладу. І свою вихідну допомогу він може витратити на щось приємне.

- Чула, возите на фронт власне варення...

- На своєму шматку землі, яку отримав для ведення особистого господарства, вирощую дерен, з якого потім варю варення. Вожу його бійцям на фронт. Сам собі дивуюся: я ще й варення варю! (усміхається. - Авт.). У нас доволі великі продажі. Маємо у Миколаївській області зо два десятка гектарів землі. Там живуть мої батьки. Ми все це дружньо вирощуємо, потім варимо варення і його продаємо. Маємо 117 сортів варення.