«Боюся, у разі повернення в Україну Януковича, його теж під заставу випустять»

Стовпчик політичного термометра зашкалює. Як не Генпрокуратура під кураторством Банкової дров у вогонь підкидає, то так званий Міхомайдан починає кипіти, виходячи з мирних берегів. Ще й під парламентським куполом ситуацію нагнітають. Та так, що у Заходу, перед яким українська влада божилася придушити гідру корупції, шок. Створити Антикорупційний суд — проблема. Зате на ідеї, як підрізати крила НАБУ, і часу, і натхнення вистачає. Чим може закінчитися гра з вогнем по обидва боки барикад — у розмові з політичним експертом Денисом Богушем.    

- Дійшло до повного правового «бєспрєдєла». Події довкола Саакашвілі — яскраве підтвердження цього, - каже Денис Богуш. -  Влада демонструє  неспроможність навіть правоохоронні функції виконувати. Перетнувши польсько-український кордон, Саакашвілі не одну статтю порушив. Але влада побоялася покарати його — не штрафом, а за усією строгістю закону. Зрозумівши, що його не чіпатимуть, Саакашвілі почав робити, що йому заманеться. Це наслідок недолугих дій нашої правоохоронної системи. Спершу його не ризикнули затримати, а коли таки затримали, то за звинуваченнями, безглуздіші за які не придумаєш. Для західних партнерів це виглядає дико.  «Якщо Саакашвілі, - кажуть, - винен, посадіть його. Якщо ні, то для чого цей цирк?».

Коли дивишся на те, що відбувається, напрошуються висновки, які у голові не вкладаються. Здається, що у разі повернення в Україну Януковича Генпрокуратура не знайде аргументів, щоб його посадити. Випустять під заставу. Це вирок нашій правоохоронній, судовій системам. Удар по репутації України як держави. Показуємо світу, що правоохоронна система у нас не працює в принципі. В Європі, у США правова, каральна система дуже жорсткі. Не платиш податки, вчинив корупційний злочин — тебе на стільки посадять, що мало не здасться. А у нас можна прорватися через державний кордон, захопити   будівлю у центрі столиці — і ніяких наслідків. Корупціонери виходять під заставу. Гучні справи намагаються зам’яти...

- Серія заяв щодо екстрадиції Саакашвілі (Нардеп від «БПП», колишня речниця Петра Порошенка Ірина Фріз закликала видворити Міхо хоч куди, аби подалі від України. А міністр юстиції Павло Петренко, повідомивши, що розгляд запиту на видачу Саакашвілі Грузії триває, додав: адвокати Міхо «використали усі можливі інструменти для затягування розгляду екстрадиції») наштовхує на думку, що варіант із витуренням Саакашвілі з країни Банкова розглядає як найменше зло для себе.  

- Влада не знає, що з ним робити. Бачать, що ні заарештувати, ні посадити, ні знайти аргументи у суді проти Саакашвілі не можуть. Залишається відправити його у Грузію. Як це зробити, щоб не наразитися на чергове нерозуміння Заходу і протестні акції прихильників Саакашвілі, — питання. Щодо масовості протестів теж є сумніви. Бо навіть ті, хто на боці Саакашвілі, розуміють: ситуація дійшла до маразму. Саакашвілі сам не знає, що робити. Його лист до Порошенка — підтвердження цього (після оприлюднення речником Порошенка копії звернення, в якому Саакашвілі, по суті, закликав до «мирової», почався новий виток: Міхо назвав публікацію його «особистої записки» демонстрацією того, що у президента немає честі, звинуватив Порошенка у «нескінченній жадібності» і закликав добровільно подати у відставку. - «ВЗ»).

- Кожен антибонус на рахунок України — додатковий аргумент для тих, хто «впрягається» за Росію. Мовляв, Україна не варта того, аби Європа і США розпиналися за неї, у тому числі ціною власних фінансових втрат. Чи не наближаємо самі пом’якшення антиросійських санкцій?

- Нам щастить. Бо Україна - геополітичний стримувач Росії. Через це нам допомагають. Не тому, що нас хочуть підтримати. А тому, що стримуємо російську агресію, не даючи поширюватися цій заразі. На Заході взагалі дивуються: як державі, в якій нічого нормально не працює, вдається протистояти російському монстру.  

- У західних ЗМІ усе частіше звучить риторика про те, що Порошенко дозволяє собі недозволене, бо впевнений, що в умовах протистояння російській агресії йому не надають по руках. Чи не переоцінює президент щит, яким прикривається?

- У західних партнерів від багатьох речей, які бачать в Україні, мізки вибухають. Америка, Європа ухвалили антиросійські санкції, зазнають через це багатомільйонних збитків, а ми досі речі своїми іменами не назвали: що території окуповані, що Росія — агресор... Дали Україні гроші на створення антикорупційних органів. Створили НАБУ. А тут бах — і Генпрокуратура та СБУ проводять у НАБУ обшуки. На Заході не розуміють, як таке можливо, навіщо було створювати НАБУ, аби потім його атакувати.

Коли йдеться про війну з Росією, у нас сильні позиції на міжнародній арені. Як тільки починають говорити про боротьбу з корупцією в Україні, все погано. Проблема не лише у Порошенкові.  Є «БПП», «Народний фронт», які поділили між собою усі потоки. На все це дивляться наші західні партнери. Той же МВФ. Греції дали 70 мільярдів доларів, а нам один-два виділяють. Такий до нас рівень довіри.

- Після того, як офіційний Київ профукав транш на 600 мільйонів євро від ЄС (через невиконання, зокрема, вимоги про запуск автоматичної перевірки електронних декларацій), виникають сумніви щодо ефективності фінансового тиску з боку західних партнерів. Чи не перейшла влада ту межу, коли страх стати «антикорупційним трофеєм» сильніший за боязнь отримати червону картку від Заходу?

- Поки в Україні не запрацює Антикорупційний суд, влада впевнена, що НАБУ для неї не загроза. Як би не старалося Антикорупційне бюро, навіть доведені до суду справи через ті ж суди можуть пройти, як вода крізь пісок. Боротьба з корупцією почалася голосно, але поступово ті, хто сидить на потоках, зрозуміли, що все одно можуть керувати процесом. У звичайних судах домовляються, з ким завгодно і про що завгодно.

- То що буде з Антикорупційним судом, законопроект щодо якого президент пообіцяв внести цього тижня?

- Щось ухвалять, щось створять. Але чи буде це щось працювати? У нас правовий колапс у країні.

- Захід дав копняка — скандальний законопроект щодо НАБУ, внесений очільниками коаліційних фракцій, відкликали. Луценко анонсував інший. Але і тут без «мін» не обійшлося. Достатньо згадати ремарку про те, що агентів НАБУ зобов’яжуть подавати е-декларації. Це називається «оголосіть весь список агентури». Тобто НАБУ не зможе провертати операції, як з агентом Катериною, чи як у випадку з заступницею голови Державної міграційної служби Пімаховою. Влада шукає найменші ходи і виходи, щоб убезпечити себе від НАБУшних «несподіванок» і контролювати діяльність антикорупційних органів.

- Це у голові не вкладається, щоб інформація про секретних агентів була хай навіть в обмеженому доступі. У США система розсекречення  агентів — ціла процедура. Але є інше питання — довіри правоохоронних органів одне до одного. Якщо у тих же Сполучених Штатах це не обговорюється, то у нас — катастрофа. Про що можна говорити, якщо наші правоохоронні структури ведуть міжусобні війни і зайняті тим, щоб вставляти одне одному палиці у колеса?

- За нинішньої влади шансів в України стати Румунією, у плані посадки топ-корупціонерів, жодного?

- Наразі ситуація розвивається у поганому напрямку. Коли держава демонструє свою неспроможність, люди бачать, що немає справедливості, що правоохоронна система, суди не працюють, починається самосуд — підпали, захоплення, убивства. Люди розуміють, що тільки самі можуть щось зробити, аби покарати тих, кого вважають винними, і захистити себе. Щоб змінити ситуацію, потрібна реальна боротьба з корупцією. Громадськість може змусити владу до цього, якщо вимагатиме. Але не під прапорами Саакашвілі, а під проводом людей, тверезо мислячих, в яких буде чіткий план, які зможуть консолідувати навколо себе здорові політичні сили.

Необхідно перетрусити систему. Якби президентові вистачило мудрості і політичної волі, міг би це зробити. Але Порошенко загнав себе у ситуацію, в якій зв’язаний зобов’язаннями — з «любими друзями», Луценком, «Народним фронтом», який шантажує розвалом коаліції. Починати треба з того, що карати своє оточення.     

 - Не можу не спитати вас про зустріч генпрокурора Луценка з Коломойським в Амстердамі. Що це було? Розповідь Луценка, що зустрів олігарха випадково — для наївних.  

- Я там не був, про що говорили, не чув. Але оскільки Луценко — генпрокурор, публічна особа, мав би сам пояснити, що то було. Особливо, коли йдеться про зустрічі з людьми, які «кинули» країну на величезні гроші і мали б нести кримінальну відповідальність.